Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Ще троє українських громадян ризикують стати політв'язнями. Саме цей висновок, судячи з усього, є головним з чергових рапортів ФСБ про затримання «українських диверсантів».

Обговорювати все інше, схоже, сенсу не має. Тому що прихильників версії російських спецслужб не вдасться запросити до діалогу. Можна скільки завгодно згадувати біографії затриманих, доводити, що страйкбольна зброя не походить на арсенал «рембо», іронізувати над магнітиком у вигляді «візитки Яроша», яку так акцентовано показують нам на оперативному відео. Неофітів, що повірили в Кремль, не вдасться переконати. На те вони і неофіти. «Вірую, бо абсурдно».

Громадяни України, звичайно, звикли до того, що вони підступні й небезпечні, але версії Кремля і зовсім здатні підняти самооцінку до небес

Громадяни України, звичайно, звикли до того, що вони підступні й небезпечні, але версії Кремля і зовсім здатні підняти самооцінку до небес. Особливо, коли цей самий Кремль розповідає всьому світу, що Київ посилає до Криму вже другу озброєну до зубів ДРГ. І це в той час, коли Банкова навіть не може ухвалити на засіданні РНБО стратегію дій щодо півострова, і коли тема регіону звучить у коридорах влади лише завдяки небайдужості волонтерів. Але в зведеннях ФСБ українські тестікули дзвенять, майже як дзвони Михайлівського собору.

Однак, у всій цій ситуації важлива не стільки державна оптика, скільки ті долі, які зараз пережовують державні щелепи. Я добре пам'ятаю Дмитра Штиблікова ‒ одного з трьох кримчан, затриманих російськими силовиками на півострові. Він часто коментував армійську тему ще в ті роки, коли Віктор Федорович вважався безальтернативним і стабільним. Причому, робив це розумно, не скочуючись у «шапкозакидництво». Напевно, він був одним з тих кримчан, для яких сама думка про те, щоб виїхати з півострова, була чимось на зразок зради. За це, можливо, і поплатився.

Найчастіше питання, яке задають сьогодні: «За що їх взяли?». І найточніша відповідь: «Чорт його знає». Ми часто думаємо, що силова вертикаль в авторитарній країні працює, як налагоджений механізм, але в тому й річ, що це не так. Дуже часто резонансні кримінальні справи з'являються на світ просто як «ексцес виконавця».

Геннадій Афанасьєв розповідав, що катували його не росіяни, а саме колишні співробітники СБУ

Так було, наприклад, зі справою Олега Сенцова. Вона стала можливою лише тому, що кримським СБУшникам, які вирішили перейти на бік ФСБ, призначили переатестацію на грудень 2014 року. І їм було важливо придумати справу, яка б доводила їх потрібність і відданість новому сюзерену. Ось і народилася історія про чотирьох хлопців, які вирішили підірвати в Сімферополі «вічний вогонь» і пам'ятник Леніну. Один з них ‒ визволенний з російського полону Геннадій Афанасьєв ‒ розповідав, що катували його не росіяни, а саме колишні співробітники СБУ. Яким вкрай потрібно було звести в цій справі, яка розпадається на частини, кінці з кінцями. Звели. Ціною чотирьох доль.

Так само і в цьому випадку. Хто знає, яка приватна амбіція могла стати основою для цієї історії? Можливо, український військовослужбовець у відставці Дмитро Штибліков сказав щось образливе в приватній бесіді своїм товаришам зі служби, що носять погони з двоголовим орлом. Або у якогось відділу не вистачало потрібних результатів перед кінцем календарного і звітного року. Або щось ще ‒ та хіба мало може бути причин, щоб в умовах лояльного суду і слідства силовик пограв у вершителя доль? Особливо, коли долі чужі.

Єдине, що зрозміло напевно ‒ список українських політв'язнів ризикує вирости ще на три прізвища. Найімовірніше ‒ і виросте. Просто тому, що російська правоохоронна система схожа на бультер'єра ‒ вона стискає щелепи куди охочіше, ніж розтискає. Крок назад виглядає, як поразка, і загрожує доганами, а тому справи завжди доводяться до фіналу. Того самого, що рідко залишає надію на хеппі-енд їх фігурантам.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG