Доступність посилання

logo-print

Академік РАПН Алла Казакова: «У психічно здорових людей у голові не вкладається можливість відмовити прийняти до лікарні на обстеження і лікування людину з роздробленими ступнями обох ніг після ДТП, яку привезли за тисячу кілометрів додому за місцем постійної прописки, після надання першої медичної допомоги і лікування у Міллерівській районній лікарні Ростовської області. Але, на жаль, таке сталося з відомим громадським діячем Криму Рябенком Сергієм Мільєвичем, членом Інженерної Академії, співрозробником програми «Педагогіка співробітництва у родині», колишнім начальником технічного відділу Малої Академії наук Криму, який постійно прописаний у селі Восход Красногвардійського району 36 років». Цей пост Алли Козакової у соцмережі не залишився без уваги Крим.Реалії. Про те, як це було, в інтерв'ю розповів сам Сергій Рябенко.

‒ Сергію, розкажіть про свою спробу потрапити до кримської лікарні?

‒ Коли я повернувся до Криму, мені необхідно було потрапити до лікарні, яка визначила б мою подальшу долю. За рекомендацією лікарів у Ростовській області, де я лікувався після ДТП, я приїхав у Восходненську лікарню Червоногвардійського району за місцем проживання. Сам я житель Сходу. Привезли мене туди перекладним транспортом, тому що грошей на таксі у мене не було. На місці мені надали лікарняну коляску. А далі... почали пояснювати, що прийняти мене не можуть, тому що немає направлення від травматолога районної лікарні. Я сказав, що не можу пересуватися, у мене немає такої можливості потрапити до Красногвардійської районної лікарні. Тоді мені порадили звернутися до завідувача травматологічного відділення. Завідувач подивився мої документи, подивився знімки, подивився виписку і сказав, що моєму життю у цей момент нічого не загрожує, і він мене прийняти без направлення з Червоногвардійської районної лікарні від травматолога не може.

‒ І які були Ваші подальші дії?

‒ Тоді я його запитав, яким чином я зможу пересуваися, і яким чином зможу отримати це направлення. Він мені порадив найняти людей, які б мене супроводжували, саджали в таксі, діставали з таксі і пересували. На що я сказав, що у мене таких грошей немає. І, з огляду на претензії з його боку, попросив його, щоб він написав відмову, що не приймає мене або написав направлення на сімферопольську лікарню туди, куди вважає за потрібне. Я не отримав ні того, ні іншого.

У результаті нашого з'ясування ситуації прибігла медсестра з приймального покою і почала... викидати мене з коляски

У результаті нашого з'ясування ситуації прибігла медсестра з приймального покою і почала... викидати мене з коляски. Мотивуючи свої дії тим, що коляска лікарняна і не мені одному вона потрібна. Тут вона стала хапати мене за ноги, щоб витягнути з коляски. Я сказав, що ноги в мене травмовані, тоді вона перевезла мене до приймального покою, де я пересів на лавочку, а вона поїхала з коляскою. Я впевнений, що вона прибігла не просто так, а за дзвінком завідувача відділенням, тому що він просив мене виїхати з кабінету, оскільки йому потрібно було вирішити свої питання.

‒ А більше не вимагали задокументувати своє перебування в лікарні якимось чином?

‒ Я зажадав, щоб мене все ж таки зареєстрували. У мене був на руках паспорт, СНІЛС, страхове свідоцтво, тому вони начебто зареєстрували мене.

Тут привезли коляску, і я скористався моментом і поїхав на ній у травматологічне відділення, але завідувача вже на місці не було, у нього робочий день закінчився, і він пішов додому. Наступні дні були субота і неділя ‒ це вихідні, і мені сказали, що його, відповідно, не буде.

Я опинився між небом і землею. Без грошей, без можливості пересуватися і без шансів потрапити у свою квартиру, бо вона розташована на четвертому поверсі. Тоді я викликав двох своїх знайомих телефоном, які приїхавши, актом зафіксували те, що мене лікарня відмовилася прийняти і що там відмовилися видати документ про відмову у прийомі.

‒ І Ви продовжували перебувати у приміщенні лікарні?

Я подзвонив до швидкої допомоги, там, дізнавшись, що я перебуваю в лікарні, теж відмовилися приїжджати, мотивуючи тим, що мені в лікарні зобов'язані надати допомогу

‒ Так. У мене дуже сильно розболілася нога, тому що цілий день знаходився в лікарні. Час вже добігав 11-ї години вечора. Права нога розболілася і опухла. Я попросив запросити чергового лікаря, щоб він якимось чином допоміг мені. Але мені в цьому відмовили. Що я буду робити далі, я тоді і сам не розумів. Я подзвонив до швидкої допомоги, там, дізнавшись, що я перебуваю в лікарні, теж відмовилися приїжджати, мотивуючи тим, що мені в лікарні зобов'язані надати допомогу.

‒ Більше нікуди не намагалися дзвонити?

‒ Я подзвонив до МНС. Пояснив ситуацію, що в лікарні мені допомогу не надають, а швидка допомога не приїжджає, бо я перебуваю у лікарні. Співробітник МНС попросив мене передати трубку співробітниці приймального покою, але та говорити відмовилася. На цьому все закінчилося.

Я змушений був найняти таксі і поїхати у будинок людини в Білогірському районі, де мене завжди могли прийняти. За таксі довелося заплатити 4 тисячі рублів.

Ось така от нехороша історія, яка говорить про роботу нашої охорони здоров'я. Сподіваюся, що подібне відбувається не скрізь.

Там часом, у Восходненській лікарні підтвердили, що дійсно відмовилися прийняти на лікування Сергія Рябенка у зв'язку з відсутністю у нього направлення від травматолога Червоногвардійської районної лікарні.

XS
SM
MD
LG