Спеціально для Крим.Реалії
Новина про рішення суду в Амстердамі щодо повернення «скіфського золота» його законному власнику ‒ мабуть, одна з небагатьох, що звучить абсолютно однаково у викладі українських, російських і європейських ЗМІ. Поза всяким сумнівом, коли перший шок мине, російські пропагандисти запропонують нам чимало побрехеньок про злостивих голландців, а офіційні особи почнуть переконувати своїх співгромадян, що суперечка не завершена й Росія обов'язково знайде можливості для того, щоб здобути скарб, що їй не належить.
Але поки що залишається сухо констатувати: «скіфське золото» має повернутися до України. Просто тому, що саме з України його відправили до Нідерландів. Жодного відношення до Росії ці музейні експонати не мають. Можна окупувати територію, оголосити людей, які проживають там, власними громадянами, але абсолютно неможливо довести, що ці дії впливають на право і на приватну власність. З цією прикрою обставиною після 1917 року не раз стикалися більшовики. А тепер із нею доведеться зіткнутися і їхнім сучасним спадкоємцям ‒ Путіну, Шойгу, Аксьонову й іншим стерв'ятникам.
Але одночасно висновок амстердамського суду означає одну просту річ, з якою доведеться рахуватися не лише Росії. Кремль просто не може виграти жодного міжнародного позову, який стосується його прав на Крим і майна, що є на півострові. Тому що з точки зору міжнародного права все просто і прозоро: була задіяна військова сила, відбулася окупація, після якої відбувся «референдум», який не має жодного відношення до міжнародного права й українського законодавства та в результаті якого були схвалені неправові рішення місцевої влади. І потім, у порушення Конституції Росії, Конституції України й міжнародних зобов'язань Російської Федерації чужа територія була оголошена російською. Крапка. Фактичний контроль не означає правових переваг.
Країна, яка погодиться з окупацією Криму, сама стане співучасником окупації. І амстердамський суд це вкотре підтвердив
Про це буде змушена думати будь-яка держава, яка спробує укласти з путінським режимом «угоду» щодо Криму. Звісно, можна скасовувати санкції, просторікувати про те, що «кримчани самі захотіли» і що жителів півострова багато що пов'язує з країною-окупантом. Але правової суті того, що відбувається це не скасує. Країна, яка погодиться з окупацією Криму, сама стане співучасником окупації ‒ і не в оцінках журналістів і політиків. А з правової точки зору. І амстердамський суд це вкотре підтвердив.
Із точки зору міжнародного права Крим ніколи не був, не є і ніколи не буде частиною сучасної Російської Федерації. Саме тому «російський статус» Криму може визнати тільки той, кому на міжнародне право наплювати.
А таких у сучасному світі все менше й менше.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
