Доступність посилання

Катерина Кримська

Кажуть, що людина може звикнути до всього, до всіх обставин життя. Але це не так... Два роки тому у нас, кримчан, нахабно вкрали нашу батьківщину, країну в якій ми росли, здобували освіту, працювали, виховували дітей.

Звісно, за два роки патріотичні пристрасті трохи вщухли і не так гостро відчувається душевний біль і скорбота за батьківщиною. Але в дні так званої «кримської весни» відчуття безвиході не залишає ні на хвилину. У ці дні пенсіонери, які так сильно сумують за СРСР і за оселедцем по рублю, радіють і радіють, дістаючи зі старовинних шаф прим'яті триколори. Окупаційна влада знову починає запевняти довірливих громадян у тому, як усе ж таки добре стало жити, і розвішує прапорці на всіх площах великих міст. У ці дні чітко видно, хто ще залишився лояльний до того, що сталось, і нехай таких людей стало набагато менше, ніж два роки тому, але вони є.

Сусід, який начепив випробувану часом облізлу колорадську стрічку, або співробітник, який причепив маленький прапорець у своєму авто, – їх видно і вони хизуються цим.

Звикнути до цього неможливо. Ти летиш з роботи швидше додому, щоб сховатись від цих людей, яких ненавидиш усім серцем.

Крим – це місце, де я народилась, де кожна вуличка, кожна тріщинка на асфальті знайома. Мало хто розуміє, що справжніх терористів у свій будинок пустили ми самі два роки тому

Друзі з материкової України часто запитують: «Чому не їдеш звідти?». А як їм пояснити, що Крим – це місце, де я народилась, місце, де народився мій син, місце, де кожна вуличка, кожна тріщинка на асфальті знайома, місце, де ти була щаслива. Раніше я ніколи не була патріотом своєї країни. Зараз – почуття образи, злості і ненависті за свою таку рідну Україну не залишає.

Те, як відбувалось захоплення Криму, ми бачили, до кожної дрібниці бачили. Бачили, як діяла Росія. Ми, кримські українці, втратили батьківщину, друзів, хтось втратив сім'ю у черговій політичній баталії за кухонним столом, нас розділили на два табори.

Зараз наших дітей щодня зомбують у школах і дитячих садах, нас залякують показовими арештами і обшуками, загрозою тероризму. Хоча мало хто розуміє, що справжніх терористів у свій будинок пустили ми самі два роки тому.

Не треба думати, що нас тут мало. Нас багато. Нас – кримських українців.

Катерина Кримська, кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG