Крим: кінець малого бізнесу

Спеціально для Крим.Реалії

Найбільш істотний удар анексія Криму Росією завдала малому бізнесу, який не тільки приносив до бюджету близько 20% коштів, але найголовніше ‒ надавав можливість працевлаштування для третини населення. Тепер же кількість підприємців скорочується, магазини й офіси або переходять під контроль нових господарів ‒ росіян, ‒ або взагалі закриваються.

Станом на 1 січня 2014 року у Криму були зареєстровані 16 тисяч юридичних осіб, серед них ‒ 15 тисяч малих підприємств.

Станом на 1 січня 2016 року на півострові залишилося лише 1 016 малих підприємств.

В українські часи у сфері малого бізнесу були задіяні до третини всіх працівників на півострові ‒ близько 80-90 тисяч осіб. За два роки кількість співробітників малих підприємств у Криму скоротилося втричі ‒ до 29 тисяч осіб.

До окупації Криму Росією частка малого бізнесу у виробництві товарів і послуг становила 22,2%, а його оборот дорівнював 14,3 млрд гривень (1,78 млрд доларів США за курсом на 1 січня 2012 року). Після анексії цей показник почав знижуватися і за перше півріччя 2016 року склав 25,8 млрд рублів (менше 500 млн доларів).

А це означає скорочення податкових надходжень до бюджету. Наприклад, в 2015 році кримський малий бізнес виплатив податків на суму трохи більше ніж 1 млрд рублів (близько 16 млн доларів США). У той же час, в 2011 році сума доходів, принесених малим бізнесом у Криму, склала 1,06 млрд грн (близько 132 млн доларів США) або майже 17% від усієї суми податків і зборів. Іншими словами, в 2015 році розмір податкових надходжень від малого бізнесу в Криму, в порівнянні з 2011 роком, скоротився у 8 разів.

До речі, сама кримська «влада» змушена визнати, що Росії до малого бізнесу справи немає.

«У Росії більше нахил йде в бік розвитку великого підприємництва, а малий і середній бізнес незаслужено забуті», ‒ констатувала у 2015 році «віце-прем'єр» кримського уряду Євгенія Бавикіна.

Для Криму, де великого бізнесу майже немає, а малий і середній бізнес займали до 95% економічного сегмента півострова, ситуація складається досить критична. Однак у Росії в цьому проблеми не бачать, оскільки півострову відвели роль військової бази, де розвиватимуть тільки «оборонку» і супутні їй галузі. Наприклад, російський бізнес-омбудсмен Борис Тітов бачить розвиток Севастополя лише як сателіта військової бази Чорноморського флоту.

«Севастополь має взяти найкраще з досвіду інших світових міст, що розвиваються як сателіти оборонних об'єктів... Забезпечення комплексу оборони дасть поштовх розвитку економіки Севастополя», ‒ повідомили в прес-службі російського омбудсмена.

Про це, до речі, говорять і суми підтримки для малого і середнього бізнесу, закладені в держпрограми. Наприклад, у 2015 році на підтримку малого і середнього бізнесу в Криму було виділено 180 млн рублів (близько 3 млн доларів США), які проходили по лінії трьох фондів. Щоправда, результати їхньої діяльності не можна назвати вражаючими. Наприклад, «Фонд мікрофінансування підприємництва Республіки Крим» надав мікропозики на пільгових умовах (під 10%) 77 підприємцям на суму в 45 млн рублів (у середньому по 0,5 млн рублів на одного). А половину з виділених коштів направили до фонду «Кримський державний фонд підтримки підприємництва» для надання консультаційних та освітніх послуг.

Коли Крим не тільки де-юре, але і де-факто був у складі України, основними видами господарської діяльності для малих підприємств були торгівля/ремонт (37,4%) і промислове виробництво (35,6%).

У 2016 році господарські пріоритети кримчан змінилися. Зокрема, частка торгівлі/ремонту скоротилася до 20,3%, промисловості ‒ до 13,6%. При цьому зросла кількість малих підприємств у сфері операцій із нерухомістю ‒ з 5 до 12,1%, будівництві ‒ з 5,7 до 10,7%.

Таку динаміку можна пояснювати декількома факторами. По-перше, бум на приїжджих чиновників підняв не тільки вартість оренди житла в Криму, але й спровокував зростання кількості посередників у ріелторській сфері. З цієї ж причини зростає кількість будівельних фірм, оскільки росіяни в 2014-15 роках активно почали скуповувати житло, особливо у Севастополі і на Південному узбережжі Криму. До того ж, через незгідливість севастопольської «влади» багато будівельних компаній перевели свій бізнес з міста-героя на територію «Республіки Крим».

«У Севастополі легше гору зрушити, ніж переоформити документи. Тому майже всі забудовники закінчують об'єкти і йдуть до Криму, де ставлення до них більш лояльне. Хоча Севастополь ще три роки тому був третім містом в Україні за кількістю введення нових квадратних метрів», ‒ розповіли в офісі провідної будівельної фірми «Консоль».

Зниження кількості підприємств у виробничій сфері пояснюється масою обмежень і високою вартістю ліцензій на низку видів діяльності. Наприклад, ліцензія для виробництва кріпленого вина коштує 9,5 млн рублів на рік, тоді як аналогічний документ для виробництва ігристих вин ‒ тільки 800 тисяч. Зрозуміло, що для малих і середніх підприємств виробництво кріплених вин стає неможливим.

Торгова сфера також зіткнулася з численними проблемами, починаючи від перереєстрації до постійних перевірок на предмет продажу забороненої до ввезення в Росію продукції, серед якої ‒ улюблені кримчанами українські сири і ковбаси. Тільки в Ялті за тиждень знищили понад три тонни європейських сирів і ковбас, а за два літніх місяці в Криму вилучили і знищили понад 30 тонн санкційної продукції.

Додамо до цього руйнування господарських зв'язків з материковою Україною і складну логістику з Росії, що призвело до істотного зростання цін на товари при скороченні прибутку для бізнесу: переправа забирає не тільки багато часу, а й грошей. Плюс численні перепони з боку «влади» з метою «ввічливого вилучення бізнесу» або візити «самооборони» для найбільш незговірливих.

У цих умовах кримські підприємці вважають за краще продавати або здавати в оренду свій бізнес росіянам, які швидко вирішують всі питання з місцевою «владою».

Згадайте «плач» севастопольських тороівців з Історичного бульвару, які кілька місяців чергували ночами у своїх наметах, захищаючи свій бізнес. До речі, намети їм тоді відстояти не вдалося ‒ їх знесли в одну зі спекотних липневих ночей. Це й зрозуміло: встояти перед махиною російської влади, яка вирішила провести перерозподіл бізнесу, неможливо.

«Особисто до мене підійшли один кавказької національності і двоє міцних мужиків і сказали, що хочуть мій об'єкт. Я відповіла, що не можу їм його віддати, тому що ми маємо працювати самі. І як можна віддати федеральну землю? Вони сказали, що все повирішували...» ‒ обурювалася Валентина Боброва із Севастополя.

У 2015 році в Криму з'явилася маса оголошень про продаж бізнесу ‒ продавали фірми, магазини та готелі. Щомісяця на продаж виставляли по 30-50 об'єктів, велика частина з яких належала власникам з материкової України. Виставляли об'єкти за заниженою ціною ‒ в середньому по 5 млн рублів, що на 25-30% дешевше аналогічного бізнесу в Краснодарському краї. Однак реально продати змогли не більше 15-18%, оскільки юридичне оформлення більшості об'єктів не відповідає російському законодавству.

Загалом, доля кримського бізнесу вельми сумна ‒ місцевих підприємців активно витісняють вихідці з материка, зокрема виконуючи план із заміни населення на півострові. Відносно тих, хто не згодний із такою постановкою питання, використовують масу різноманітних засобів ‒ від банальних перевірок до демонтажу їхніх кіосків або кафе. Найбільш активні представники бізнесу вважають за краще покинути малу батьківщину і спробувати налагодити справу вже на материковій Україні, менш підприємливі ‒ їдуть на заробітки в Росію, а зовсім зневірені ‒ підпалюють себе на набережній Ялти. Але Росії на це плювати: їй потрібні покірні холопи, а не ті, кому є, що втрачати окрім ланцюгів.

Олена Сергєєва, кримський історик і політолог

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції