Доступність посилання

ТОП новини

Де межа між колабораціонізмом і пристосуванням? Польські уроки історії для Криму


Лідери «великої трійки» позують для фотографії, яка стала згодом символом Ялтинської конференції (архівне фото)
Лідери «великої трійки» позують для фотографії, яка стала згодом символом Ялтинської конференції (архівне фото)

Варшава – 11 лютого минуло 70 років від закінчення Ялтинської конференції, під час якої лідери США, Великобританії та СРСР домовилися про повоєнний лад. За результатами конференції Польща опинилася в радянській сфері впливів, тож дотепер багато поляків вважає, що в Ялті Захід зрадив своїх польських союзників. Чому Кремлеві вдалося уярмити вільнолюбний польський народ на багато років? Як пересічні поляки сприймали накинуту їм із Москви систему? Ці питання у Польщі почали з’ясовувати 25 років тому, відразу після повалення комуністичного режиму.

Професор-історик Ян Жарин із польського Інституту національної пам’яті говорить, що сьогодні оцінювати людей, які намагалися вижити в час комуністичної скрути нелегко. Лицемірство, крутійство, брехня – це були принципи, якими керувалася тодішня влада й намагалася прищепити їх усім полякам. Жарин наголошує, що в другій половині ХХ сторіччя польська нація була дуже ослаблена. Вона зазнала величезних людських втрат під час 5-річної німецької окупації, зокрема загинули десятки тисяч людей, які мали лідерські якості. Крім цього, зазначає історик, усвідомлення того, що Захід зрадив Польщу й фактично віддав її на поталу Кремлеві, пригнічувало багатьох поляків, ослаблювало їхню волю до боротьби.

Та все ж, говорить Жарин, навіть у роки сталінського терору багато поляків продовжували відстоювати незалежність своєї країни. Історик розповідає: «Після війни в мирний час – в 1945-1956 роках у в’язницях та у боях загинуло приблизно 50 тисяч осіб, у тюрмах тоді сиділо 250 тисяч політичних в’язнів. У кульмінаційному 1953 році у в’язницях і таборах праці перебувало 118 тисяч ворогів комуністичного режиму. Це певний показник польської незломності, а водночас це показує як тоталітаризм ламав польському народові хребта».

Комуністична партія була розсадником цинізму

Професор Жарин пояснює, що намагання багатьох пересічних поляків пристосуватися до життя в комуністичній системі не можна однозначно називати колаборацією. Приклад такого пристосування – це масова участь населення у відбудові зруйнованої під час війни Варшави. Хоч тодішня влада використовувала ентузіазм населення із пропагандистською метою, але по суті – це був рух, спрямований на збереження польської культури.

Водночас, каже Жарин, у повоєнній Польщі доходило до різних форм колаборації з радянським окупантом. Найбільш яскраві приклади такого вислуговування перед накинутою полякам системою були серед комуністів. «Польська об’єднана робітнича партія як інструмент насилля над польським суспільством складалася не тільки з якихось прибульців ззовні, але на жаль стала розсадником мільйонів циніків, які вирішили влаштовувати своє життя і зробити кар’єру в умовах так званого політичного реалізму», – пояснює історик.

Як зазначає Ян Жарин, такі люди вирішували свої приватні справи, опираючись на найсильнішу силу в державі – комуністичну партію.

«Найбільше цей цинізм проявився у 70-і роки, – каже він. – Тодішній лідер польських комуністів Ґерек фактично запрошував поляків брати участь в цьому утилітарному ставлення до дійсності. Тоді партія мала 3 мільйони членів, які були не так комуністами, як циніками. Вони використовували політичну систему, яка давала їм можливість кар’єрного росту».

Не всі могли втекти, тож мусили якось жити

Про співпрацю з режимом і колаборацію написані сотні книжок, цим питанням активно займається заснований польською державою Інститут національної пам’яті. Шукають відповіді на це питання й пересічні поляки, перед яким свого часу стояла гостра дилема – як жити в складні часи, а водночас, так би мовити, не продати власної душі?

Анна Хейман, директор варшавського Дому літератури, на початку 1980-х, у час народження «Солідарності», була студенткою. Вона каже, що саме запровадження воєнного стану підштовхнуло її до участі в протестному русі. Хейман перелічує атрибути життя молодої опозиціонерки, в яке занурилася тоді з головою: «Таємні заняття, роздача листівок, рахування бронетранспортерів, які їздили Варшавою, підпільні гуртки. Перший святвечір у костелі, куди студенти нашого факультету входили й виходили поодинці».

Звичайні люди намагаються пристосуватися і мусять пристосуватися. Це дає можливість пережити страшні часи. Натомість важливо пам’ятати про межі компромісу
Анна Хейман

Жінка згадує, що в час підйому патріотичних і протестних настроїв були й такі, які старалися пересидіти тривожні часи, або, що гірше – доносили на опозиціонерів, заробляючи юдин гріш. «Завжди є так, що звичайні люди намагаються пристосуватися і мусять пристосуватися. На мою думку, це дає можливість пережити страшні часи і якось у них функціонувати. Ми не могли всі втекти, виїхати, тож мусили якось жити в цих умовах. Натомість важливо пам’ятати про межі цього компромісу. Бо одна справа – це намагання якось організувати своє життя, так би мовити крутитися, щоб вижити. А інша – таємна свідома співпраця, доноси – це неприпустимо, адже це завжди пов’язане зі кривдженням інших людей», – розмірковує Анна Хейман.

Опір, пристосування, чи ганебна колаборація?

Натомість чимало поляків після війни зайняли особливу нішу – між пристосуванням і колаборацією. За словами Жарина, це дуже непросто оцінювати, кожен випадок треба розглядати індивідуально. Прикладом такої життєвої позиції є легальна діяльність організацій, які об’єднували в часи комунізму світських католиків. З одного боку, каже історик, їх можна було б звинуватити у колаборації з Польською народною республікою, та з іншого не все так однозначно. Річ у тім, що ці організації виховували польських патріотів, підтримували у суспільстві незалежницькі настрої, ініціювали світоглядні дискусії.

Опір, пристосування і ганебна колаборація – це ті типи поведінки, які були характерні для тієї епохи
Ян Жарин

Жарин розповідає: «Це були дуже важливі дискусії, які спричиняли до того, що наша національна еліта, хоч і проріджена комуністами, по суті, залишалася вільною від марксистсько-ленінської ідеології. Тож опір, пристосування і ганебна колаборація – це ті типи поведінки, які були характерні для тієї епохи. Опір та пристосування я бачив би по світлому боці, а колаборація – однозначно була підтримкою системи, накинутої нам ззовні, щоб позбавити польських традицій, мрій про незалежність, а також тієї найбільшої цінності, яка нас об’єднувала під час комунізму, тобто віри».

Як зазначає професор Жарин, хоч від часу повалення у Польщі комунізму минуло чверть століття, перед Інститутом національної пам’яті ще дуже багато завдань. Історики стараються осмислити і описати феномен життя суспільства під окупацією, а прокурори – притягти до відповідальності тих, які допомагали окупантам знущатися над власним народом. Згідно з польським законодавством, ті, хто приховали у своїх біографіях факти співпраці з комуністичними спецслужбами, не можуть займати посад у польській владі. Натомість до судової відповідальності притягають навіть тих комуністичних функціонерів і силовиків, які скоїли злочини багато років тому.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG