Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Європейська комісія та «Газпром» досягли згоди на умовах, які в Москві вважають компромісними. Але насправді це капітуляція російського газового монополіста перед Європою. «Газпром» змушений був відмовитися від сировини як від енергетичної зброї, за допомогою якої Кремль десятиліттями шантажував європейців і намагався впливати на політику сусідніх країн.

Інструментарій цього впливу добре відомий. В одних випадках місцева еліта, корумпована за допомогою дешевої сировини, ‒ як в Україні. В інших ‒ за допомогою дорожнечі ‒ так відбувалося з країнами Балтії. При цьому купувати дешевший газ, який «Газпром» міг в цей же час продавати сусідам «покараних», означало порушувати контракт. Давайте згадаємо, які скандали влаштовували російські «газові генерали», коли європейці почали продавати Україні свої газові «надлишки». Так ось, тепер усьому цьому приходить кінець. І не від хорошого життя. «Сланцева революція», над можливими результатами якої ще кілька років тому сміявся очільник «Газпрому» Олексій Міллер, диктує свої правила. Конкуренція посилюється з кожним днем, і російському концерну важливо тепер не стільки зберегти ціну, скільки не втратити ринок.

Віра в те, що газ є не товаром, а зброєю, зіграла з російськими політиками злий жарт

Віра в те, що газ є не товаром, а зброєю, зіграла з російськими політиками злий жарт. Постійними конфліктами з Україною і країнами Балтії «Газпром» переконав європейців в тому, що співпраця з ним ‒ це не бізнес, а залежність. У результаті виникла європейська політика диверсифікації поставок, яка вже зараз дає відчутні плоди. Коли в українському Криму відкрили великі газові родовища, у Москві їх майбутню розробку сприйняли як сигнал того, що Україна «зірветься з гачка». Крим анексований, родовища вкрадені разом з горезвісними «вишками Бойка», а Україна проживає зими без закупівель російського газу. Гачок виявився фальшивим.

Якби Кремль не перетворив газ на політичну зброю, європейці могли б ще довго не замислюватися про пошук альтернатив

Тим часом, все могло б бути зовсім інакше. Якби Кремль не перетворив газ на політичну зброю, європейці могли б ще довго не замислюватися про пошук альтернатив. Більше того, вони могли б сприяти «Газпрому» в прокладанні нових маршрутів і збереженні клієнтури в епоху сланцевого газу. Якби за допомогою «Газпрому» Росія не намагалася перетворити Україну в енергетичну колонію, не було б ніякого реверсу, а в неаннексованному Криму «Газпром» і «Нафтогаз» могли б співпрацювати і отримувати непоганий прибуток. Але це якщо газ ‒ бізнес, а не війна.

А в російському випадку ми маємо справу саме з війною. Фірми-прокладки, непрозорі контракти, трата мільярдів доларів на альтернативні маршрути доставки, які прокладалися лише з метою обійти Україну й виконати завдання справжнього господаря «Газпрому» ‒ Володимира Путіна.

І ось результат ‒ фактична відмова від всієї політики останніх десятиліть. Відмова, яка продиктована страхом втрати таких необхідних російському режиму в нинішній непростій ситуації коштів. Виходить, що господар сам вистрілив собі в ногу.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG