Доступність посилання

ТОП новини

Спочатку нас намагалися штурмувати місцеві, потім прибули «заслані козачки» ‒ військовий моряк із Криму


Віктор Шмигановський
Віктор Шмигановський

Колишній заступник начальника Південної військово-морської бази Віктор Шмигановський прослужив у Криму 19 років. Після анексії, завантаживши до «легковика» особисті речі, телевізор, холодильник та акваріум, він виїхав до Очакова. Зараз Шмигановський керує Військово-морським ліцеєм, що передислокувався до Одеси з Севастополя.

У березні 2014 року в селищі Новоозерне біля Євпаторії залишених майже без зв'язку з командуванням і рідними українських моряків упродовж декількох тижнів блокували у військовій частині. З третьої спроби ‒ під прикриттям «зелених чоловічків» ‒ узяли штурмом: ворота біля контрольно-пропускного пункту знесли бульдозером, згадує капітан першого рангу Віктор Шмигановський.

‒ Із початком блокади наприкінці лютого військовий зв'язок між усіма військовими частинами одразу ж був перерваний, ‒ згадує він. ‒ Його пошкодили російські диверсанти. Потім заблокували мобільний зв'язок, а те, що працювало, прослуховувалося.

‒ Де перебувала Ваша сім'я? Спілкуватися виходило?

‒ Діти, яким тоді було 10 і 18 років, були вдома. За кілька днів до так званого «референдуму» про статус Криму родичі завбачливо вивезли їх на материк. Дружина в мене ‒ теж військовослужбовець, вона також була заблокована на території своєї військової частини. Так і сиділи, не спілкуючись ‒ я в себе в частині, вона в себе. Їхній технічний підрозділ, де перебували беззбройні чотири жінки й військовослужбовець-чоловік, був захоплений дванадцятьма озброєними російськими військовими.

Українські військові в облозі. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського
Українські військові в облозі. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ У Вашій частині, в штабі Південної військово-морської бази, були готові до бойових дій?

‒ Морально ‒ так, готові. Але формально не було бойового наказу. Вище командування рекомендувало керуватися Статутом караульної служби, який до умов «гібридної війни» ніяк не застосовний. Складно оцінити, до чого би привело це в перспективі, застосуй ми тоді зброю без відповідного на те наказу. Особливо з урахуванням того, що на східних кордонах стояла майже 100-тисячна російська армія й Україну могли звинуватити в початку військового конфлікту.

На заблокованій території військової частини військовослужбовці вишикувались у вигляді тризуба. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського
На заблокованій території військової частини військовослужбовці вишикувались у вигляді тризуба. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ Люди, які під триколорами оточували штаб Південної військово-морської бази в Новоозерному, були місцевими?

‒ Двічі нас були готові штурмувати підбурювані провокаторами місцеві жителі. Обидва рази шляхом переговорів ми їх стримали.

Для людей, із якими ми ходили в гості один до одного, разом відзначали свята, ми, українські військові, вмить стали «ворогами», «бандерівцями». Це при тому, що приблизно кожен третій житель Новоозерного мав цивільну роботу в українських військових частинах, а бюджет населеного пункту на 70 відсотків складався з податків військовослужбовців. У селищі поширювалися чутки, що нашим командирам платять за те, щоб не здавали частину ‒ патріотизм, мовляв, куплений. Зараз розумію, що поширення чуток, дискредитація командування ‒ теж елементи війни, званої «гібридною». Пізніше під виглядом «самооборони» були привезені жителі інших населених пунктів. Попереду «зелених чоловічків» встали жінки.

Після майже тритижневої суперечки наша військова частина (штаб Південної військово-морської бази в Новоозерному ‒ КР) перейшла під контроль Росії. Це сталося 19 березня. Крим залишили приблизно 35 відсотків особового складу. Спротив продовжували великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», тральщики «Черкаси», «Генічеськ», що базувалися в озері Донузлав (ці кораблі були захоплені 24-25 березня ‒ КР).

У результаті штурму 19 березня 2014 року Південна військово-морська база ВМС України перейшла під контроль Росії. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського
У результаті штурму 19 березня 2014 року Південна військово-морська база ВМС України перейшла під контроль Росії. Фото з особистого архіву Віктора Шмигановського

‒ Чому заблоковані в Донузлаві кораблі ВМС України не змогли вийти з бухти?

‒ По-перше, озеро має складний рельєф. Щоб набрати достатню швидкість, кораблю необхідно пройти чотири повороти («коліна», як кажуть військові моряки). По-друге, надійшов наказ виконувача обов'язків командувача ВМС України контр-адмірала Дениса Березовського повернути кораблі до причалів. (Незабаром Денис Березовський перейшов на бік Росії ‒ КР).

Затопивши на виході з озера Донузлав кілька своїх буксирів і протичовновий корабель, російські окупанти тим самим створили перешкоду для виходу наших кораблів на «велику» воду.

Тральщик «Черкаси» на стоянці в Донузлаві
Тральщик «Черкаси» на стоянці в Донузлаві

‒ Які почуття переживаєте зараз, через три роки, відносно до товаришів зі служби ‒ штабістів та екіпажів військових кораблів, які перейшли на бік Росії?

‒ Раніше була злість. А тепер, знаєте, просто огида. У зрадників немає ні людської гідності, ні військової честі. Зрадив один раз, зробить це знову. Їм воздасться «за заслугами».

«Тральщик «Черкассы» – герои Украины» – крымских моряков встретили в Черкассах
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:50 0:00
Завантажити на комп'ютер

Як стало відомо Крим.Реалії, історія спротиву екіпажу морського тральщика «Черкаси», який російські військові штурмували зі швидкохідних катерів і бойових вертольотів, але який так і не спустив український прапор, ляже в основу сюжету фільму. Зйомки повнометражної художньої стрічки режисера Тимура Ященка розпочинаються у квітні. Консультантом у фільмі виступає командир корабля Юрій Федаш. Зараз він служить в Одесі. Україні тральщик «Черкаси» не повернули.

  • 16x9 Image

    Ірина Назарчук

    З 2017 року пишу та знімаю для Української редакції Радіо Свобода. З матеріалом «Попри стереотипи: жінки на військовому флоті» стала переможницею конкурсу ООН для журналістів «Публікації для змін. Україна на шляху сталого розвитку». Закінчила Одеський національний університет. Працювала на радіостанціях, телеканалах, в інформаційних агентствах Одеси. Пройшла кілька навчальних курсів «Інтерньюз-Україна».

XS
SM
MD
LG