Доступність посилання

Майбутнє за Хокінгом: без нафти і роботи


Люди на ярмарку вакансій, Ставрополь, 2011 рік

Люди на ярмарку вакансій, Ставрополь, 2011 рік

Стівен Хокінг, блискучий фізик і живе втілення перемоги духу над недосконалістю плоті, на початку року вже попереджав про небезпеку, яку несуть людству технології (обіцяючи майже неминучу катастрофу на Землі протягом найближчих десяти тисяч років і закликаючи людей вирушити в космос, а поки бути обачнішими).

Тепер, після несподіваного рішення Великої Британії вийти з ЄС і не менш несподіваної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, Хокінг написав ще одну статтю-попередження. У ній вчений говорить про те, що для еліт буде помилкою реагувати на подібне волевиявлення людей як на наслідки популізму, оскільки причини такого голосування цілком зрозумілі ‒ це економічні наслідки глобалізації й усе прискорюваних технологічних змін: автоматизація заводів позбавляє робочих місць у традиційній промисловості, розвиток штучного інтелекту загрожує тим же середньому класу. Роллю людей буде, здебільшого, ‒ «доглядати, створювати, контролювати», пише Хокінг.

При цьому нова економіка спричиняє процвітання дуже небагатьох, економічна нерівність зростає і для багатьох людей зникає сама можливість заробити на життя. А завдяки інтернету й соціальним медіа це помітно всім, що призводить до зростання економічної міграції ‒ як зауважує Хокінг, в Африці на південь від Сахари більша кількість людей має телефон, ніж доступ до чистої води.

В результаті, резюмує він, зараз людство переживає найнебезпечніший момент свого розвитку, і потрібно перенавчати й фінансово підтримувати людей в умовах, коли зникають не просто робочі місця, а цілі індустрії, потрібний глобальний розвиток ‒ єдиний спосіб запобігти міграції мільйонів людей.

Хокінг закінчує статтю оптимістично, кажучи, що вірить у людство, ‒ але еліти мають засвоїти урок.

І Brexit, і перемогу Трампа експерти розцінюють як реакцію робітничого класу на втрату робочих місць, що не вимагають високої кваліфікації, ‒ в результаті припливу мігрантів, готових працювати дешевше, переведення виробництва в інші країни з більш дешевою робочою силою чи приходу технологій, які дозволяють автоматизувати виробництво.

Економіст Іван Любимов вважає, що Хокінг дещо перебільшує небезпеку переходу до нової економіки, оскільки, за його словами, такі зміни відбуватимуться поступово й у людей буде час пристосуватися. Він розповідає про роботу Дерона Асемоглу (відомого економіста з Массачусетського технологічного інституту ‒ претендента, за словами Любимова, на Нобелівську премію з економіки) і Девіда Отора, фахівця з ринку праці:

Це означає витіснення частини робочої сили через технологій і необхідність їм щось робити ‒ або переходити в першу ванну, де зосереджений елітний робітник, або ставати представниками ручної праці.

‒ Уявімо три ванни, заповнені водою, перша ванна невелика ‒ це освічена еліта, третя ванна ‒ це люди ручної праці, робітники, якийсь сектор послуг на зразок нянь, офіціантів і так далі, а посередині ‒ клерки, банківські, офісні працівники і так далі. У цю проміжну середню ванну з клерками бухнувся вантаж з технологіями, обсягу цієї ванни стало не вистачати, вода виплеснулася. Це означає витіснення частини робочої сили через технологій і необхідність їм щось робити ‒ або переходити в першу ванну, де зосереджений елітний робітник, або ставати представниками ручної праці. Стандартна відповідь економістів Асемоглу й Отора тут від них не відрізняються: друзі, якщо ми в XIX чи ХХ столітті були змушені масово стати міськими жителями, будучи вчора селянами, нам довелося вивчити таблицю множення, стати грамотними, то сьогодні, на жаль, нам потрібно відповідати на більш високий інтелектуальний виклик. Нам потрібно вже вміти програмувати, знати статистику й інші досить складні дисципліни.

‒ Давайте подивимося на західний світ очима фантаста ‒ на 20-30 років вперед. Уявімо собі, що фабрики й заводи, банки й усе інше ‒ це все автоматизоване. Що робити сотням мільйонів людей у США, Європі?

‒ Ви припускаєте модель із двома групами ‒ з висококваліфікованою й низькокваліфікованою робочої силою. Але навіть Хокінг у своєму тексті згадував слово caring, «піклування». Він мав на увазі трисекторну модель, коли в секторі простих операцій працюють люди ручної праці, і це не робітники ‒ це обслуговуючий персонал, наприклад, няні, які сидять із дітьми. Цей сектор і в Хокінга, і в економістів передбачається більш захищеним, ніж середній сектор, який штурмують технології. Я вважаю не дуже ймовірним такий сценарій з повним заміщенням середнього типу праці машинами.

‒ Якщо робітник отримує в середньому 25 доларів на годину, то офіціант ‒ 18. Робітники на великому підприємстві відчувають себе набагато більш захищеними, і якщо вони переходять в офіціанти ‒ то це бізнес захищений менше. Дивлячись на це, зрозуміло, хто проголосував за Трампа ‒ люди, які вчора працювали за 25 доларів із почуттям більшої соціальної захищеності, а тепер змушені шукати роботу офіціанта за менші гроші і з меншою соціальною захищеністю.

‒ Безумовно. Але якщо ми хочемо звинуватити в цьому технології, це буде не зовсім правильно. Це офшоризація операцій середньої складності, тобто не тільки технології замінили цих робітників, а й інші робітники в інших частинах світу. Очевидно, коли стає більше людей, готових виконувати якусь одну роботу, то конкуренція за це робоче місце загострюється.

‒ Не може це все з часом повернутися в якийсь глобальний бунт неосвіченої робочої сили проти утвореної інноваційної еліти, який і змете весь існуючий зараз лад? Як мені здається, Хокінг каже саме про це.

‒ Мені здається, бунт цей триває вже досить тривалий час, якщо ми звернемо увагу на антагонізм між розвиненими і країнами, що розвиваються. Багато країн, що розвиваються недолюблюють розвинені, ті намагаються не відповідати взаємністю публічно, але іноді це роблять. При цьому теза про об'єднання пролетаріату в усьому світі суперечить тому, що пролетаріат в Сполучених Штатах і пролетаріат в країнах, що розвиваються, мають протилежні інтереси, нерідко конкурують за одні й ті ж робочі місця.

‒ Сполучені Штати, Велика Британія, Європа можуть відгородитися від цього припливу іммігрантів і від витікання робочих місць, але врешті-решт якесь вирівнювання відбудеться й роботи не вистачатиме нікому.

‒ Давайте уявимо, що ми з вами корпорація. Ми можемо замінити роботу свого дорогого німецького робітника або на автомат, який у нас виконуватиме цю операцію, або можемо відправити цю операцію в іншу точку світу, де вона коштуватиме дуже дешево. Ви говорите, що з часом друга стратегія теж стане дорогою, тому що рівень прибутків, рівень добробуту в світі стане схожим між країнами, дисперсія скоротиться. Це припущення досить сильне. Але немає впевненості, що цей процес триватиме й у майбутньому. Вже сьогодні ми бачимо, як Китай сповільнюється. Чи проведуть вони реформи для того, щоб розігнатися до стійких темпів вище середнього протягом 10-15 років, невідомо. Цілком можливо, що на горизонті в 20 років світ знову буде розходитися, «золотий мільярд» багатітиме швидше, ніж два з половиною «середніх» мільярди ‒ Китай та Індія, не кажучи вже про африканські і латиноамериканські країни, які десятиліттями ростуть дуже повільно.

Це мрії про повернення, подібні до того, як у Росії мріють про повернення в Радянський Союз, коли бачать уявну картинку з сонцем, чистими вулицями, низькими цінами. Так у пам'яті якихось поколінь робітників у Сполучених Штатах є ця картинка з 1970-х років

Що стосується заходів, які може зараз ухвалити Трамп, мені бачаться політичні бар'єри у виконанні його обіцянок. По-перше, незважаючи на те, що Конгрес контролюється республіканцями, однопартійцями Трампа, не факт, що люди в Конгресі підтримуватимуть те, що пропонує Трамп. По-друге, повернення робочих місць у США, повернення високих зарплат і стабільності для американських робітників означає втрату конкурентоспроможності американських компаній. Тобто в цих країнах повинні прийти місцеві трампи до влади й почати руйнувати глобальний світ, розподіл глобальної вартості за країнами ‒ тоді американські корпорації виживуть, тому що інші корпорації в інших країнах поводяться так само. Чому інші корпорації стануть поводитися так само? Мені здається, те, що трапилося, ‒ це мрії про повернення, подібні до того, як в Росії мріють про повернення в Радянський Союз, коли бачать уявну картинку з сонцем, чистими вулицями, низькими цінами. Так у пам'яті якихось поколінь робітників у Сполучених Штатах є ця картинка з 1970-х років, до якої вони хочуть повернутися. Трамп їм пообіцяв, що він докладе до цього зусиль, але навряд чи він зможе виконати в достатній мірі ці обіцянки.

‒ Давайте на цьому тлі поговоримо про Росію. Нещодавно я читав дослідження, що приблизно чверть населення колишнього Радянського Союзу живе гірше, ніж перед його крахом. Зараз Росія перебуває в конфронтації з Заходом, економічний клімат поганий. Але уявімо, що завтра Росія помириться з усіма – усе одно велика частина населення Росії належить до того малоосвічених робітничого класу, що може бути замінений технологіями. Тобто значна частина населення Росії потенційно серед «невдах»?

‒ Боюся, що ви абсолютно праві. Технології в розвинених країнах набрали швидкість і лише невелика частина населення за ними встигає, інші біжать середнім темпом, усе відстаючи від освіченої еліти. Боюся, Росії в цій гонці, за великим рахунком, поки немає. Навіть якщо уявити, що раптом права власності надійніше захищені, технологічні інвестиції в Росії стали більшими, в банках з'являються розрахунки, що проводяться за допомогою нового програмного забезпечення і статистичних методів ‒ а людей для цього немає. В нас (у Росії – КР) найпопулярніші професії ‒ це водій і продавець. У нас велика частина населення займається простими послугами, умовно, це продаж: продаж кредитів у банках, продаж електроніки, продаж одягу й так далі. Тих, хто в нас уміє виконувати складні операції, дуже мало, я не пам'ятаю точні оцінки, але приблизно йдеться про декілька відсотків населення ‒ тих, хто готовий прийняти технологічну естафету.

Російська середня освіта готує людей для виконання рутинних операцій. І це не компенсується системою вищої освіти

Є дослідження, яке проводиться кожні три роки: школярі від 15 років складають іспити з математики, наук і мови. Вже досить пристойна кількість тестів показує, що Росія перебуває нижче середнього хоча би в одній номінації. Тобто наша середня освіта готує людей для виконання рутинних операцій. І це не компенсується системою вищої освіти.

Нам потрібно реформувати і шкільну, і університетську систему для того, щоб брати участь у цій гонці. Але я хотів би підкреслити, що не має сенсу реформувати шкільну та університетську систему, поки ми не реформуємо якість своїх інститутів.

‒ Чи є сенс Росії проводити економічні реформи, якщо більшості населення Росії потім будуть загрожувати технології?

‒ Як і будь-якій країні, Росії потрібно заробляти долари і євро ‒ хоча ці валюти через політичні причини стають менш популярними, але попит на них зовсім не падає. Ми купуємо ноутбуки, телевізори, автомобілі, багато іншого, що самі не виробляємо. Якщо в нас ринок праці складається з продавців, банківських клерків і водіїв, ці долари ми заробляти не дуже здатні.

Якби в Німеччині люди працювали в переважній більшості таксистами, клерками Дойче-банку і продавцями, ця країна була б набагато біднішою

Якби в Німеччині люди працювали в переважній більшості таксистами, клерками Дойче-банку і продавцями, ця країна була б набагато біднішою. Все-таки там дуже багато дизайнерів, інженерів, архітекторів, програмістів...

‒ До речі, для нафти теж є аспект, пов'язаний із технологіями. Вуглеводні у значній мірі дають Росії долари і євро, але нафта в довготривалій перспективі перебуває під тиском з боку технологій. Нещодавно було оголошено, що великі автомобільні компанії збираються в Європі будувати мережу електрозаправок, можна припустити щось подібне в Сполучених Штатах. Автомобілі, перш за все у США, ‒ це велика частина ринку споживання нафти, тобто електромобілі означають сильний удар по ринку нафти.

‒ Такий сценарій цілком може реалізуватися на якомусь горизонті. Це означає, що Росія зароблятиме ще менше доларів. За рахунок чого вона купуватиме все, до чого звикла, ліки, медичне обладнання, електроніку, автомобілі й так далі? Їй потрібно терміново заміщати нафтові заробітки хоч якийсь технологічною продукцією. З клерками, водіями і продавцями це робити надзвичайно складно. Небезпека ще більшої втрати нафтових прибутків має підстьобувати ще більше до проведення реформ системи освіти і, повторюся, реформувати одночасно з цим інститути. Потрібно кілька реформ відразу.

‒ Але зараз ізоляціоністська стратегія Володимира Путіна формально схожа на стратегію Трампа і Brexit. Відокремлення, захист товаровиробника, імпортозаміщення...

Те, що говорить Трамп, і те, що робиться в Росії, зважаючи на різні структури цих економік ‒ абсолютно різні речі

‒ Економіка й політика в Росії і США дуже сильно відрізняються. Причинно-наслідкові зв'язки результатів, які можуть більш-менш віддалено нагадувати в різних країнах, зовсім інші. Те, що говорить Трамп, і те, що робиться в Росії, зважаючи на різні структури цих економік ‒ абсолютно різні речі. У випадку Росії не йдеться про повернення робочих місць із-за кордону. Що стосується імпортозаміщення ‒ в основному це турбота політиків на користь топ-менеджменту компаній. Якщо структура ринку праці монополізована однією чи декількома компаніями й ви захищаєте їх від іноземних конкурентів, вони стають багатшими. Але якщо взаємини між працівниками й роботодавцями в цих компаніях не збалансовані, то велика частина приросту доходів дістається топ-менеджменту і власникам. Тому захист внутрішнього виробника ‒ не обов'язково захист робітників. Потрібно розглядати окремі випадки уважно, але я боюся, є багато випадків, коли від цього виграє порівняно невелика група людей у вигляді власників і топ-менеджменту.

‒ Але в цілому: лідери Brexit і Трамп виконують ясну політичну функцію, вони є захисниками групи людей, які постраждали від зовнішнього тиску, пов'язаного з глобалізацією. Але якщо так подивитися на це, то Путін виконує таку ж функцію в Росії (і навіть випередив цей тренд). Він виявляється захисником робітничого класу чи працівників обслуговування без високої кваліфікації.

‒ Так, соціальні зобов'язання зросли за останні 15 років значно, це одна з причин бюджетного дефіциту. Ціни на нафту знизилися до рівня, напевно, першої половини 2000-х, а соціальні зобов'язання суттєво зросли. Але далі треба або вірити в повернення цін на рівень другої половини 2000-х, або знижувати соціальні зобов'язання, коли функція соціального захисту тих, хто погано інтегрований у сучасний економічний ріст, втрачається; або треба інтегрувати цих людей у сучасний економічний ріст ‒ щоб вони могли взаємодіяти з сучасними технологіями і пропонувати світу товари з більш технологічною складовою доданої вартості.

XS
SM
MD
LG