Днями мені тричі, як це робить тільки близька рідня, подзвонили у двері. Відчиняю – на порозі миловидне дівча років 19-25.Сучасне таке, буквально з ніг до шиї у крутому «тату». Ще й на носі (чи то пак у носі) пірсинг. Подає своє оцинковане відро і доволі так чемно: «Будь ласка, наберіть із крана води. Буду у вас під’їзд відмивати».
Одразу збагнув, що робитиме вона це не з власної волі. Бо ж був прецедент: приблизно місяць тому чолов’яга характерної, «зім’ятої», зовнішності упродовж дня працював у нашій багатоповерхівці прибиральником. До речі, уперше за всі двадцять років її існування (колись прибирав ЖЕК, а потім подекуди самі жителі). А потім ще просив оцінити якість самого прибирання і розписатись у папірці – акті виконаних робіт від тутешньої дільниці «Жилсервиса» (колишнього ЖЕКу). Я не міг відмовити, бо чоловік справді «вилизав» сходи так, що навіть штатні жеківські прибиральниці могли повчитись. Виявляється, чоловіка засудили до громадських робіт. За що? «Затіяв сварку із сусідом, той викликав поліцію. Я ж поліцію послав куди подалі», – таке було пояснення.
«На суді був вибір – 5 тисяч рублів штрафу або 180 годин громадських робіт, – зізналась дівчина. – Де мені взяти такі гроші?»
У його юної «наступниці», якщо, звичайно, їй вірити, дещо інша версія. Поцупила із супермаркету продукти, бо «дуже хотілося їсти». Пильні охоронці це помітили, скрутили і викликали поліцію. «На суді був вибір – 5 тисяч рублів штрафу або 180 годин громадських робіт, – зізналась дівчина. – Де мені взяти такі гроші?».
Не знаю, чи пішов у залік дівчині перший «трудодень». Бо впоралась із нехитрим завданням вона якось кепсько. Схоже, просто залила сходові прольоти водою, бо калюжі стояли довго. Майстер дільниці розповіла, що куратор із поліції привів їм декілька засуджених, серед яких ота дівчина. Оформлені двірниками, працюють щодня по 4 години. «Направляємо їх до найближчих із дільницею будинків, щоб можна було перевірити їхню роботу», – пояснила згодом майстер.
Отож, потроху звикаємо жити з таким собі напівтюремним «інклюзивом»
Отож, потроху звикаємо жити з таким собі напівтюремним «інклюзивом». Дехто, як переконався, цілком його виправдовує і згадує призабуті радянські методи виховання за Макаренком. Іншим на думку спадає таке: залишилось натягнути навколо будинку «колючку» – і чим не «спецпоселення». Тим паче що огороджена майже по всьому периметру високою сіткою-«рабіцею», з металевою хвірткою на замку, тісна дитяча пісочниця під нашим будинком вже готова. Ініціатива чи то місцевих спонсорів, чи то просто жителів сусіднього будинку. «Гібридної» фантазії вистачило лише на розмальовку частини паркану установи, що межує з пісочницею, персонажами із мультиків. А все решта – сувора реальність і прагматизм. Точніше – захист від потенційних крадіїв піску. Врахували, певно, сумний досвід сусідніх дворів, де народ черпає поночі ходовий і дармовий будматеріал. А що, дешево і сердито.
Із відповідними кадрами теж начебто все «гаразд». Позаяк у нашому будинку і мікрорайоні загалом знімають житло чимало курсантів і курсанток місцевої філії Краснодарського університету російського МВС. Щоранку зграйками прямують на навчання. Інколи просто рясніє в очах від їхніх чорних мундирів.
Хочеш якось відволіктись від буденної картинки, наприклад, під прихистком густої зелені міського парку. А там – бац, навіть на урні для сміття «антиекстремістська» наліпка. Певно, щоб народ не розслаблявся, тримав себе в тонусі.
Віталій Курилов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
