Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Володимир Путін запитав у дев'ятирічного хлопчика, де закінчується Росія. Той сказав, що на Беринговій протоці. А Путін сказав, що ніде.

І це не те, щоб жарт. Це несвідоме. Та формула, що живе у свідомості людини, яка мріє про імперію. Тому що вона ‒ імперія ‒ завжди готова розширюватися доти, поки не добереться до кордонів іншої імперії.

В цьому і полягає особливість російського світосприйняття. З точки зору більшості її громадян, у 2014 році Москва в Україні не забирала «чуже», а лише повертала «своє». На зразок того, як ділять майно під час розлучення. І в рамках подібного підходу вся Україна сприймається не як окрема суверенна держава, а як список майна. В якому є «наше», а є «ваше». І, мовляв, доти, поки в загальній валізі є «наше», то на валізу ми маємо деякі права.

Проблема в тому, що кордони «нашого» в імперця завжди розмиті. І складно зрозуміти, в який саме момент він перестає зневажливо поглядати на прикордонні стовпи.

Скільки територій потрібно віддати Кремлю, щоб ментальні ваги скривдженого імперського самолюбства вийшли в нуль?

Навіть якщо пофантазувати, що Москві вдалося повернути Україну в буферний формат існування ‒ то чи означає це, що відразу за межами Львова та Ужгорода для росіян існуватиме простір «чужого»? Яке має право жити так, як воно хоче, не озираючись на Москву? Скільки територій потрібно віддати Кремлю, щоб ментальні ваги скривдженого імперського самолюбства вийшли в нуль?

Хтось вважає, що категорія «свого» для імперця закінчиться там, де проти нього битимуться. Що саме готовність території до оборони переводить її у формат «чужого». Але, цілком можливо, що українські солдати, які захищають свою країну, для адепта імперії означають лише фізичну перешкоду на шляху повернення «свого», але ніяк не ментальну.

Польща ‒ вона «чужа»? А Румунія? Або Прибалтика? Фінляндія ‒ це «чухонці» чи все-таки жителі суверенної держави, які мають право жити так, як їм заманеться?

«Не наше» ‒ це там, де не розуміють російської мови? Або там, де не сповідують православ'я? Або там, де не ступала нога солдата імперії? Межі СРСР? Варшавського блоку? Російської імперії? Можливо, це там, де не живуть православні? Або християни? Або європеоїди? А може, монотеїсти? Або ті, хто прямо ходить?

Можливо, проблема Росії в тому, що в ній так і не утвердився диктат категорії «моє»

Можливо, проблема Росії в тому, що в ній так і не утвердився диктат категорії «моє». Тому що «моє» завжди гранично конкретне, воно дане у відчуттях і праві власності. В юридичних категоріях і пріоритеті закону. А «наше» завжди знеособлене, безвідповідальне і безпринципне. Будь-яке колективне ‒ воно розмите, неконкретне, його можна надути будь-яким вмістом і нікому буде його верифікувати. Апелюючи до загального, ти ховаєшся в ньому, розмиваєш себе, зливаєшся з ним. Перестаєш бути конкретним, стаючи натовпом.

Нинішня Росія закінчиться тоді, коли до її громадян прийде розуміння того, що «моє» краще за «наше». І тоді вона згадає, що її кордони закінчуються на контурних картах зразка 2013 року.

А доти в їхній свідомості пануватиме «русскій мір». У якого, як відомо, меж немає. У якого, як відомо, є тільки горизонти.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG