Доступність посилання

Спочатку нас намагалися штурмувати місцеві, потім прибули «заслані козачки» ‒ військовий моряк із Криму


Віктор Шмигановський

Колишній заступник начальника Південної військово-морської бази Віктор Шмигановський прослужив у Криму 19 років. Після анексії, завантаживши до «легковика» особисті речі, телевізор, холодильник та акваріум, він виїхав до Очакова. Зараз Шмигановський керує Військово-морським ліцеєм, що передислокувався до Одеси з Севастополя.

У березні 2014 року в селищі Новоозерне біля Євпаторії залишених майже без зв'язку з командуванням і рідними українських моряків упродовж декількох тижнів блокували у військовій частині. З третьої спроби ‒ під прикриттям «зелених чоловічків» ‒ узяли штурмом: ворота біля контрольно-пропускного пункту знесли бульдозером, згадує капітан першого рангу Віктор Шмигановський.

‒ Із початком блокади наприкінці лютого військовий зв'язок між усіма військовими частинами одразу ж був перерваний, ‒ згадує він. ‒ Його пошкодили російські диверсанти. Потім заблокували мобільний зв'язок, а те, що працювало, прослуховувалося.

‒ Де перебувала Ваша сім'я? Спілкуватися виходило?

‒ Діти, яким тоді було 10 і 18 років, були вдома. За кілька днів до так званого «референдуму» про статус Криму родичі завбачливо вивезли їх на материк. Дружина в мене ‒ теж військовослужбовець, вона також була заблокована на території своєї військової частини. Так і сиділи, не спілкуючись ‒ я в себе в частині, вона в себе. Їхній технічний підрозділ, де перебували беззбройні чотири жінки й військовослужбовець-чоловік, був захоплений дванадцятьма озброєними російськими військовими.

Українські військові в облозі. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

Українські військові в облозі. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ У Вашій частині, в штабі Південної військово-морської бази, були готові до бойових дій?

‒ Морально ‒ так, готові. Але формально не було бойового наказу. Вище командування рекомендувало керуватися Статутом караульної служби, який до умов «гібридної війни» ніяк не застосовний. Складно оцінити, до чого би привело це в перспективі, застосуй ми тоді зброю без відповідного на те наказу. Особливо з урахуванням того, що на східних кордонах стояла майже 100-тисячна російська армія й Україну могли звинуватити в початку військового конфлікту.

На заблокованій території військової частини військовослужбовці вишикувались у вигляді тризуба. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

На заблокованій території військової частини військовослужбовці вишикувались у вигляді тризуба. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ Люди, які під триколорами оточували штаб Південної військово-морської бази в Новоозерному, були місцевими?

‒ Двічі нас були готові штурмувати підбурювані провокаторами місцеві жителі. Обидва рази шляхом переговорів ми їх стримали.

Для людей, із якими ми ходили в гості один до одного, разом відзначали свята, ми, українські військові, вмить стали «ворогами», «бандерівцями». Це при тому, що приблизно кожен третій житель Новоозерного мав цивільну роботу в українських військових частинах, а бюджет населеного пункту на 70 відсотків складався з податків військовослужбовців. У селищі поширювалися чутки, що нашим командирам платять за те, щоб не здавали частину ‒ патріотизм, мовляв, куплений. Зараз розумію, що поширення чуток, дискредитація командування ‒ теж елементи війни, званої «гібридною». Пізніше під виглядом «самооборони» були привезені жителі інших населених пунктів. Попереду «зелених чоловічків» встали жінки.

Після майже тритижневої суперечки наша військова частина (штаб Південної військово-морської бази в Новоозерному ‒ КР) перейшла під контроль Росії. Це сталося 19 березня. Крим залишили приблизно 35 відсотків особового складу. Спротив продовжували великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», тральщики «Черкаси», «Генічеськ», що базувалися в озері Донузлав (ці кораблі були захоплені 24-25 березня ‒ КР).

У результаті штурму 19 березня 2014 року Південна військово-морська база ВМС України перейшла під контроль Росії. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

У результаті штурму 19 березня 2014 року Південна військово-морська база ВМС України перейшла під контроль Росії. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ Чому заблоковані в Донузлаві кораблі ВМС України не змогли вийти з бухти?

‒ По-перше, озеро має складний рельєф. Щоб набрати достатню швидкість, кораблю необхідно пройти чотири повороти («коліна», як кажуть військові моряки). По-друге, надійшов наказ виконувача обов'язків командувача ВМС України контр-адмірала Дениса Березовського повернути кораблі до причалів. (Незабаром Денис Березовський перейшов на бік Росії ‒ КР).

Затопивши на виході з озера Донузлав кілька своїх буксирів і протичовновий корабель, російські окупанти тим самим створили перешкоду для виходу наших кораблів на «велику» воду.

Тральщик «Черкаси» на стоянці в Донузлаві

Тральщик «Черкаси» на стоянці в Донузлаві

‒ Які почуття переживаєте зараз, через три роки, відносно до товаришів зі служби ‒ штабістів та екіпажів військових кораблів, які перейшли на бік Росії?

‒ Раніше була злість. А тепер, знаєте, просто огида. У зрадників немає ні людської гідності, ні військової честі. Зрадив один раз, зробить це знову. Їм воздасться «за заслугами».

Як стало відомо Крим.Реалії, історія спротиву екіпажу морського тральщика «Черкаси», який російські військові штурмували зі швидкохідних катерів і бойових вертольотів, але який так і не спустив український прапор, ляже в основу сюжету фільму. Зйомки повнометражної художньої стрічки режисера Тимура Ященка розпочинаються у квітні. Консультантом у фільмі виступає командир корабля Юрій Федаш. Зараз він служить в Одесі. Україні тральщик «Черкаси» не повернули.

XS
SM
MD
LG