Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Як я вже не раз писав, що звинувачення кримських татар у всіх смертних гріхах ‒ найважливіший елемент самовиправдання російської пропаганди за депортацію. Головна претензія до них ‒ це нібито масовий колабораціонізм кримців в усі часи, а особливо ‒ в роки Другої світової війни. Складна наукова проблема колабораціонізму виривається пропагандистами з контексту, очищається від усіх застережень і подається у вигляді готової формули: «кримські татари ‒ народ-зрадник». Після її проголошення виправдовувати депортацію зокрема і русифікацію Криму в цілому стає набагато простіше. Фраза: «Вони самі винні», ‒ це універсальний інструмент боротьби за кримську історію.

Характерно, що пропагандистські тези легко озвучують навіть, здавалося б, професійні історики

Існують два публіцистичні різновиди цього міфу ‒ короткий і довгий. Короткий фокусує увагу на т. зв. «масовому співробітництві з гітлерівцями» в 1941-1944 рр., довгий ‒ шукає коріння «зради» кримських татар у глибині століть. Характерно, що пропагандистські тези легко озвучують навіть, здавалося б, професійні історики. Канонічним у цьому сенсі можна вважати інтерв'ю в «Русском движении» з академіком, доктором історичних наук Андрієм Гончаровим.

«Я вже втомився доводити, що це були зовсім логічні та справедливі дії відносно зрадників Батьківщини і фашистських посіпак. При цьому варто відзначити гуманізм радянської влади відносно бандитів, які вірою і правдою служили фюреру. За законами воєнного часу, згідно зі статтею 193-22 тодішнього Кримінального кодексу РРФСР, у нашого командування було повне право розстріляти, звичайно, не весь народ, але все чоловіче населення так званих кримських татар за дезертирство і зраду!», ‒ сказав Гончаров.

«Факти свідчать, що практично все кримськотатарське населення призовного віку виступило на боці фашистської Німеччини. Варто було фронту наблизитися до Криму, переважна більшість населення почала переходити на бік ворога», ‒ стверджував академік.

Набір звинувачень на адресу «зрадників і посіпак» «так званих кримських татар» у всіх випадках практично однаковий

Набір звинувачень на адресу «зрадників і посіпак» «так званих кримських татар» у всіх випадках практично однаковий: а) нібито поголовна служба чоловіків-кримців у німецьких окупаційних силах та участь в репресіях проти партизан і мирного слов'янського населення; б) привітання і меморандуми на ім'я Гітлера з пропозиціями створити незалежну кримськотатарську державу; в) фінансова, продуктова й організаційна допомога німцям з боку «мусульманських комітетів» Криму; г) недостатня участь у партизанському русі.

Найчастіше з посиланням на німецькі джерела називається цифра всіх колабораціоністів ‒ 20 тисяч осіб, що, нібито, вдвічі більше, ніж кількість солдатів-кримців у Червоній армії. Переказувати всі аргументи прихильників цього підходу немає сенсу, кожен з легкістю зможе знайти їх в Інтернеті.

Що ж до «довгого» різновиду міфу, то в найбільш повному вигляді він представлений у книзі Ігоря Пихалова «За що Сталін виселяв народи», де історія кримськотатарських «злодіянь» ведеться з кінця Середньовіччя. У провину їм поставлені набіги на Русь, співпраця з англо-французькими військами за часів Кримської війни і навіть національна розбудова в період революції 1917-1920 рр. Частоту вживання слова «зрадники» я навіть не беруся підрахувати ‒ в будь-якому випадку до опису подій Другої світової читач підходить у відповідному настрої.

А закінчується цей розділ таким абзацом:

«Як ми бачимо, перебуваючи у складі російської держави, кримські татари зраджували нашій країні щоразу, коли на землю Криму приходив ворог».

Розбирати всю цю схему ми не будемо. Ординські набіги вже мало хвилюють наших сучасників, а роль кримців у Кримській війні не важлива для міфу про «КримНаш», так що зосередимося на головному звинуваченні кримськотатарського народу ‒ в тотальному колабораціонізмі у роки Другої світової війни.

Поширювати відповідальність за злочини на цілий народ – також злочин

За традицією, почну з юридичного боку. Так, безумовно, існування колабораціоністських організацій кримських татар у роки війни ‒ це факт, і їхня діяльність, від заздоровниць на честь «Адольфа-ефенді» до збору грошей для Вермахту й організації охоронних батальйонів ‒ однозначне співробітництво з ворогом. Однак поширювати відповідальність за їхні злочини на когось, окрім їхніх безпосередніх учасників, а тим більше на цілий народ, ‒ теж злочин. Міжнародне право засуджує будь-які спроби застосування т. зв. «колективної відповідальності» до чого б то не було. Діяльність РОА і дивізії «Галичина» не перетворює росіян та українців у «народи-колабораціоністи», а ось відносно кримських татар такий підхід дуже поширений. На це часто можна почути, що в РОА служило менше росіян, ніж кримців ‒ у їхніх батальйонах. По-перше, з юридичної точки зору це не має значення ‒ кожен сам відповідає за свої вчинки, і кількість «спільників ворога» не має жодного значення. А по-друге, кількість колабораціоністів серед кримських татар сильно завищена, але до цього ми повернемося нижче. Гульнара Бекірова зазначає:

Факти колабораціонізму ніяк не можуть служити виправданням злочинних рішень радянського керівництва про депортацію цілих народів

«Колабораціонізм серед кримських татар, безсумнівно, був, як був він і серед представників інших народів, та й будь-якого окупованого противником населення. Власне, важко собі уявити, що вал репресій, який накотився на народ у 1920-1930 рр. і неодноразово «пройшовся» півостровом, не зародив у середовищі частини постраждалих почуття ненависті до радянського режиму і його керівників. Проте є безліч свідчень про героїзм кримчан, зокрема, зрозуміло, і кримських татар. У 1994 році вийшла «Книги пам'яті Республіки Крим», до якої внесені імена кримчан, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, ми знаходимо імена представників усіх без винятку національностей півострова. Так що факти колабораціонізму ‒ і в цьому ми глибоко переконані ‒ ніяк не можуть служити виправданням злочинних рішень радянського керівництва про депортацію цілих народів, виконання яких стільки лиха мільйонам ні в чому не винних людей».

Що стосується участі кримських татар в антипартизанській боротьбі, то і тут все не так просто, як здається пропагандистам. Справа в тому, що на початковому етапі підпільного спротиву провізія для радянських загонів закуповувалася або обмінювалася, але через провальну підготовку з боку відповідальних партійців партизани незабаром перейшли до прямих реквізицій. Взагалі, уявлення про радянських партизанів як лицарів без страху і докору ‒ ще один повний міф. Насправді злочинів за ними водилося не менш, ніж подвигів. Загалом, не дивно, що населення кримських сіл час від часу формувало загони самооборони для захисту від «лісових месників».

Що ж до кількості кримськотатарських «добровольців» на службі у німців, то вона однозначно завищена

Пропаганда німців, спеціально організовані ними провокації та низька дисципліна з боку командирів підпілля і призвела до початку партизано-селянських конфліктів у Кримських горах. Після запуску маховик взаємних вбивств вже не так просто було зупинити.

Що ж до кількості кримськотатарських «добровольців» на службі у німців, то вона однозначно завищена. Ось знаменита цитата з довідки Головного командування сухопутних військ Німеччини від 20 березня 1942 року про формування допоміжних військ.

Вербування добровольців велося наступним чином:

1. Вся територія Криму була розбита на округи і підокруги.

2. Для кожного округу були створені одна або кілька комісій з представників оперативних груп Д і відповідних татар-вербувальників. Зараховані добровольці на місці перевірялися. В етапних таборах набір проводився таким же чином.

У цілому заходи з вербування можна вважати закінченими. Вони були проведені в 203 населених пунктах і 5 таборах. Були зараховані:

а) у населених пунктах ‒ близько 6 тисяч добровольців;

б) у таборах ‒ майже 4 тисячі добровольців.

Загалом ‒ близько 10 тисяч добровольців.

За інформацією татарського комітету, старости сіл організували ще близько 4 тисяч осіб для боротьби з партизанами. Окрім того, напоготові було близько 5 тисяч добровольців для поповнення сформованих військових частин.

Таким чином, за чисельності населення близько 200 тисяч осіб татари виділили в розпорядження нашої армії близько 20 тисяч людей. Якщо врахувати, що близько 10 тисяч осіб були призвані в Червону Армію, то можна вважати, всі боєздатні татари повністю враховані.

Отже, знову «сакральні» 20 тисяч кримських татар. Однак документально підтверджені далеко не всі «пособники»

Отже, знову «сакральні» 20 тисяч кримських татар. Однак документально підтверджені далеко не всі «пособники». Згідно з підрахунками Олега Романька, ‒ «хіві» («Hilfswilliger»), добровольців Вермахту, ‒ було набрано 9 255 осіб, частина з них виявилися непридатними до служби, так що зараховані були 8 684 особи, яких маніпулятори з легкістю «округлюють» до 10 тисяч).

А ось інші 10 тисяч викликають обґрунтовані сумніви. По-перше, кількість у 4 тисячі «людей для боротьби з партизанами» отримана зі слів представників «татарського комітету», а не порахована німецькими вербувальники. Чи існували вони в дійсності в такій кількості ‒ велике питання.

Найцікавіше починається далі. О. Романько, окрім зазначених «хіві», додатково нараховує 14 рот самооборони, організованих у січні-березні 1942 року, в яких служили 1 632 особи спискового складу, а ось цитата зі згаданої вище німецької довідки наводить на зовсім інший висновок:

«Оперативна група Д1 взяла на себе відповідно мобілізацію, концентрацію на збірних пунктах і відправку добровольців у військові частини. Оперативною групою були сформовані 14 татарських рот для самозахисту загальною чисельністю 1632 добровольця. Залишок був використаний по-різному: велика частина була розділена на маленькі групи по 3-10 осіб і розподілена між ротами, батареями та іншими військовими частинами; незначна частина ‒ в закритих військових частинах ‒ приєднана до загонів, наприклад, одна рота разом з кавказькою ротою приєднана до 24-го саперного батальйону».

Неможливо уявити, щоб на службу до німецької армії взяли людей, які не пройшли німецьку ж призовну комісію

З неї випливає, що роти «самозахисту» були організовані з тих «10 тисяч добровольців», які були завербовані самими німцями, на що вказує їх позначення як «добровольців» і розподіл «залишку» серед підрозділів Вермахту. Неможливо уявити, щоб на службу до німецької армії взяли людей, які не пройшли німецьку ж призовну комісію, а наведені «татарським комітетом».

Так що рахувати «самозахист» (1632 особи) та «хіві» (8684 - 1632 = 7052) потрібно в рамках одних і тих же 8,7 тисячі добровольців, а не окремо. І вже точно неприпустимо зараховувати до колабораціоністів 4 або навіть 9 тисяч кримських татар, нібито набраних «татарським комітетом», без документальних підтверджень проходження ними служби.

(Далі буде)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG