Доступність посилання

logo-print

«Наш уряд хоче ухвалити податок на бідність. ‒ Навіщо? ‒ Розумієте, якщо ми ухвалимо податок на бідність, бути бідним стане економічно невигідно». Росіяни скоро перестануть сміятися над цим старим анекдотом. Міністр праці і соціального захисту Росії запропонував збирати з офіційно безробітних, працездатних громадян по двадцять тисяч рублів на рік. У тридцяти мільйонів офіційно не працевлаштованих росіян може виникнути нова стаття витрат.

Ймовірність ухвалення такої ініціативи є досить високою, адже прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв, побічно підтвердив наявність подібних планів уряду, попросивши не називати це «податком на дармоїдство» і запропонувавши більш, на його погляд, політкоректне формулювання: «залучення до системи платежів громадян, що не працюють».

«Залучення російських громадян», до всіх можливих «системи платежів» ‒ вельми очікувані кроки Кремля в умовах тривалого періоду низьких цін на нафту і газ ‒ основних джерел поповнення російського бюджету.

Держдума переходить до штампування ініціатив, спрямованих на тотальне викачування грошей з найбільш незабезпечених верств населення

Навесні цього року в Держдумі зареєстровали законопроект про фактичне скасування конституційного права на безкоштовну медичну допомогу для все тих же безробітних громадян. Міністерство праці підготувало проект закону, який зобов'язує безробітних платити за користування лікарнями і поліклініками. А голова Ради Федерації Валентина Матвієнко запропонувала скоротити перелік надаваних безробітним медичних послуг. Від «копіювання» «заборонних» законів, «скажений принтер» (так росіяни називають російську Держдуму ‒ КР) російської влади знехотя переходить до штампування ініціатив, спрямованих на тотальне викачування грошей з найбільш незабезпечених верств населення. Всі ініціативи покликані не тільки збільшити прибуткову частину бюджету, але й виконати заклик Володимира Путіна «вивести з тіні тридцять мільйонів російських громадян».

Логіку, за якою виводити громадян з тіньової сфери економіки треба не шляхом зміни законодавства в частині оподаткування роботодавців, а шляхом введення податків для неофіційно працевлаштованих, зрозуміти не так просто. Однак, порівнявши ситуацію в сучасній Росії з ситуацією в пізньому Радянському Союзі, ми отримаємо дуже цікаві спостереження, які допоможуть нам все з'ясувати.

Почалися облави в кафе і кінотеатрах з метою виявлення громадян, які прогулюють роботу

Як і сучасна Росія, пізній Радянський Союз вклинився у світову економіку на правах постачальника енергоресурсів. До сімдесятих років країна Рад ґрунтовно підсіла на нафтову голку, обмінюючи вичерпні, стратегічні ресурси на чеські парасольки та інші нехитрі продукти масового споживання. До кінця відносно ситого правління Леоніда Ілліча Брежнєва через падіння світових цін на енергоресурси в країні почали траплятися кризові явища. Як і сьогодні, правлячий клас, на чолі з колишнім головою Комітету держбезпеки Андроповим, почав шукати вихід з ситуації в боротьбі з «дармоїдством» і «зміцненням трудової дисципліни». Почалися облави в кафе і кінотеатрах з метою виявлення громадян, які прогулюють роботу.

Деякі дії радянської влади того часу говорять про усвідомлення ними справжніх проблем радянської економіки: енергетичної залежності та неефективного, паразитичного наросту правлячої бюрократії, нездатної оперативно вирішувати нові економічні проблеми. Однак необхідна широкомасштабна реформа системи управління економіки неминуче призвела б до колапсу всієї вертикалі партійно-номенклатурної влади. Що і сталося пізніше у підсумку горбачовської «перебудови». І таку перспективу КДБшна, андропівська еліта теж, якщо не усвідомлювала повною мірою, то як мінімум інстинктивно відчувала.

Порятунок радянської економіки був справою дуже важливою і благородною, але жертвувати заради неї своєю владою і привілеями, ні сам Андропов, ні інші номенклатурники готові не були. Як писав колись великий Фрідріх Ніцше: «Воля до влади сильніша за інстинкт самозбереження». Той, хто отримав одного разу абсолютну владу, не поставить її під загрозу навіть перед обличчям апокаліпсису.

Щоб не писали численні «експерти», зараз у Кремлі теж сидять не дурні і не божевільні. Можливо, через багаторічну відірваність від життя власного народу, до них туго доходить. Можливо, через бачення себе «великими державними мужами, які вершать історію», вони втратили всі морально-етичні орієнтири і перетворилися на затятих, розважливих циніків. Але останні численні ініціативи щодо скорочення видаткової частини російського бюджету і переносу податкового тягаря на малозабезпечені верстви населення, говорять про те, що вони не тільки більш-менш об'єктивно оцінюють економічне становище Росії, але й прекрасно розуміють, від кого залежить їх перебування у владних кабінетах.

Як і за часів Андропова, бачимо не боротьбу з корупцією, а нову кампанію боротьби з «трудовою дисципліною» в лавах громадян

Щоб ефективно впоратися з економічними проблемами Росії, необхідно направити струмочок нафтових грошей, який висихає, на модернізацію економіки. Щоб провести ефективно цю модернізацію, потрібно почати жорстоку боротьбу з корупцією і обмежити владу енергетичних монополій. Але такі кроки, як і в випадку з Андроповим і КПРС, призведуть до розхитування самої архітектури російського клептократичною режиму. І колективний Путін це чудово розуміє, або як мінімум відчуває на рівні інстинкту влади. І тому ми, як і за часів Андропова, бачимо не боротьбу з корупцією всередині Газпрому, Роснафти та інших державних монополістських монстрів, а нову кампанію боротьби з «трудовою дисципліною» в лавах громадян. Тільки Росія все-таки не СРСР, і боротьбу тут ведуть не адміністративними, а фіскальними методами. Тим більше, що бюджет треба за чийсь рахунок наповнювати.

Можливо, такий підхід допоможе на якийсь час залатати дірки російського бюджету. Можливо, навіть під тягарем нових податків хтось кинеться шукати варіанти офіційного працевлаштування. Але, як і у випадку з андропівською боротьбою за трудову дисципліну, всі заходи, які не стосуються справжніх причин російської економічної стагнації, не врятують порочну бюрократично-олігархічну вертикаль влади і навіть не відтермінують момент її падіння.

Денис Мацола, кримчанин, політолог, соціальний активіст

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG