Доступність посилання

Павло Казарін: Друга найдавніша. Як виправдати компроміс із совістю


Спеціально для Крим.Реалії

Те, що відбувається сьогодні з журналістикою в Криму, ‒ майже повний зліпок російської реальності, тільки на прискореному перемотуванні. Те, на що у Москви пішли десятиліття, сталося на півострові за кілька місяців. За цей час перед кожним журналістом була поставлена дилема ‒ отримати заборону на професію або переконати себе в тому, що він охороняє менше зло в ім'я недопущення більшого.

Наочна ілюстрація цього ‒ це історія російського журналіста Андрія Норкіна. П'ятнадцять років тому він гучно пішов з НТВ, викриваючи тих колег, які «лягли під Кремль». Через п'ятнадцять років він веде на тому самому НТВ авторське ток-шоу і виганяє зі студії гостей з України, які сумніваються в кремлівській версії катастрофи «Боїнга» в небі над Донбасом.

У сучасній Росії кожен другий апологет режиму колись належав до того кола людей, яких було заведено називати надією ліберальної громадської думки

Втім, не Норкіним єдиним. У сучасній Росії кожен другий апологет режиму колись належав до того кола людей, яких було заведено називати надією ліберальної громадської думки. У дев'яності вони вважалися провідниками ліберальних смислів, а в нульові стали головними адвокатами Кремля. І найлегше ‒ це допустити думку, що кожен з них прикидається. Але в тому й особливість, що будь-яка перевірка на поліграфі підтвердить: вони щирі.

І справа тут не тільки в грошах. Самі собою вони не подарують спокійний сон і безтурботну впевненість у власній правоті. Хочеться себе поважати, а для цього потрібна переконаність у правильності вибору. Щоб звучати щиро, потрібно вірити в те, що говориш. І в якийсь момент ти починаєш підганяти свої переконання під найвигіднішу ринкову професійну пропозицію. І цей момент ‒ ідеальна ситуація для появи на світ «загітованого агітатора».

Вирішити етичне рівняння в «потрібному ключі» досить нескладно. Достатньо нагадати собі про те, що в світі є менше і більше зло. Задуматися ‒ хто прийде на зміну нинішнім «ВІПам», якщо система почне валитися. Дозволити уяві заповнити образами словесні контури на кшталт «фундаменталістів», «націоналістів» і «русофобів». Уявити себе людиною, яка захищає темне сьогодення від куди більш темного майбутнього.

І в цей момент для журналіста настає момент істини. Коли треба робити вибір. Коли тобі пропонують носити маску, яка буде камуфлювати принципи. Подарує впевненість, що жити без компромісів можуть тільки закоренілі дурні. І ти не підозрюєш ще, що маска стане другим обличчям. Що це Рубікон, за яким повернення не буде.

Будь-який журналіст в Росії пройшов через це ще в «нульові». Коли влада запропонувала йому рятувати самого себе в ім'я ненастання «темних часів». Журналістам пообіцяли врятувати країну від радикального ісламу. Від геостратегічних ворогів. Від руйнування традицій і деградації цінностей. Від наруги над ідеалами, на яких виросли покоління. Корупція чи репресії? Вертикаль влади чи війна на околицях колишньої імперії? Недодемократії чи народний бунт люмпенізованих мас?

А тепер через це ж проходять представники професії в Криму. Тому й не говорять наші колишні колеги про заборону Меджлісу і суди над тими, хто залишився вірним Україні. Не пишуть про розстріляний російськими силовиками автомобіль на півночі Криму і нестиковки в офіційній версії про прорив української ДРГ. Вважають за краще не помічати підсумків розслідування міжнародної слідчої групи про причини катастрофи «Боїнга» в небі над Донбасом. Запевняють самих себе в справедливості офіційної позиції Москви й обережно лають місцевих чиновників, яких офіційний Сімферополь призначив «козлами відпущення».

Найчесніші з них, зберігши здатність до рефлексій, у приватних бесідах будуть виправдовуватися добробутом своєї сім'ї. Вкажуть на те, що твердість хребта позбавить їх професії, а дітей ‒ засобів до існування. Наголосять на тому, що у них «просто не було вибору».

Вибір у тебе є завжди. А коли ти говориш про те, що вибору немає ‒ це означає лише те, що альтернатива тобі не підходить

Хоча все це ‒ не більше ніж лукавство. Просто тому, що вибір у тебе є завжди. А коли ти говориш про те, що вибору немає ‒ це означає лише те, що альтернатива тобі не підходить. І тому ти просто намагаєшся викреслити її з переліку доступних варіантів.

Є низка речей, які помацати дуже складно. Є низка меж, які перейти вкрай просто. Є низка понять, які непомітно змінюють свій знак на протилежний. У когось цей процес розтягується на кілька років. У когось ‒ відбувається за лічені дні.

Але тільки проституція не перестає бути собою, якщо в пошуку персонального майбутнього ти крадеш його в інших.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG