Після анексії Кримського півострова ісламська політична організація «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» (Ісламська партія звільнення) одразу ж потрапила в поле зору російських спецслужб. Більш-менш публічні члени організації і члени їхніх родин виїхали на материкову частину України, побоюючись репресій. (Початок тут).
Наступного разу ми зустрічаємось зі спікером «Хізб ут-Тахрір» Фазилом Амзаєвим уже на Західній Україні, в Дрогобичі, куди після анексії Криму переселились його сім'я і сім'ї інших кримських татар, зокрема і членів «Хізб ут-Тахрір».
Тут проживає близько 140 кримських татар. Місцева влада зізнається, що з ними проблем менше, ніж із переселенцями з Донбасу. На питання в управлінні праці та соціального захисту Дрогобича, чи турбує їх те, що в місті з'явився «Хізб ут-Тахрір», відповіли, що ні, бо організація законна, а решта їх не цікавить. У місті про кримських татар мало хто знає, хоча Дрогобич був одним із перших, хто запросив переселенців з анексованого півострова до себе.
«У кримського татарина завжди є час на їжу», – жартує Амзаєв при зустрічі і веде мене куштувати справжні кримськотатарські чебуреки. Це вже не перший бізнес, який вдається відрити кримським татарам у Дрогобичі – є вже точка з випічкою і сервіс для роздруковування. І хоча чебуречну відкрили нещодавно, вона користується попитом – біля охайного дерев'яного кіоску в центрі Дрогобича, прямо за ратушею, – невелика черга.
Ми беремо кожен по «міксу» – чебуреки з сиром, м'ясом і овочами – і сідаємо за столиком пообіч кіоску. До нас приєднується Рустем Якубов – він називається головою місцевої громадської кримськотатарської організації «Ісхан-Щирість». Його організація займається допомогою кримським татарам, а також знайомить місцевих жителів із кримськотатарською культурою. Він працює і в чебуречній – приймає і видає замовлення. Взагалі, у Дрогобичі з роботою проблема – багато місцевих жителів вирушають на заробітки за кордон.
Ніхто з тих, кого я зустрічаю, крім Амзаєва, прямо не каже, чи належать вони до «Хізб ут-Тахрір». Не всі також хочуть потрапити в об'єктив камери – вдома, в Криму, залишилась родина, і вони бояться за їхню безпеку. Якубов і Амзаєв пояснюють, що тут допомагають всім кримським татарам, незважаючи на погляди і віру.
Спілкування ми продовжуємо вже у Якубова вдома на кухні за чашкою кави. Говоримо про те, що їм доводиться повторно інтегруватись.
– У Криму у нас було моральне право вимагати, а тут ми – гості, – каже Амзаєв, – у нас із місцевими багато спільного. Люди тут релігійні, ходять у неділю до церкви всією родиною.
За два роки, кажуть чоловіки, не було жодного конфлікту з дрогобичанами. За цей час, стверджують вони, їм вдалося створити позитивний імідж свого народу. Тепер, наприклад, вважають, що здати кримським татарам квартиру – це надійно.
«За ними, за конкретною людиною, тут судять про всіх кримських татар, мусульман», – каже Амзаєв.
Квартира Якубова розташована в самому центрі Дрогобича. З вікна кухні видно ратушу, на верхівку якої підіймаються сурмачі і затягують красиву мелодію. Дружина Рустема – Ельзара – займається вихованням їхніх чотирьох дітей. Один із них народився вже після анексії, у Дрогобичі – батьки жартома прозвали його «татаробандерівцем». Ельзара одягнена у традиційний мусульманський одяг – у хустку і темну довгу сукню.
У кримських татар ще немає спільного приміщення, відкрити мусульманський культурний центр – тільки у планах. Поки керівництво міста не дає добро, хоча питання про це ставили мало не від самого початку.
Для мусульман мечеть – усюди, де вони змогли зібратисьФазил Амзаєв
– Тому що це кримськотатарський центр? – звертаюсь до Амзаєва.
– Так, цей фактор присутній.
– Страхи є все-таки?
– Так. Але це нормально, природно. Ми не вимагаємо приміщення, так питання не стоїть. Для мусульман мечеть – усюди, де вони змогли зібратись. П'ятничну молитву проводимо на квартирі поки. Раніше у мене, наприклад, вдома.
– По суті, діяльність іде, коли буде приміщення, ми все це туди перенесемо. Це дасть нам можливість бути відкритішими. Коли ми на квартирі збираємось – це якийсь андеграунд, – додає Якубов.
Трохи пізніше ми їдемо на іншу квартиру в одному зі спальних районів Дрогобича до голови місцевого благодійного фонду Карітас, Артура Деска. Фонд взявся активно допомагати кримським татарам від початку переїзду їх до Дрогобича: з житлом, працевлаштуванням. Якубов теж працював у центрі Карітас.
«Шейх Артур, Артур-бей» – жартівливо називають мені Артура Деска, пана Артура – великого, бородатого і веселого волонтера і римо-католицького священика.
У гостях у пана Артура – брат Рустема. Він залишив рідний Бахчисарай із родиною після так званого референдуму.
«Як живеться? Якби не та причина, через яку ми виїхали, було би все супер», – каже він лаконічно, поки заварює нам усім чай. У вересні він із дружиною чекає вже на третю дитину. Він також допомагає громаді – збирає і тренує дитячу футбольну команду.
Розмову ми продовжуємо вже за столом у вітальні пана Артура. Стіни кімнати обвішані фотографіями пана Артура з підопічними і волонтерами. В Україні він працює вже 14 років.
– Пан Артур нам килим купив – усі умови зробив для проведення п'ятничної молитви, – каже Амзаєв.
– У нас різна релігія, але цінності ті ж. У розрізі цінностей ми можемо зійтися завжди і співпрацювати. Я не буду робити намаз, вони не будуть святкувати зі мною Різдво. Що є добро, правда, чесність – ми сходимось, – каже Деска.
– Ми фіолетові, але ми адекватні, – сміється брат Якубова, – Іслам вимагає від кожного мусульманина, кримського татарина бути корисним, і ми намагаємося.
Реальних терористів у Криму не було, були ті, з яких зручно було ліпити загрозу для суспільства – із нас, салафітівФазил Амзаєв
– Ось ви запитуєте, чим ми займаємося в Україні, – звертається до мене Амзаєв. – Ми в Україні, по-перше, хочемо, щоб мусульмани зберігалися в рамках своїх цінностей, і в світському суспільстві це можливо. Тому що це не Росія. Реальних терористів у Криму не було, були ті, з яких зручно було ліпити загрозу для суспільства – із нас, салафітів.
– Відбувається купа жахливих речей, але чомусь, якщо в цей час один із них був мусульманином, цьому дадуть розгін і скажуть, що це теракт, – додає брат Рустема.
– Виникає питання: а чи був хлопчик? – знову бере слово Амзаєв. – Чи така вже страшна «Хізб ут-Тахрір», як її малюють? Взяли ось Енвера Мамутова (він організовує масові іфтари і дитячі мусульманські свята) в Бахчисараї – семеро дітей у нього. Тут не потрібно бути фахівцем в галузі «Хізб ут-Тахрір» – кожен знає, що значить народити, виховати дітей. Ось цей один момент він показує, що вся розмова про тероризм порожня. Тому що терорист хоче в рай. Якщо він підриває себе, дітей хто буде виховувати? У нього як мінімум не має бути дітей, тому що це обов'язок їх виховувати. З точки зору простої логіки!
Поки ми спілкуємось, Рустем іде до сусідньої кімнати зробити намаз. Пан Артур кричить йому з вітальні, щоб він прибрав ікони, якщо заважають йому. У коридорі на полиці стоять предмети кримськотатарського побуту – подарунок від підопічних пана Артура.
Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що зазнають несправедливого переслідування в Росії. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» 2003 року, внісши до списку 15 об'єднань, названих «терористичними». В Україні і в більшості країн Заходу вона може діяти легально.
(Далі буде)
