Доступність посилання

Як було б добре, якби Путіну не потрібні були Україна, Грузія, Молдова, Литва, Латвія, Естонія і так далі за списком. Але захоплення нових чужих земель – це умова існування імперій. Тим більше, що нові – це ще не забуті «старі» колись колонізовані території, які в Кремлі й досі вважають своєю вотчиною.

Нахраписті путіністи діють не менш «специфічно», ніж більшовики і комуністи, а їхня агресія має одне й теж коріння – імперське і шовіністичне.

Та навіщо Росії Абхазія, Придністров’я, Донбас і Крим? Хоча це питання швидше за все до психологів і дослідників психотипу російського народу.

Втім, можна зробити припущення, що наявність великої кількості агресивних завойовників в ординській історії Московського князівства і сформувало генотип російського народу.

Коли конкістадори і анексіоністи куди більше цінувалися, аніж талановиті землероби, чи віртуозні ремісники.

Росія, будь-то Російська імперія або Радянський Союз, економічно безнадійно відставала від розвинених держав.

І навіть ті історичні епізоди, коли СРСР, ціною нечуваних деспотичних тоталітарних надзусиль, зумів підняти свої позиції у військовій сфері і нарощенні ядерного потенціалу, нічого не принесли позитивного у життя пересічних громадян, котрі вимушені були проживати в імперії зла.

Можливо, що на ментальному рівні у більшості росіян існує напівсвідома установка, що поліпшити свій рівень життя можна тільки шляхом захоплення.

Бо своєю власною працею кардинально змінити свій добробут, або не дозволяють, чи просто не хочеться.

У Москви немає важелів, щоб досягнути своїх цілей в Україні

Можна довго розмірковувати про важку спадщину ординського ярма, руйнівні наслідки кріпосного права, запровадження специфічного православ’я, однак у підсумку все зводиться до того, що в Росії відбирати чуже і поцупити щось (особливо модерні західні технології) було завжди вигідніше, ніж чесно працювати.

Легше вивозити заводи з окупованої Німеччини і України, відбирати у сусідів території під облудними гаслами захисту «русского мира», або жити так, як вони звикли, нічого не змінюючи

Адже це зовсім не те, щоб щось робити своїми руками. Легше вивозити заводи з окупованої Німеччини і України, відбирати у сусідів території під облудними гаслами захисту «русского мира», або жити так, як вони звикли, нічого не змінюючи.

У Путіна зараз немає важелів, щоб досягти своїх цілей в Україні. Але чи розуміє він те, що розширення війни йому нічого не дасть?

Адже тепер, коли Росія його зусиллями стала злиденною країною і парією на світовій арені, він може спробувати піти ва-банк, щоб перекласти на когось відповідальність за свої геополітичні авантюри та економічні прорахунки.

Він дуже прорахувався не лише з Україною, але й Сирією, і заспокоїти Путіна може тільки сила.

Путін настирливо намагається переглянути систему міжнародної безпеки, котра була створена після закінчення Другої світової війни.

І яка трималася на безумовному виконанні та дотриманні умов усіх підписаних міжнародних договорів.

Демонстративна відмова путінської Росії від дотримання взятих на себе договірних зобов’язань, претензії замінити існуючу систему міжнародної безпеки поділом світу на «зони впливу» під інтереси Москви, якраз і перетворили Росію в ізгоя, з яким цивілізований світ не бажає мати справи.

Путін і його режим є аномальною хворобою, яка й далі прогресуватиме, якщо не поставити правильний діагноз та не призначити дієві препарати для її лікування.

Як зупинити Росію?

Для того, щоб зупинити Путіна, необхідно прорахувати, якими можуть бути необхідні кроки, котрі сумарно могли б виявитися ефективними на цьому шляху.

Перший: не дивлячись на те, що поки що Україна не є членом оборонного альянсу НАТО, потрібно розглянути можливість розгортання баз Північноатлантичного альянсу у прикордонних із Росією українських областях.

Другий: терміново розмістити на українській території американські комплекси протиповітряної оборони Patriot, аналогічні тим, які США вже розмістили в Польщі.

Третій: США і НАТО мали б надати Україні сучасну летальну оборонну зброю, щоб вона змогла захистити себе від агресії Росії.

Тільки в разі успішної боротьби з корупцією і різкого підняття рівня життя в Україні буде можливо успішно інтегрувати тимчасово окуповані Росією території Криму і Донбасу

Четвертий: знайти можливості простимулювати українське керівництво, щоб воно пришвидшило внутрішньо економічні реформи. Бо тільки в разі успішної боротьби з корупцією і різкого підняття рівня життя в Україні буде можливо успішно інтегрувати тимчасово окуповані Росією території Криму і Донбасу.

П’ятий: накласти арешти на фінансові активи і нерухоме майно в країнах Заходу найближчого оточення Путіна і російських олігархів.

Шостий: Україна має подати до міжнародних судів позови про відшкодування збитків, котрі нанесені російською окупацією її земель. І в разі невиходу Росії з територій України, як відшкодування, має арештовуватися майно Росії за кордоном. А надходження від його продажів повинно передаватися українській стороні.

Сьомий: різко збільшити санкції не лише проти Росії та путінського оточення, а й членів їхніх сімей. Одним із дієвих методів такого тиску могло б стати: призупинення для російської вищої і середньої ланки чиновників з путінської номенклатури та членів їхніх родин можливості отримувати візи для виїзду в країни Заходу.

Восьмий: заборонити діяльність на території України російських банків і будь-яких інших фінансових установ.

Дев’ятий: на території України не мусять функціонувати мережі російських операторів мобільного зв’язку, під якими б зміненими назвами вони нині не виступали.

При цьому всьому необхідно чітко усвідомлювати, з ким сьогодні демократичний світ має справу. Адже Путін – це феномен неадекватності в міжнародній політиці.

Путіну вже важко грати роль бога

Путін недалекий, самовпевнений, неадекватний і старіючий недоук. Який так побоюється, що у нього відберуть улюблену іграшку – окупований Росією Крим, що скрізь, де тільки можна, повторює свою політичну мантру, що кримське питання закрите остаточно та назавжди.

Путін так побоюється, що у нього відберуть улюблену іграшку – окупований Росією Крим, що скрізь повторює свою політичну мантру, що кримське питання закрите остаточно та назавжди

Тут все відбувається ніби за Фрейдом. Злодій, який підступно поцупив чужу річ, боїться, що у нього відберуть вкрадене, і як параноїк постійно повторює «моє, моє, ніколи не віддам».

Хоча питання Криму ще по-справжньому і не відкривали. Але обов’язково відкриють в ООН і в Гаазі.

Гітлер, Саддам Хусейн і ще декілька схожих диктаторів висловлювалися подібним чином, коли окупували території сусідніх країн. Однак Путін повинен добре пам’ятати, що потім з ними сталося.

Геополітично божевільного Путіна необхідно зупинити в Україні. Усі його злодіяння за останній час наочно показують, що мир у Європі і світі неможливий, поки Путін перебуває на посаді президента Росії.

Усі намагання за будь-яку ціну не дратувати Путіна, щоб він не наважився на велику війну, можуть виявитися марними.

Адже і скаженого пса, коли побачить, що його бояться, лише швидше спровокують на напад.

Як тут не згадати антиутопію братів Стругацьких «Важко бути богом». Там дон Реба також діяв, як Путін.

Він придушив опозицію, розігнав усіх більш-менш нормальних людей, і, в той же час, посилив позиції тяжіючих до фашизму ультрапатріотів.

Путіну вже дуже важко грати роль бога. Але якщо завтра раптом Путін невдало впаде на тренуванні з дзюдо, то хто прийде до влади в Росії після нього?..

Віктор Каспрук, незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції​

XS
SM
MD
LG