Довго не могла зрозуміти, чому мене не дуже радують заяви жителів Росії, які засуджують анексію Криму. Здавалося б: ось вона, підтримка з самого серця агресора, доказ того, що не все так погано в сусідній країні.
Але ні. Все погано. І зрозуміти це мені допомогли висловлювання Ксенії Собчак і Бориса Акуніна. Власне, навіть не висловлювання, а одна й та сама думка, яку вони повторили з різницею в кілька днів. Собчак – на «Эхо Москвы», Акунін – на зустрічі з читачами в Кракові.
Що ж вони сказали такого жахливого? А нічого. Все дуже розумно – з їхньої точки зору. І саме ця «розумність» і допомогла мені зрозуміти, що (пробачте за банальність) більше ніколи ми не будемо братами.
Посил Акуніна і Собчак такий: Крим відібрали незаконно, це крадіжка і стидобище, до якого цивілізований світ відношення не має. А тому, – пропонують вони, – треба б повернутися в цивілізоване русло і провести в Криму ще один, цього разу легітимний референдум. І на цьому референдумі слід думку жителів півострова запитати, і потім згідно з цією думкою вчинити.
А чи дасте ви гарантії того, що цього разу Росія не сфальсифікує результати референдуму?
Хвилиночку, – хочу запитати я у відважних лібералів: а чи дасте ви гарантії того, що цього разу Росія не сфальсифікує результати референдуму? Точно-преточно? Тобто, зрозумійте мене правильно: з моменту, коли російські солдати в'їхали на бронетранспортерах в Крим і до самого «референдуму» 16 квітня минуло не так вже й багато часу, а підсумки опитування окупанти намалювали – любо-дорого дивитися. Так що завадить їм організувати такий єдиний народний порив уже зараз, після того, як вони міцно окопалися на півострові і розставили на ключових посадах своїх людей?
Референдум? Ви серйозно?
А у кого ви хочете питати думку? У військових і міліціонерів, які перейшли на сторону окупантів? У суддів і чиновників, які в перші ж дні окупації обміняли паспорти? У пенсіонерів, підгодованих казками про повернення Радянського Союзу, наляканих страшилками про нацизм, який піднімає голову?
Чи збираєтеся ви питати думку у дітей, які народилися в незалежній Україні, а потім завдяки вчителям, купленим за 15 тисяч рублів зарплати, навчилися скандувати «Ми – росіяни»?
Або, можливо, в тих нещасних, які моляться, щоб Україна повернула Крим? У кримчан, які змушені жити під підозрілим поглядом представників кримської «самооборони», одурілої від необмеженої влади і безкарності, які несподівано звалилися на них?
А чи збираєтеся ви допустити до референдуму десятки тисяч людей, які залишили окупований Крим? Кинули свої будинки, забрали дітей зі шкіл та інститутів, поїхали від могил своїх предків? Їхня думка як враховуватиметься, і чи буде взагалі?
Кого ви зібралися запитувати, шановні? І яку відповідь ви хочете отримати?
А відповідь-то не важлива. Знаєте, навіщо потрібний другий референдум у Криму? Щоб Росія, нарешті, змогла узаконити підсумки першого. Щоб відволікти увагу від самого факту жахливої брехні, пов'язаної із «зеленими чоловічками», із засланими до Криму рядженими казаками, з привезеними з російської глибинки учасниками кримських мітингів, які не знають ні кримських вулиць, ні українських реалій.
Якщо не вийде зробити вигляд, що «нічого не було», то можна буде зробити вигляд, що «це все не дарма». Мовляв, самі хочуть, чого вже там. Нехай залишаються. Потерпимо. І знову буде «Крим наш», і знову будуть збирачі землі руської. Можна навіть вдруге гуманітарки в Крим заслати, з панського-то плеча.
Ніякими референдумами неможливо виправити ситуацію. Вкрадено землі, ліси і заводи, історичні цінності та стародавні храми, порти, моря і гори, живих і мертвих людей
Але як бути з усією цією підлістю великої країни, яка віроломно напала на сусідів? А ніяк. Досі не вкладається ця страшна правда в головах навіть найбільш порядних і сміливих людей в Росії. Саме тому вони кажуть про проведення другого референдуму – бо не можуть зізнатися самим собі, що окупація Криму – це злочин. Злочин Росії, а не помилка, яку можна перекрити ще одним референдумом.
Ніякими референдумами неможливо виправити ситуацію. Вкрадено землі, ліси і заводи, історичні цінності та стародавні храми, порти, моря і гори, живих і мертвих людей. Це і є «Крим наш» у всій його жахливій несправедливості. Убиті, викрадені, залякані, депортовані, отруєні пропагандою. Виправить це референдум? Ніколи.
Єдиний варіант, за якого прогресивні жителі Росії можуть зберегти обличчя – це визнати, що їхня країна зробила жахливий злочин, який забути або пробачити неможливо.
Усвідомити скоєне. Жахнутися. І повернути Крим.
Далі ми розберемося самі. Без вас.
Леся Приморська, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
