Доступність посилання

Ці почуття можна назвати ігровими. Ці думки ‒ в стилістиці чорного гумору. Нічого панічного в них немає і з'являються вони якось самі собою, без запрошення, але двері на замок не замкнеш і на вулицю непрошених не виставиш. Та й там вони носяться у повітрі.

До них звикаєш. До того ж, писати про політику й ігнорувати ці думки і ці почуття, щонайменше, нерозумно. Втім, іноді від них втомлюєшся.

Маю на увазі нав'язливі сюжети, звернені до теми Третьої світової війни. В усій її ігровій своєрідності. А де гра, там і веселощі, адже найвдаліші жарти і смішні анекдоти ‒ про смерть.

Читаєш, наприклад, про Сирію, паралельно робиш колонку на злобу дня, ніяк, можливо, не пов'язану з названою темою, і немовби змагаєшся невідомо з ким. Мовляв, встигну дописати текст і в редакції встигнуть його вчасно поставити ‒ чи нарешті вибухне і ніяких колонок вже нікому не треба буде? Це, звичайно, злегка заважає журналістській роботі, але й дисциплінує. Мобілізує, чи що.

Ну да, вбиваємо і брешемо, а що ви нам зробите? Ми завжди готові до війни, хоч би і світової, нам типу втрачати нічого

Відносно свіжі новини з Алеппо, з Нью-Йорка, з Лондона, з Дамаска, з Москви ‒ все про війну, про нерозв'язний конфлікт, про масові вбивства і безвихідь. Почасти це навіть і не новини, якщо послухати промови Лаврова і Чуркіна і почитати прес-релізи генерал-майора Конашенкова. Ці панове брешуть як дихають, і було б навіть дивно, якби вони раптом, незрозуміло з чого, переглянули свої вербальні пріоритети і відмовилися від цієї практики. Власне, недавні угоди про припинення вогню в Сирії Москва для того і підписувала, щоб їх порушувати, загострюючи ситуацію до межі.

Це ще називається «брати на понт», якщо використовувати термінологію головного російського дипломата. Ну да, вбиваємо і брешемо, а що ви нам зробите? Ми завжди готові до війни, хоч би і світової, нам типу втрачати нічого. На відміну від вас.

Новиною є реакція Заходу.

Раніше, якщо брати два останні роки, в рамках екстремально жорсткої відповіді на посткримську зовнішню політику Володимира Путіна вводилися секторальні санкції, а саму Росію, поряд з «Ісламською державою» і лихоманкою Ебола, вносили до списку головних світових загроз. Зрідка кремлівському партнеру повідомляли про те, що терпіння закінчується, але потім з'ясовувалося, що запаси ще великі. Тепер на засіданні терміново скликаної Ради Безпеки ООН Володимира Володимировича прирівнюють до Башара Асада і солідарно виступають американці з європейцями майже зовсім вже не добирають слів.

Саманта Пауер взагалі говорить про «варварство», а словосполучення «військові злочини» стосовно Алеппо вживає не тільки Борис Джонсон, але навіть і Пан Гі Мун. З тією лише різницею, що «жахливі бомбардування» генсек ООН прямо не приписує Росії ‒ за посадою не годиться. Однак на тлі більшості інших речей, які прозвучали під час Радбезу, фраза сприймається цілком однозначно.

Вперше за всю історію людство захопили в заручники і для його звільнення потрібно незрозуміло що

Це, безумовно, мова холодної війни, але риторикою, що нагадує епоху Рейгана і примусу до перебудови, справа не обмежується. В такому дусі на Заході обговорювали не імперію зла, а радше вже майбутні долі Мілошевича або Саддама і підвідомчих їм територій. Зрозуміло, путінська Росія вигідно відрізняється від Югославії напередодні «гуманітарних бомбардувань» або Іраку перед другою війною ‒ в тому сенсі відрізняється, що є ядерною наддержавою. Але ця несхожість таїть в собі смертельну небезпеку для всіх, починаючи з Росії.

Одне випадкове зіткнення в тій же Сирії, набитій під зав'язку військами НАТО і ВКС РФ, ‒ і колиска, що називається, хитнеться над безоднею. Текст піде в утиль, хоч би навіть і цей. Така дивна гра.

Колонку, до речі, не дуже шкода, скільки їх вже понаписувано. Людей шкода, які щодня гинуть у Сирії під бомбами двох національних лідерів ‒ місцевого і залітного, які абсолютно вже розперезалися. Співвітчизників шкода, які рік за роком обирають собі одне і те ж начальство, яке вірною дорогою веде їх до загибелі. Людство дуже шкода, якщо йому судилося обернутися на радіоактивний попіл, як передбачав один телеведучий.

Просто до сліз шкода, як подумаєш про те, що вперше за всю історію людство захопили в заручники і для його звільнення потрібно незрозуміло що. Чи то капітуляція з подальшим підписанням угоди про розподіл світу з Кремлем, чи то зіткнення і перемога, чи то політика терплячого, виснажливо довгого балансування на межі війни і миру. Зараз у цьому протистоянні людства з найпотужнішою, не забороненою, але обраною в Росії терористичною організацією настає новий етап, і все як у тумані. Проте, писати про це необхідно, не зволікаючи і не поспішаючи, продираючись крізь тугу і туман.

Ілля Мільштейн, журналіст і публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG