Доступність посилання

Депортація з України в Росію дагестанки Амінат Бабаєвої показала ‒ українські спецслужби вважають мусульман загрозою для держави і заради боротьби з ними готові співпрацювати з державою-агресором.

Держава-агресор ‒ визначення не юридичне, а, скоріше, емоційно-побутове. А як інакше назвати країну, яка відхоплює шматки української території, вбиває наших громадян і щедро поставляє озброєння терористам? Хоча в національному законодавстві такого терміну немає, у низці нормативних актів неоголошена війна з Росією знайшла відображення. Зокрема, після анексії Криму в 2014 році українська спецслужба денонсувала в односторонньому порядку угоди із ФСБ. В усякому разі, так стверджують у головному офісі на вулиці Володимирській. Голова СБУ генерал Василь Грицак не втрачає випадку, щоб підкреслити: СБУ і ФСБ ‒ по різні боки фронту. Але практика свідчить про інше.

Дагестанка Амінат Бабаєва прибула в аеропорт Харкова рейсом зі Стамбула, але потрапити на територію України не змогла ‒ її затримали прикордонники. Пояснили тим, що Бабаєва була депортована з Туреччини за підозрою в причетності до тероризму. Формулювання неконкретне, зазвичай турецька влада всіх, проти кого є докази, без довгих розмов відправляє за ґрати. А 26-річній дагестанці навіть дали можливість вибрати країну для виїзду. Рішення виїхати в Україну вона ухвалила після того, як подруга ‒ українка ‒ запевнила: в демократичній державі громадянка Росії буде в безпеці. Адже Київ проголосив перехід до демократичних стандартів, зокрема і в міграційній політиці. А це означає, що кожен має право звернутися до влади країни з проханням про притулок. Щоправда, реакція на таке прохання залежить від оцінки офіційної влади: чи існує, чи ні в країні походження прохача загроза його життю і свободі. Оцінювати уповноважена міграційна служба. Але в ситуації з Бабаєвою це право привласнили собі прикордонники і співробітники СБУ.

Принцип колективної відповідальності ріднить українську СБУ з російською ФСБ

Дівчина в хіджабі, схоже, збудила в співробітниках спецслужб мисливський азарт. Паспорт у неї забрали, обмежили можливість пересуватися транзитною зоною, відмовилися надати можливість написати заяву в міграційну службу про притулок. Чи то дотепністю, чи то інтелектом вирішили блиснути стражі кордону ‒ раз ти не політик, то ніякого політичного притулку бути не може, сказали Амінат. Її оточили кілька невідомих у цивільному, які відмовлялися назватися. Вони намагалися переконати дівчину, що вона причетна до терористичної діяльності. А якщо навіть і ні, то до неї причетний її колишній чоловік, що, на думку співробітників українських спецслужб, одне й те саме. Принцип колективної відповідальності ріднить українську СБУ з російською ФСБ.

Обидві служби ‒ «внучки» більшовицької «Надзвичайної Комісії». Статті в кримінальному кодексі під назвою «член сім'ї зрадника батьківщини» давно немає, але на Північному Кавказі ФСБ досі активно практикує систему переслідування родичів, запідозрених в екстремістській діяльності. У Чечні просто спалюють їхні будинки і виганяють з території республіки, в Дагестані ставлять на так званий «профоблік», що означає заборону на вільне пересування і ще багато інших обмежень.

Оскільки Бабаєву під тиском правозахисників і представника омбудсмена довелося впустити в Україну, СБУ задіяв запасний варіант: у міграційній службі вона отримала блискавичну відмову в проханні про притулок, хоча зазвичай це досить тривала процедура з вивченням усіх обставин заявника. А через п'ятнадцять хвилин в офісі міграційного відомства з'явилися кілька людей у цивільному, одного з яких Амінат ідентифікувала як співробітника СБУ з аеропорту. Її силою заштовхали в мікроавтобус, а вранці вона вже була на території Росії, зустрічі з якою намагалася уникнути.

Не має значення ‒ чи передавали співробітники СБУ Бабаєву своїм колегам із ФСБ з рук в руки... Важливий факт ‒ до кордону з Росією Бабаєву насильно відвезли українські спецслужбісти, а на батьківщині її зустріли їхні російські колеги. При цьому Бабаєва не перебуває в розшуку: ні в російському, ні в міжнародному.

Історія Амінат Бабаєвої ‒ не єдиний випадок порушення закону співробітниками СБУ відносно мусульман, які шукають притулку в Україні. У СІЗО Запоріжжя вже більше ніж півроку перебувають двоє волонтерів громадської блокади Криму. Один ‒ чеченець, інший ‒ інгуш. Уродженець Інгушетії Руслан Мейрієв кілька років прожив у Криму до його анексії, після 2014 року переселився на материкову Україну. Одружений із кримською татаркою, їхня третя дитина народилася, коли Руслан вже був під екстрадиційним арештом. Його видачі, так само як і його товариша по нещастю Магомеда Ілієва, вимагає Росія. На батьківщині проти Мейрієва висунуте звинувачення у сприянні терористичній діяльності. Абстрактне звинувачення, під яке можна підвести що завгодно.

Правозахисникам на словах обіцяли не видавати заарештованих в Росію. Але представники СБУ і прокуратури в приватних розмовах з родичами Мейрієва та Ілієва говорять про намір екстрадувати затриманих

Мейрієв незадовго до арешту звернувся до української влади з проханням про притулок. Він залишається під вартою, незважаючи на численні звернення до Генпрокуратури представників волонтерського руху і народних депутатів. Про справу Мейрієва та Ілієва добре поінформовані в офісі Юрія Луценка. Там правозахисникам на словах обіцяли не видавати заарештованих в Росію. Але представники СБУ і прокуратури в приватних розмовах з родичами Мейрієва та Ілієва говорять про намір екстрадувати затриманих. Судячи з того, що екстрадиція Амінат Бабаєвої відбулася для співробітників СБУ успішно ‒ це не порожні погрози.

Анвар Деркач, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG