Доступність посилання

Американське видання Foreign Policy друкує репортаж про дитячий табір добровольчого загону Нацгвардії «Азов», де дітей «вчать любити Україну» і, як стверджують автори, співають пісень про «смерть росіянам», але заперечують неонацистські погляди, в яких звинувачують «Азов», а за намальовану свастику учасників табору карають. Інше видання зі США, The New York Times, торкається теми гібридних воєн Росії, зокрема, проти України, і російської доктрини «maskirovka», що стосується не тільки надувних макетів літаків, а і брехні на найвищому рівні.

Американське видання Foreign Policy друкує репортаж «Пісні при вогнищі й «калашникови» про дитячий табір «націоналістичного батальйону «Азов», де, за словами його авторів, «юні українські патріоти тренуються до бою і співають пісні про «смерть росіянам». У репортажі з багатьма фотографіями, місце дії якого позначене як «Бузова, Україна», розповідається про такий табір «у лісах під Києвом» (окремий загін спецпризначення Національної гвардії «Азов», який за старою пам’яттю називають то «батальйоном», то «полком», один зі своїх літніх дитячих таборів, «Азовець» має в Пущі-Водиці на околиці Києва).

Як ідеться в репортажі, вже два літа поспіль приблизно 50 дітей віком від 8 до 16 років протягом 12-денного курсу тренуються, щоб стати «елітними патріотами» (ідеться про одну зі змін табору, яких за літо буває три – КР). Багато з них, але не всі – діти бійців «Азову», що під наглядом інструкторів-вихователів, таких як один із героїв репортажу на псевдо «Голд» «навчаються, як поводитись у бойових ситуаціях, як управлятися зі зброєю й обслуговувати її та як любити Україну».

«Після сніданку діти, вдягнені в камуфляж, збираються біля щогли для прапора. За наказом «Голда» вони знімають шапки, притискають руку до серця й повторюють за ним: «Україно свята, мати Героїв, зійди до серця мого… Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти, пресвята, все життя моє, бо Ти – все моє щастя». Тоді на щоглі піднімають прапор: синьо-жовтий прапор України, на якому зображення солдата», – мовиться у статті (вочевидь, так автори побачили жовто-фіалковий прапор табору «Азовець» із зображенням двох людей у військових одностроях – дорослого й дитини – КР).

В обідній час беруться за автомати Калашникова. Струнка довговолоса 13-річна кияночка на псевдо, яке автори навели як «Таркан» (на сторінці в соцмережах табору «Азовець» видно, що дівчинка-учасниця цьогорічних змін табору взяла собі псевдо «Таракан» – КР) управляється з розбиранням і збиранням автомата за 36 секунд. «Усе просто, пояснила вона пізніше: «Виймаєш магазин і затвор, потім газовідвід. Потім складаєш усе назад». І попередила: «Тільки обережно – ніколи не наставляй дуло на людину. Якщо тільки не впевнений, що будеш стріляти», – розповідають автори статті.

Під вечір, коли гаряче літнє сонце відступає, діти займаються «бойовою рольовою грою», як автори назвали заняття з тактики. З дерев’яними автоматами і страйкбольним обладнанням учасники табору розігрують бойові ситуації. Вони мають тримати між собою зв’язок, обирати бойову позицію і «стріляти».

Як пишуть автори статті, у 2014–2015 роках, коли бої були найгарячіші, разом зі Збройними силами України в них брали участь десятки добровольчих батальйонів, і «Азов» був одним із найпалкіших серед них. «Деякі оглядачі називали цей націоналістичний батальйон «неонацистським». Його символ нагадує «вольфсанґель», або «вовчий гак», емблему, що широко використовувалась у часи Третього рейху, багато хто стверджував, що його члени мають неонацистські схильності», – пишуть автори репортажу.

Але, додають вони, інструктори в таборі заявили, що «Азов» не має нічого спільного з неонацизмом. «Ба більше: ми бачили, як одну дівчинку прилюдно покарали, коли вихователі виявили, що вона намалювала свастику у своєму щоденнику, під час ранкового прибирання в наметі: весь загін зібрали дивитися на те, як її лають», – розповіли автори.

Вони нагадують, що емблема «Азову» – поєднання літер I і N, що нагадує «вовчий гак», – це знак «Ідея Нації», а «Азов» пишається своїм націоналізмом. Самі діти в розмовах казали, що готові померти за свою країну – хоча, як наголошують інструктори, табір зовсім не має на меті готувати дітей до війни. 13-річна «Таракан», яка хоче вивчати математику, каже: «Інтерес нації переважає особистий інтерес. Якщо ми віддамо життя за Україну, наступні покоління житимуть краще й мирно».

«І, коли табір оповивають сутінки, «Голд» завершує день іще одним зверненням до України, просячи її про силу для її захисту. Учасники табору повторюють за ним: «Спали вогнем життєтворчим усю кволість у серці моєму. Нехай страху не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю…»

А потім прапор спускають і починаються пісні біля вогнища. Найпопулярніша з них, стверджують автори репортажу – нідерландський журналіст та італійський фотограф, – закінчується хоровим співом, слова якого вони переклали як… «Смерть росіянам».

Американський щоденник The New York Times торкається теми гібридних воєн Росії, зокрема, проти України, а тепер і в Сирії, у статті з назвою «Нова зброя в арсеналі Росії – надувна». Видання розповідає про російську компанію, що виробляє повітряні кулі, а для збройних сил – надувні макети озброєння: літаків чи ракетних установок тощо. Їхня мета – розпорошити розвідувальні дані для противника, змусити його витрачати дорогі сучасні ракети чи бомби з точним наведенням для знищення ґумових макетів чи витрачати дорогоцінний час для перевірки, чи справжня ціль, чи надувна.

Такі операції обману й приховування, відомі як maskirovka, є частиною доктрини психологічної війни, що стає дедалі важливішим елементом геополітичних амбіцій Росії, мовиться у статті.

«Останні російські воєнні операції починалися з застосування цієї доктрини: у прямому розумінні «замасковані» – в масках на обличчях – таємничі військові у Криму 2014 року, солдати, які заявляли, що вони «у відпустці» чи «добровольці», на сході України чи «гуманітарний повітряний міст» до Сирії 2015 року», – пише автор.

У статті нагадується, як одразу після російського вторгнення до Криму президент Росії Володимир Путін на прес-конференції рішуче заперечував, що «зелені чоловічки», яких було повно на телеекранах, – росіяни, й заявляв, що військовий однострій може купити й одягнути будь-хто. Та лише через п’ять тижнів після анексії півострова він визнав, що ті війська були російські.

Ідея, що лежить за поняттям maskirovka, – збити противника з пантелику, ніколи не визнавати своїх намірів, завжди заперечувати свої дії тощо, і в цьому розумінні, за словами військових аналітиків, вона «багаторівнева». Російська доктрина не розрізняє маскування солдата під кущ чи дерево зеленим або плямистим одягом, брехню чи політичну дезінформацію на найвищому рівні.

Ідея спотворення дійсності в очах противника, дезінформації й урешті впливу на ухвалення рішень, що є суттю поняття maskirovka, була використана й у Грузії після війни 2008 року. Газета нагадує, як тоді біля межі з Південною Осетією часто падали російські розвідувальні безпілотники; коли грузинські силовики прибирали черговий із них, той вибухнув – дві людини загинули, ще вісім були поранені. Як розповів один із поранених тоді, офіцер МВС Ґоча Коджаєв, усі попередні безпілотники, що падали, притупили відчуття небезпеки і сприймалися як безпечні. «Це були хитрощі, – каже офіцер. – Ми думали, що вони просто неякісні, а вони розбивали їх свідомо».

Звісно, військові інших країн теж використовують макети зброї. Але саме російська доктрина того, що називають maskirovka, відрізняється від операцій інших великих збройних сил тим, що вона поєднує стратегічний і тактичний обман і використовує його й у воєнний, і в мирний час, пише автор статті.

XS
SM
MD
LG