Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

З одного боку, останні резонансні події, що перетворилися на глобальні виклики для всього людства, дивним чином сконцентровані на Сході, куди завжди відносили і Крим. З іншого, – стрімка й зухвала військова активність Москви й Анкари в регіоні під гаслами підтримки миру і стабільності, але на захист своїх особистих інтересів на тлі посилення антиєвропейської й антиамериканської риторики, вказує вектори наступної гібридної атаки.

Справа навіть не в потенціалі гіпотетичного розділу багатостраждальної Сирії, що тісно пов’язаний із переділом маршрутів транспортування вуглеводнів і обтяжене перспективою релігійного протистояння. Окупований Крим, де останнім часом Росія демонструє різке нарощування військової присутності, погрожуючи Україні, – наріжний камінь європейської безпеки, на якому ґрунтувалася зруйнована Кремлем у лютому 2014 року планетарна система світового балансу, – ось що відкриває значний пролом в обороні Європи й НАТО, повністю руйнує Гельсінські домовленості в рамках ОБСЄ.

Туреччина, як тугий споряджений лук, робитиме наступні кроки, випускаючи точні стріли: натягнув – спустив

Оглядач і колумніст турецької газети Yeni Şafak Кемаль Озтюрк (Kemal Öztürk), характеризуючи турецьке вторгнення на сирійську територію, позначене як операція «Щит Євфрату», підкреслює: «Якби Росія, Іран, Туреччина й Саудівська Аравія заявили, що вони досягли угоди про територіальну цілісності Сирії, то це означало б, що надії Сполучених Штатів знайти Курдську держава на півночі Сирії разом із Партією «Демократичний союз» (PYD) повністю провалилися. Але немає шансів досягти компромісу з Туреччиною. І це тоді означає, що регіон від Євфрату до Азаза й від Джарабулуса до Аль Баба буде звільнений від PYD й ІДІЛ. Це буде «неназваною» зоною безпеки... Лідер Курдського регіонального уряду (KRG) Масуд Барзані (Massoud Barzani), який відвідав турецький парламент після візиту до Анкари Джо Байдена, заявив: «Будуть великі зміни в регіоні»... Турецькі війська відкрито увійшли танками, гарматами й літаками до Сирії вперше після 1915 року... І не потрібно думати, що цей маневр був обмеженим у просторі... Туреччина, як тугий споряджений лук, робитиме наступні кроки, випускаючи точні стріли: натягнув – спустив».

Його колега – колумністка Озлем Албайрак (Özlem Albayrak), – ставлячи собі питання про те, чому саме зараз турецькі військові розпочали операцію в Сирії, вважає: «...Туреччину відволікли, створюючи клубок різних проблем, одночасно робилися кроки в напрямку створення курдської держави. Спроба перевороту в країні 15 липня стала останньою в ланцюзі провокацій із метою створити хаос. І що сталося? Після закінчення місяця з моменту спроби путчу Туреччина увійшла до Джарабулусу».

Ані світ у цілому, ані Туреччина зокрема – вже не такі як 40 років тому

Оглядач газети Daily Sabah Іхсан Акташ (İhsan Aktaş), намагаючись досліджувати трансформації, які відбулися навколо Туреччини з часів закінчення холодної війни, в усіх гріхах звинувачує зовнішньополітичних гравців. Він акцентує увагу на «особливо деструктивній ролі США», що перетворилися на поборника однополюсного світу і «світового арбітра». Це, як вважає турецький експерт, «повністю блокувало ефективну діяльність Об’єднаних Націй». «...Захід не втратив свою міць, але й Туреччина, Іран, Пакистан і Саудівська Аравія більше не є маленькими державами. Туреччина стала успішною в управлінні демократичною системою в контексті зростання її економіки. Протягом російсько-турецької кризи ми не відчували себе в безпеці, залишаючись при цьому членами НАТО. Якщо об’єднати геополітичне місце Туреччини, її військову міць, її вигідне розташування на шляхах транспортування енергії, активну громадянську позицію, то стане ясно, що ми не повинні триматися тільки одного полюса в міжнародних відносинах... геополітичне становище оберігає Туреччину від цього. Ані світ у цілому, ані Туреччина зокрема – вже не такі як 40 років тому», – підкреслює Іхсан Акташ.

Ігнорування об’єктивних реалій поряд зі спробами репресувати інакомислення призводять до диктату й виродження демократії

Примітний факт: турецькі експерти з деяких пір у своїх міркуваннях взагалі не згадують про Крим. Як довго ви б не перечитували громіздкі, здається часом списані під кальку, коментарі спостерігачів із Туреччині, після 15 липня ви не зможете знайти альтернативних точок зору чи таких, що доповнюють одна одну. Історія свідчить, що ігнорування об’єктивних реалій поряд зі спробами репресувати інакомислення призводять до диктату й виродження демократії.

«Зі введенням турецьких військ на територію Сирії конфлікт отримав новий вимір», – вважають журналісти німецького видання Der Tagesspiegel Крістіан Бьоме (Christian Böhme) і Маркус Бернат (Markus Bernath). «На перший погляд, ситуація – суперечлива: турецьке командування показує, що військовими методами хоче досягти того, чого бажало й вимагало від міжнародного співтовариства протягом останніх чотирьох-п’яти років, – створення буферної зони на кордоні з Сирією. Але в такому випадку вона неодмінно має ґрунтовно змінити свою сирійську політику. ...Крім того, вибачення Ердогана за збитий 2015 року російський бойовий літак відкрили дорогу для військової операції Туреччини в Сирії. Без нормалізації відносин із Кремлем турецька армія була б піддана ризику бути атакованою російською авіацією», – аргументують вони свою точку зору.

Один із редакторів німецької Die Presse Сузанне Гюсто (Susanne Güsten) підкреслює: «Почався новий етап у боротьбі між впливовими силами за Сирію. ... Якщо Анкара все ж шукає конфлікту з сирійськими курдами, то тоді буде важко. Росія й Іран, поборники захисту сирійського лідера Башара Аль-Асада, можуть розглядати тривалу військову присутність Туреччини як атаку на їхні інтереси. Деякі прихильники Ердогана вже вимагають, щоб турецькі війська захопили економічну метрополію на півночі Сирії – Алеппо, а також столицю Дамаск. Одночасно стає все яснішим майбутнє ускладнення між іноземними силами, які втрутились у сирійський конфлікт»...

Туреччина й Росія демонструють невгамовне прагнення й бажання стати світовими лідерами, самостійно формуючи міжнародний порядок денний

Туреччина й Росія демонструють невгамовне прагнення й бажання стати світовими лідерами, самостійно формуючи міжнародний порядок денний. Тоді, як низка непримиренних конкурентів – Великобританія і США – увійшли в період певних складнощів, пов’язаних із Brexit і президентськими виборами, Євросоюз і Німеччина залишаються твердими на позиціях захисту західних демократичних цінностей. Це не додає впевненості московському Кремлю й анкарському Сараю в реалізації своїх планів.

Німеччина – локомотив доцентрових тенденцій об’єднаної Європи, нині головуюча в ОБСЄ і майбутня – у G-20, і одночасно – найпотужніший торговий партнер і Туреччини, і Росії. У ФРН посилюється політична боротьба напередодні парламентських виборів, які будуть прологом формування нового уряду і призначення канцлера – фактично, найсильнішої політичної фігури в країні. Біженці, іммігранти, євроскептицизм і праві рухи. В Німеччині найбільша у світі турецька діаспора – до трьох мільйонів людей, тут значна частина переселенців із колишнього СРСР і російських німців. За даними Федерального відомства статистики, до 16,5 мільйонів осіб – не корінні німці, серед яких дев'ять мільйонів – іноземці. Все це вже використовувалось і може бути використаним політичними конкурентами і «претендентами на нові центри сили» для зниження впливу й ефективності Брюсселя й Берліна.

На Александрплатц ясно усвідомлюють, що настав час діяти злагоджено й чітко. Тут відновили дію плану цивільної оборони й можливість державного призову на військову службу.

Як стало відомо, Німеччина пригрозила відкликати з Туреччини задіяні в коаліційній операції проти ІДІЛ військові літаки, а Сергій Лавров і Джон Керрі заявили про прихильність намірам продовжити діалог, але не змогли досягти домовленостей щодо сирійського питання.

Домовившись про координацію дій у Сирії, що можуть вибрати в Анкарі й Москві для організації наступного «поділу на двох»? Чи нинішні тактичні союзники, як це не раз бувало, раптово перетворяться на стратегічних супротивників?

Брюссель і Берлін, слово за вами.

Рудольф Медведь, оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG