Доступність посилання

logo-print

Новоолексіївка ‒ З гіркотою й обуренням згадують у родині Касимова про депортацію з Криму. Голову сімейства Ідріса насильно виселили разом із рідними 1944 року, а потім і повторно, вже наприкінці 70-х, коли він спробував повернутися на батьківщину. При цьому радянська влада забрала будинок і змусила виїхати з Криму і його дружину, етнічну росіянку Надію, дізнавшись, що та одружена з кримським татарином.

Не маючи можливості залишитись у Криму, Касимови купили будинок у прилеглому до Криму селищі Новоолексіївка Херсонської області, де вони живуть до цього дня. Своїми спогадами Ідріс і Надія поділилися з кореспондентом Крим.Реалії.

Ідріс Касимов розповів свою історію двох депортацій:

‒ Я жив у Криму, в Алуштинському районі, село Ускут. Мені було років 7, коли 1944 року о 4 годині ночі почали всіх будити й виганяти на вулицю.

Ми вийшли з батьками на вулицю, на невеликій площі збирали людей. Ми ж діти, голодні, стали звідти втікати й лазити городами, редиску їсти, а за нами солдати. Стріляли з автоматів. У нас, мабуть, не стріляли, а стріляли вгору, але ми все одно бігли й лазили городами, хотіли їсти.

Пригадується, як поїзд зупиняється, люди беруть казаночок, розпалюють багаття й намагаються зварити щось поїсти

А потім їхали у вагонах, дуже довго їхали у вагонах. Пригадується, як поїзд зупиняється, люди беруть казаночок, розпалюють багаття й намагаються зварити щось поїсти. Як тільки розпалили багаття, поїзд рушає, люди хапають свої казанки й біжать за вагонами, хтось залишається... Багато людей залишилися дорогою, не встигали сідати до вагонів.

Ми з Криму потрапили до Середньої Азії. Жили в бараках. Були збудовані маленькі кібітушки, в кожному кутку жила одна сім'я, речей не було, так у чому одягнений, так і лягали спати.

Батьків забрали на роботу одразу, кого куди, а ми, діти, бігали цілий день на базарах, збирали огризки, то яблука шматочок, то дині, ‒ і жували, був такий час.

1979 року я приїхав до Криму, коли дружина була прописана. І тут почали нас уже тягати, навіщо, мовляв, приїхав, їдь, їдьте туди, звідки приїхали. Ми, звісно, впиралися, нікуди не виїжджали, але в решті решт одного прекрасного дня приїхали, забрали, добу тримали в КПЗ у Радянському районі, звідти відіслали до Сімферополя, там сидів тиждень, звідти вже вислали до Середньої Азії. Як ми пором переїхали, старшина дав нам паспорти, говорить, ось вам хлопці (нас двоє було), куди хочете, туди і їдьте, я свою роботу зробив, мене змусили, я вас перевіз і все. Ми й повернулися назад.

Ідріс Касимов

Ідріс Касимов

Я приїхав, а в будинку, де ми жили, речей уже немає, речі забрали. Дружина поїхала до Москви скаржитися. У будинку, де ми жили, зробили опорний пункт, і все. Ну мені вже нікуди було діватися, вже там не жив, а ховався. То в одного, то в іншого.

Депортували мене 1944-го, а другий раз депортували 1979 року. Виходить, двічі депортований. Було те ж саме, що й 1944 року, однаково вони зробили, принцип був один: аби ти не жив у Криму.

Як росіянку з Криму виселяли

До розмови приєдналась і його дружина Надія Касимова. Вона обурено розповідала про те, що до неї як до етнічної росіянки в Криму спершу добре ставилися: дали роботу, виділили будиночок як фахівця, проте все змінилося, коли дізналися, що в неї чоловік ‒ кримський татарин.

Надія Касимова

Надія Касимова

Надія з сумом згадує про будинок у Криму, з якого її змусили виїхати:

‒ Я росіянка, приїхала з Узбекистану з трьома дітьми до Криму, оселилась у Радянському районі. Мені дали роботу, медсестрою в дитячому садку, й дали будинок. Чоловік у той час в Узбекистані був. Приїхав чоловік, і відтоді почалося... Мене почали просити: їдь і все, будиночок звільняй.

А я їм сказала: я росіянка, чому я маю їхати?

Приїхав чоловік, і відтоді почалося... Мене почали просити: їдь і все, будиночок звільняй. А я їм сказала: я росіянка, чому я маю їхати?

Поїхала до Москви, мені там сказали: їдьте на місце, вас пропишуть. Але його так і не прописували. Поки мене не було, речі вже з дому вивезли, помістили на склад, а там миші, половину всього погризли.

Я взагалі завжди дивувалася, що таке може бути, в такий час, що можуть ні за що, ні про що виселити.

Мене щотижня викликали в міліцію, говорили: давайте, їдьте. Їдьте й усе.

Як їжджу до Криму, пройти не можу повз цей будинок. Досі шкодую. Сумно...

Фото із сімейного архіву Касимових

Фото із сімейного архіву Касимових

XS
SM
MD
LG