7 лютого в Ісламському культурному центрі Києва святкували всесвітній день хіджабу. Гостям розповідали про особливості костюмів різних народів, показували сучасні практичні наряди мусульманок. Охочі могли навчитись зав’язувати хіджаб різними способами, або приміряти той, який найбільше сподобається. Наприкінці відбувалась вікторина. Крим.Реалії зацікавило, як проходило святкування, і чому головний убір настільки важливий для мусульманок.
Біля жовтої будівлі ісламського центру чутно дитячий сміх – декілька хлопчиків грають на подвір’ї з м’ячем. Усередині дитячі голоси не вщухають: у дитячій кімнаті найменші відвідувачі ділять іграшки, а в мечеті роздивляються різноманітні візерунки старанно викладених головних уборів і шарфів.
За цим спокійно спостерігає Ліана – вона нещодавно закінчила викладати їх на стіл. Жінка приїхала до Києва влітку 2014-го. В рідному Донецьку вона шила одяг і виготовляла прикраси для мусульманок, а зараз у Києві намагається відновити і вдосконалювати свою майстерність: знаходить людей, які працюють з етнічними візерунками, народними методами виготовлення побутових речей. Саме тому Ліані цікаві кримські майстри та майстрині.
Захід проходить у мечеті на другому поверсі – це спільна мечеть. На першому поверсі розміщена лише чоловіча, а на третьому – лише жіноча мечеті.
Цьогоріч жіноча організація «Мар’ям» уже вп’яте ініціює святкування дня хіджабу в Києві. Голова організації Сюзанна Іслямова пояснює: для неї хіджаб – не просто одяг, це стиль життя, «повеління Господу, скромність і гордість».
У Криму носити хіджаб завжди було нормально, тому що там багато мусульман, а коли я вперше приїхала сюди, люди дивилися зі здивуванням, в очах відчувався навіть якийсь страхСюзанна Іслямова
Жінка пригадує, що десять років тому, коли вона вперше приїхала із Сімферополя до Києва, відчувала здивування, а подекуди й побоювання з боку тих, хто її оточував.
«У Криму носити хіджаб завжди було нормально, тому що там багато мусульман, а коли я вперше приїхала сюди, люди дивилися зі здивуванням, в очах відчувався навіть якийсь страх. Зараз я, навпаки, бачу усмішки, якісь приємні побажання в наш бік. Я думаю, що люди зрозуміли, що в хіджабі ніякого тероризму і страху немає».
Важлива частина свята – показ національних костюмів. Характерною ознакою палестинського наряду є вишивка, а татарського, в тому числі і кримськотатарського, – фес.
Дівчата з «Мар’ям» зазначають, що багато хто називає хіджаб паранджею. Але це не більше ніж поширена помилка. Паранджею слід називати той убір, який надягають у Саудівській Аравії – він чорного кольору і закриває все обличчя, залишаючи відкритими лише очі.
Серед глядачів здебільшого прихожани мечеті; є і декілька жінок, які тут вивчають арабську мову. Марія захоплюється Східними студіями і вже другий рік вивчає арабську. На майстер-класі вона приміряла хіджаб. Жінка задоволена результатом, але зізнається, що у повсякденному житті носити його не збирається. Для неї це релігійна ідентифікація.
Юля прийшла до мечеті вперше. Дівчина зізнається: давно хотілось, але у звичайний день не виходило, і це святкування стало маленьким поштовхом. Відколи дівчина почала спілкуватись з мусульманами, з’явились думки про прийняття ісламу, але зараз Юля ще не впевнена у своїх силах:
В ісламі є багато правильних речей. Дуже образливо, що багато хто цього не розуміє і прирівнює слово терорист до слова мусульманин. Хочеться показати людям, що це не так
«Це важко морально: все життя жити за одним принципом і раптом перейти на інший. Я більш ніж згідна з тим, що в ісламі є багато правильних речей. Дуже образливо, що багато хто цього не розуміє і прирівнює слово терорист до слова мусульманин. Хочеться показати людям, що це не так. Тому ти починаєш дізнаватись більше і намагаєшся передавати цю інформацію оточуючим, щоб вони не ставились до цього так… Особисто в мене був випадок в університеті, коли викладачка дуже неакуратно висловилась про мусульман. Я її виправила, і їй стало соромно. В аудиторії сиділо 30 людей, вона вибачилась і сказала, що буде уважнішою. Дуже шкода, що навіть викладачі – люди, які несуть інформацію, які навчають людей – не слідкують за своїми словами, тим самим дезінформуючи. Через них дуже широкий круг людей сприймає мусульман неправильно».
Багато хто вважає, що жінки-мусульманки, які носять хіджаб, – пригноблені, позбавлені прав, у всьому залежні від чоловіка, не можуть досягти успіху в політичній діяльності, – розповідають в організації «Мар’ям». Вони наводять приклади жінок-мусульманок, які спростовують це твердження: Фавзія Юсуф Ханджи Адан – прем’єр-міністр, а згодом і міністр закордонних справ Сомалі, Халуд Аль-Факих – перша жінка-суддя шаріатського суду, Тавакуль Карман – відома журналістка й засновниця організації «Журналістки без кайданів», яка активно займається підтримкою мусульманок-журналісток. І це ще далеко не вичерпний перелік.
