Варвара Кримчанка
У суботу дивилися всією сім'єю бій нашого Олександра Усика з росіянином Князєвим. Скажу чесно: я нічого не розумію в боксі і ніколи не була прихильницею цього виду спорту. Але тоді це і не мало значення. Відірватися від екрану було неможливо через зовсім іншу причину. Ми так бажали перемоги нашому сімферопольцю.
Так, Олександр Усик сказав, що жодної політики – тільки спорт. Але як для мене особисто була важлива саме ЙОГО перемога! Тому що він – кримчанин, який залишився українцем у серці. Як і багато хто з нас, набагато старших, які народилися в Криму ще за часів УРСР, які залишилися і тепер в Криму, але не підтримують навалу і щиро вважають, що «їжа і Батьківщина» – це різні поняття, й одне інше не замінює.
Наша сім'я змішана: я – етнічна українка – кримчанка, чоловік – політичний українець (росіянин за походженням, який приїхав до Криму ще дитиною). А в почуттях до України ми єдині – ось вже воістину, дякую тобі, боже!!!
Хоча багато з народжених у Криму, які дихали одним повітрям, плескалися в одному морі, ходили одними вулицями, а тепер наче їх підмінили. Я не впізнаю цих людей. Між нами – прірва.
Спасибі, Олександре, за те, що почуття патріотизму у Вас не атрофоване! За Вашу силу і дивовижний позитив. За те, що на спортивному поясі була написана великими літерами назва нашого з Вами рідного міста СІМФЕРОПОЛЬ – як меседж, що не всі кримчани однакові й не всі відмовилися від України. За багато місяців минулого важкого, наповненого негативними емоціями, року, я замість гіркоти, розпачу і сорому знову відчула гордість за Крим, український Крим.
Варвара Кримчанка, російськомовна, україномисляча мешканка Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції