Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Стежити за російськими медіаметодичками ‒ справа невдячна. Хоча доводиться ‒ просто тому, що в Росії порядок денний для ЗМІ визначають в Адміністрації президента. А зміна публічного дискурсу означає лише нові тактичні рокіровки на «українському» театрі російських бойових дій.

Протягом останніх трьох років ми живемо в прискореному перемотуванні ‒ події змінюються занадто часто, щоб ми згадували про те, що ще недавно було головним змістом новин. Але, якщо поставити собі за мету, то можна виявити, що в тому ж 2014 році головним посилом Кремля була теза про те, що України не існує.

«Київська хунта», «київська влада», «нелегітимна зміна влади»: риторика поступово пом'якшувалася, еволюціонувала, зрештою, до «партнера Петра Олексійовича»

«Київська хунта», «київська влада», «нелегітимна зміна влади»: риторика поступово пом'якшувалася, еволюціонувала, зрештою, до «партнера Петра Олексійовича», як охрестив українського президента Володимир Путін влітку 2016-го. І точно так само еволюціонував термінологічний словничок щодо захоплених на сході українських територій.

Спочатку окупований Донбас у російських ЗМІ називали не інакше як «Новоросія» ‒ готуючи зачіпку під можливе розширення атакованого анклаву. Потім, коли відбулася стабілізація лінії розмежування, в хід пішли «ДНР» і «ЛНР» ‒ риторика готувала території до статусу «невизнаних республік». Сьогодні ж більшість російських ЗМІ воліють називати непідконтрольні Києву території «окремими районами Донецької і Луганської областей». Їм же вторять і офіційні представники російського МЗС.

Але найцікавіше відбувається на рівні навколодержавних медіа та їхніх же ток-шоу. Тому що головне завдання цих ЗМІ ‒ готувати громадську думку до будь-яких рухів тіла російської влади. І якщо два роки тому російське суспільство угноювали, щоб воно було готове до будь-яких нових територіальних аншлюсів, то тепер методички змінилися.

Їхній головний посил зведений до того, що саме підконтрольний бойовикам Донбас є «нормативною Україною». Що решта країни «окупована» антиросійськими настроями, а тому Донецьк і Луганськ мають виконати роль антидоту. Своєрідного щеплення, яке потрібно вколоти решті країни, щоб ін'єкція боролася з вірусом. Ну, або, як мінімум, купірувати його поширення.

У рамках «колективного несвідомого» російської політичної традиції розширення меж ‒ це безумовне благо

Цікаво те, що у прокремлівських експертів навіть не виникає питання про те, чи готова Україна прийняти такий Донбас. Можливо, вся справа в тому, що в рамках «колективного несвідомого» російської політичної традиції розширення меж ‒ це саме собою безумовне благо. Заради якого можна йти на будь-які витрати і ризики. Зрештою, людська природа незмінна ‒ люди мимоволі судять інших по собі, а прокремлівські експерти звично проектують російську політичну традицію на українську реальність. Думаючи про те, що сама ідея повернення Донбасу є для українського суспільства цінною апріорі.

Хоча саме в цьому і полягає головна відмінність. Україна сьогодні перебуває в тій ситуації, коли головна задача зведена до питання елементарного виживання всього організму. Потрібні антикорупційні нирки, які очищують організм від шлаків, правоохоронна печінка, що дозволяє фільтрувати кров, відсутність тромбів, які блокують рух фінансів вздовж тулуба. Вколоти на цьому етапі штам з непідконтрольного Києву Донбасу ‒ значить, домогтися краху всієї системи.

Російська традиція зводиться до того, що розмір має значення. Що квадратні кілометри ‒ це самостійна цінність, значення якої незаперечне. А Україна живе в ситуації, коли якість життя пріоритетна. І всі українські реформи ‒ це ні що інше, як спроба організувати іншу систему стримувань і противаг на тій території, яка сьогодні живе під українськими прапорами.

Донбас у будь-якому випадку повернеться. Просто тому, що він нікому крім України не потрібний. І в той момент, коли Москва зрозуміє, що використовувати його в ролі отрути для української державності не вдається ‒ увага до нього ослабне, як ослабла увага до Абхазії чи Придністров'я. А рано чи пізно Кремль, можливо, погодиться розміняти його на якусь геополітичну поступку. Або ж гуманітарну ‒ залежно від ступеня благовоління історичної долі до Росії. І тоді Донбас повернеться в нову ‒ нормативну ‒ Україну. Ту саму, яку сьогодні Кремль продовжує вважати девіантною (відхиленням від норми ‒ ред.), відчайдушно відмовляючись розуміти, яку саме трансформацію він зробив у Києві навесні 2014 року. Позбавивши ілюзій і безглуздих суперечок про «багатовекторність».

Тому що історія ‒ це біг на довгу дистанцію, а не спринт.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG