Доступність посилання

ТОП новини

Населення Криму: етнополітичні виміри недалекого майбутнього


«Етнополітична динаміка на півострові має тенденцію розвитку в не надто сприятливому для України напрямі, на що слід зважати українським політикам і аналітикам». Так ми закінчили нашу попередню статтю, присвячену динаміці змін етнонаціональних характеристик населення Кримського півострова в повоєнні часи, політичним орієнтаціям різних груп цього населення, передусім після відновлення української незалежності, та головним вадам діяльності (точніше, бездіяльності) офіційного Києва в цьому плані.

Але для початку ще раз звернімося до нещодавнього минулого у його сув’язі з днем теперішнім. На загальну етнополітичну ситуацію в Криму істотно впливав і продовжує впливати конфесійний чинник. Панівною за кількістю вірних та впливом у Криму була і залишилася Українська православна церква Московського патріархату, її Кримська єпархія. У минулі роки вона відверто стояла на проросійських позиціях, підтримуючи тісний зв’язок із відповідними колами місцевої адміністрації, з командуванням Чорноморського флоту РФ, з Московською патріархією (напряму, оминаючи Києво-Печерську Лавру), з проросійськими фінансово-комерційними структурами та політичними організаціями. Переважна більшість віруючих росіян й українців Криму належала і належить до цієї церкви, яка активно розбудовувалася: нові парафії, монастирі, храми. Дуже відчутними в діяльності цієї церкви у Криму завжди були присмак клерикалізму і пропаганда «єдності Русі». Сьогодні, номінально залишаючись у складі УПЦ МП, Кримська єпархія активно співпрацює з окупаційною владою, підтримуючи всі її дії.

Навіть тоді, коли Крим входив до складу Української держави, УПЦ МП на півострові одержувала значну допомогу з боку світської влади у боротьбі проти інших церков, як православних (УПЦ КП, УАПЦ, Російської зарубіжної, Катакомбної церкви тощо), так і неправославних (греко-католиків, римо-католиків і протестантів). Внаслідок цього власне українські церкви у Криму виявилися досить слабкими, а відтак нездатними на ефективний духовний опір.

Кримська єпархія УПЦ МП є по суті «державною церквою» Криму

Сьогодні Кримська єпархія УПЦ МП є по суті «державною церквою» Криму, її потенційні конкуренти де-факто майже витіснені з півострова. Відтак можна припустити, що частина проукраїнських православних християн (українців, росіян, білорусів) змушена буде стати парафіянами місцевих приходів УПЦ МП, інша частина взагалі вийде за межі церковного життя, а ще частина стане розбудовувати «катакомбні» церковці структури, як-от у часи Діоклетіана та Нерона. Те саме, очевидно, змушені будуть зробити греко-католики (які мали відповідний досвід совєтських часів) і частина протестантів.

Що ж стосується ісламу, то кримськотатарська громадськість докладала чимало зусиль, щоб відновити свою релігійну традицію, яка традиційно була вельми ліберальною. Проте ще у минулі роки – як не дивно, за підтримки минулої влади, яка самонадіяно вбачала у цьому процесі протидію впливу Меджлісу, – розпочалася інфільтрація до кримськотатарського середовища мусульманських богословів з країн арабського світу. Сьогодні ж, приборкавши певну частину представників ісламських релігійних структур півострова та вивівши Меджліс за рамки легального політичного процесу, окупанти ризикують у недалекому майбутньому одержати різке посилення радикально-ісламістських настроїв у середовищі кримськотатарської молоді. Нічого хорошого ця перспектива, коли неофіційними релігійними лідерами місцевих мусульман стануть радикали з їхніми неодмінними закликами до джихаду, Криму і його населенню не несе. У тому числі й для України. Адже за кримськими татарами – дуже суттєва для світової громадськості аура корінного народу, репресованого тоталітарним режимом. За ними – величезний досвід боротьби та правозахисної діяльності, дисциплінованість і політична активність великих мас. Якщо Кремль зуміє створити підконтрольні йому кримськотатарські структури й викохати осіб, здатних з апломбом говорити від імені кримськотатарського народу, то за інерцією у світі якийсь час дослухатимуться до цих осіб. Вельми ймовірна радикалізація значних мусульманських груп на півострові тільки сприятиме зростанню ваги вже зараз діючих прокремлівських «лідерів» кримців.

І коли екс-прем’єр Арсеній Яценюк заявляє, що проблему Криму розв’яжуть «наші діти й онуки», він помиляється. Якщо цю проблему не буде розв’язано нинішнім поколінням українських громадян – йдеться про молодший і середній вік, – то перспектива українського Криму стане зовсім неясною. Помилка екс-прем’єра полягає в тому, що він підходить до ситуації статично, а не динамічно. Він чомусь вважає, що найближчим часом на півострові нічого не зміниться, все залишиться так, як сьогодні. Насправді зміни, й доволі швидкі, відбуваються. Тому розрахунки влади та більшості політиків України на еволюційний шлях повернення статус-кво невиправдані. Адже еволюція може працювати не лише на користь України, а й на шкоду.

Окупанти вже зараз докладають зусилля для зміни етнодемографічного балансу на півострові

Окупанти півострова та їхні пахолки розуміють, що збереження попереднього складу населення Криму – навіть за умови орієнтації більшості кримчан на Московський патріархат – є для них небажаним. Тому вже тепер докладаються значні зусилля щодо зміни етнодемографічного балансу на півострові.

Зокрема, йдеться про штучне створення умов повсякденного буття, неприйнятних для всіх жителів Криму, зорієнтованих на Україну. Йдеться про постійний тиск, залякування, брутальне «правосуддя», атмосферу безправ’я та негарантованості особистої безпеки, про нищення будь-якої української культурної, мовної, історичної, інформаційної тощо присутності в Криму. Це вже дало свої результати: за офіційними даними з Криму на материкову Україну впродовж двох років переїхало понад 20 тисяч осіб, а за неофіційними даними (що явно ближчі до істини) – до 100 тисяч.

Посилюється тиск на кримських татар і, незважаючи на заклики Меджлісу до них за будь-яку ціну залишатися в Криму, кількість кримців, які виїжджають за Перекоп, постійно збільшується. Причому це найбільш молоді й активні представники кримськотатарського народу. Водночас, посилюється політика заселення Криму громадянами РФ, насамперед представниками чиновницько-бюрократичного корпусу, які покликані замінити «ненадійні» місцеві кадри. Завозять також представників російських парамілітарних формувань «казаків» та різних «патріотів» зі складу радикальних організацій.

Однак поки що перед ведуть кадрові російські військові, і в цьому немає нічго дивного, враховуючи що в Криму сформовано багатотисячне армійське угруповання, яке постійно зростає, і посилюється Чорноморський флот. Як заявило міністерство оборони РФ ще в квітні 2014 року, воно планує будівництво 20 тисяч квартир у Криму для військових (це десь 60-70 тисяч осіб). З 2015 року в Криму почалося масове житлове будівництво для Збройних сил та інших силових структур РФ. Так, у серпні 2015 року в Севастополі здали мікрорайон на дві тисячі квартир, найближчим часом планують збудувати ще 10 тисяч квартир, а також 4 тисячі кімнат у гуртожитках. І це лише в одному Севастополі, а на півострові вистачає й інших «воєнізованих» міст.

Крім того, окупанти активно розвивають іпотеку для військових. Завдяки іпотеці тисячі офіцерів, надстроковиків і контрактників можуть придбати собі житло в Криму. І не тільки ті, які зараз служать на півострові, але й ті, хто несе службу на російській Півночі, на Уралі, у Сибіру, на Далекому Сході.

Власне кажучи, в Севастополі ще до подій 2014 року така політика мирної на той час колонізації, за байдужості офіційного Києва, здійснювалась усі роки перебування там російського флоту. Спочатку будувалися квартали житлових будинків для російських військових, а потім школи для їхніх дітей, а потім філії вишів РФ, а разом із ними розширювалася мережа пропагандистських медіа…

Отже, Росія масовано та швидко змінює етнодемографічний склад населення Криму. За два з половиною роки на півострів прибуло не менше 200 тисяч громадян РФ. А в Севастополі населення за їхній рахунок збільшується до 2-3 тисяч осіб на місяць. Зміна етнічного складу населення контрольованої території – це класика колонізаторської політики. Цього, на жаль, не помічають керівники України, насамперед у відомстві закордонних справ пана Клімкіна. І практично не реагують на ці процеси на рівні міжнародних організацій.

Політика очікування і недіяння може закреслити всі перспективи повернення півострова до складу України

А тому не можна сказати, що в Криму час працює на Україну. Притаманна владі України політика очікування і недіяння може закреслити всі перспективи повернення півострова до складу України. Павло Казарін веде мову про 20% кримчан як про «ядерне» проукраїнське населення». Ймовірно, це справді так (при цьому приблизно половина тут – кримські татари). Сьогодні в разі виникнення глибокої внутрішньополітичної кризи в РФ (а в Росії карколомні політичні події мають здатність відбуватися зненацька, як-от неповні сто років тому – демократична революція) ці 20% за сприяння Києва (не обов’язково офіційного) цілком можуть здолати «ядерні» проросійські сили, яких дещо більше, десь до третини населення. Питання полягатиме в тому, щоб максимально зменшити цю третину, яка активно підтримала «КримНаш», а разом із тим нейтралізувати решту – і залучитися бодай нейтралітетом (бажано доброзичливим) інших етнополітичних груп. Але що робити у разі, якщо «ядерна маса» кримчан, вірних Російській імперії за будь-якої політичної погоди, перевищить 50% населення? Щонайменше і владі, і громадянському суспільству, і Меджлісу слід мати план дій і на такий випадок – але краще не допустити здійснення у Криму колонізаторських планів Кремля та радикальних етнодемографічних й етнополітичних трансформацій на півострові.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

XS
SM
MD
LG