Доступність посилання

Кримськотатарських і українських революціонерів єднало прагнення перетворити постімперський простір


Перший Курултай кримськотатарського народу. Бахчисарай, 1917 рік

Після того, як 1917 року в Російській імперії повалили монархію й Микола ІІ зрікся престолу, в Києві майже одразу створили Центральну Раду, що невдовзі стала представницьким органом України, з чим невдовзі погодився Тимчасовий уряд. А що в цей час відбувалось у Криму? Про це Радіо Свобода розповідають знавці кримської історії – Андрій Іванець і журналіст Крим.Реалії Сергій Громенко.

– Яким був Крим 1917 року?

Іванець: Крим тоді був територією, що мала цілу низку особливостей. Насамперед, це не була самостійна територіальна адміністративна одиниця – півострів входив до Таврійської губернії.

– Кілька повітів було на материковій Україні.

Іванець: Так. Три повіти й більша частина населення були на материку. Крим на цьому тлі вирізнявся своєю етнічною строкатістю й високим рівнем урбанізації: він входив до числа найбільш урбанізованих, адже понад 40 відсотків населення жило в містах. У Росії в середньому цей показник не досягав і 20 відсотків.

Не менш важливий фактор, що впливав на суспільно-політичну ситуацію в Криму, – це те, що Крим – місце базування, як і сьогодні, Чорноморського флоту. Це позначилося на перебігу революційних процесів, вони схожі, до речі, на українські саме тим, що, крім так званого двовладдя – структур Тимчасовому уряду й рад селянських, робітничих і солдатських депутатів, – були ще національні органи влади. Але в Криму це були не стільки органи влади, скільки національного самоврядування. У Криму розгортається кримськотатарський національний рух.

Не будемо також забувати, що там існував і український рух. Прояви української революції були й на території Криму.

Спільна революція для всієї Російської імперії тривала буквально кілька тижнів. Після цього в кожній більш-менш великій чи навіть маленькій національній окраїні Російської імперії розпочалася своя революція, яка мала щось подібне, а щось відмінне

Громенко: Дуже важливо зауважити, що спільна революція для всієї Російської імперії тривала буквально кілька тижнів – від початку заворушень у Петрограді, до того, як брат царя Михайло не обійняв престол, а відклав це питання до скликання Установчих зборів. Після цього в кожній більш-менш великій чи навіть маленькій національній окраїні Російської імперії розпочалася своя революція, яка мала щось подібне, а щось відмінне. І чим далі від імперського центру ми відходимо, тим більше особливостей і менше подібностей до того, що відбувалось у центральній Росії.

Власне, в Україні відносно швидко покінчили із прямим управлінням із Петрограда. Натомість у Криму була складніша ситуація, там було менше збалансованості. Друга важлива відмінність: якщо фронт Першої світової, який пролягав Україною, і складався здебільшого з піхоти та трошки кавалерії, краще піддавався українізації, то Чорноморський флот у Криму мав свою специфіку і значно менше піддавався національному рухові. В результаті, Чорноморський флот став одним із центрів систематичного насильства. Я не знаю, де ще на території європейської Росії – хіба за винятком бази Балтійського флоту – військові чинили стільки насильства щодо цивільного населення.

– Але це насильство стосується суто бази флоту в Севастополі. Це зачіпало весь півострів?

Червоний терор був майже всюди, але історія Криму в 1917-1920 роках – це історія червоного терору майже безперервна

Громенко: Розпочалося все в Севастополі восени-взимку 1917 року. Дійсно, червоний терор був майже всюди, але в інших місцях він відбувався спорадично, а натомість історія Криму в 1917-1920 роках – це історія червоного терору майже безперервна.

– Які структури утворювались у Криму після революції?

Іванець: Структури, що підпорядковувались безпосередньо Тимчасовому уряду. Була утворена посада губернського комісара. Крім того, були комітети громадської безпеки, в які гуртувалися ліберальні елементи – прихильники Тимчасового уряду. Другий рівень – це ради, робітничі й солдатські – вони утворилися вже навесні, а потім об’єднувалися. Влітку-восени утворилися селянські ради, і протягом 1917 року в них домінували російські есери й меншовики.

Андрій Іванець

Андрій Іванець

– Навіть там, де кримськотатарські селяни були, теж есери домінували?

Іванець: Кримськотатарське населення на той момент, у результаті колонізаційної політики, становило меншість на території Криму: їх було 217 тисяч осіб із 708 тисяч – це приблизно 27 відсотків населення півострова.

Громенко: За іншими підрахунками – 29 відсотків.

Іванець: Є такі дані, але я схиляюся до думки, що 27 відсотків – правильна цифра.

– А до кого кримські татари були ближчими? Чи в них була своя революція?

В кримських татар, як і в інших національних регіонах, розпочалась власна революція. В них була власна мета – стати сучасною нацією і, можливо, навіть створити власну державу

Іванець: У кримських татар, як і в інших національних регіонах, розпочалася власна революція. В них була власна мета – модернізуватися, стати сучасною нацією і, можливо, навіть створити власну державу. Модернізуватись, досягти цілей власної революції необхідно було в боротьбі як із великодержавними російськими проектами, так із власними консервативними елементами всередині кримськотатарського суспільства, що було дуже непросто.

Звичайна форма контролю за великою територією в Російській імперії – це перетягування на свій бік знаті й духовенства. Тож, мурзи й мули в своїй більшості були прихильними до колоніальної адміністрації і не відображали інтересів народу. Під час революції цей конфлікт вийшов назовні. Першим великим кроком кримськотатарської революції стало те, що навесні 1917 року революційна інтелігенція за підтримки народу на Всекримському мусульманському з’їзді фактично розпустила Таврійське магометанське духовне правління – той склад, що залишився від царського режиму. Утворився Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет, призначили комісара й одночасно обрали муфтія Криму.

– Якщо порівнювати це з тим, що відбувалося в Україні – як на мене, тут краще розуміти на аналогіях – з Центральною Радою й Генеральним Секретаріатом, то це було що?

Громенко: Це було два в одному.

В Центральній Раді могло засідати умовно до п’ятисот людей, в той час, як Кримсько-мусульманський комітет – максимум п’ятдесят людей

Центральна Рада з’явилася навесні 1917 року через те, що в українському національному рухові було багато політичних і навколополітичних громадських структур. Натомість кримські татари до цього лише підходили. Крім того, знову ж таки, українців було набагато більше. В Центральній Раді могло засідати умовно до п’ятисот людей, у той час, як Кримсько-мусульманський комітет – максимум п’ятдесят людей. І саме тому він виконував функції й розпорядчого органу, й фактично продукував якісь законодавчі ініціативи. Хоча, знову ж таки, він так само, як і Центральна Рада потім був затверджений рішенням Тимчасового уряду як представницький орган кримських татар.

– Як той, що ухвалює певні рішення й виконує певні рішення?

Громенко: Так. І якщо продовжувати такі аналогії, то те, що в Україні було кілька з’їздів, тобто національний, трудовий, військові, то те саме в Криму відбулось у грудні на Курултаї.

Можна говорити про певні паралелі.

– А Курултай – це вже щось за формою ближче до Центральної Ради? Чи до Установчих зборів?

Іванець: Якщо казати про паралелі з українською ситуацією, то Всекримський мусульманський з’їзд, який обрав Мусульманський виконавчий комітет – це аналог пізнішого Українського національного конгресу, який надав повноваження Центральній Раді бути загальнонаціональним політичним центром.

– А як складалися відносини між Центральною Радою й Мусульманським виконавчим комітетом? Один із кримськотатарських діячів Джафар Сейдамет згадує, що в кабінеті очільника Генерального секретаріату Володимира Винниченка, заступника Михайла Грушевського, він поцупив зі стіни карту, де, як він згадує, Крим був розділений навпіл і його північна половина була забарвлена українським кольором. Йому це дуже не сподобалося. Як можна охарактеризувати стосунки між кримськотатарськими структурами й українськими?

Попервах кримськотатарський рух діяв більше в контакті з мусульманськими рухами на постімперському просторі

Іванець: Загалом, обидва національні рухи розвивалися паралельно, і спершу кримськотатарський рух діяв більше в контакті з мусульманськими рухами на постімперському просторі. Його представники брали участь у З’їзді мусульман Росії, і в жіночих мусульманських з’їздах, і у військових з’їздах і так далі.

Згаданий Джафар Сейдамет був комісаром вакуфної комісії – другою людиною національного руху Криму 1917 року. Вакуфна комісія займалася питаннями майна й землі, які були передані на релігійну благодійність і які підпорядкував собі революційний національний рух і завдяки цьому мав базу для своєї діяльності і для вирішення соціально-економічних проблем кримських татар. Джафар Сейдамет у цих самих спогадах пише, що вони дуже уважно стежили за структуризацією, розвитком українського національного руху, оскільки, нагадаю, Крим перебував у складі Таврійської губернії, більшість населення якої складали українці. І коли Центральна Рада проголосила Перший універсал, у якому йшлося про автономію, і тут же був утворений Генеральний Секретаріат – уже не просто як виконавчий орган національного руху, а фактично як уряд – то на постімперському просторі змінилося ставлення до Центральної Ради, і звичайно, що кримськотатарський національний рух намагався встановити контакти. Такий контакт відбувся в липні 1917 року – тоді сталася зустріч кримськотатарського й українського національних рухів. Між ними налагодилися тісні партнерські відносини. Платформою для такої тісної взаємодії було прагнення перетворити постімперський простір на демократичну федерацію національно-територіальних утворень. На цьому підґрунті співпраця тривала до кінця року.

– У листопаді 1917 року, після того, як більшовики захопили владу над абсолютною більшістю території Росії, Третім універсалом була проголошена Українська народна республіка. А невдовзі була проголошена Кримська народна республіка. Як це сталося? Це була ініціатива всіх кримчан чи якоїсь однієї з національних груп?

Якщо УНР – це була класична територіальна держава, яка мала межі і державний апарат, то Кримська народна республіка радше була задекларована у якості національної державності кримських татар

Громенко: Логіка була дуже спільна, але якщо УНР – це була класична територіальна держава, яка мала межі й державний апарат, то Кримська народна республіка радше була задекларована в якості національної державності кримських татар. В основних кримськотатарських законах чотири рази згадувалось про те, що кожен народ у Криму має праву на розбудову державності, що Всекримські установчі збори визначать – як буде управлятися Крим.

У принципі, якщо Українська Народна республіка – це був передостанній крок до незалежності, то Кримська Народна республіка була ще на крок позаду – вона ще не вийшла на територіальний рівень. І це абсолютно зрозуміло, адже кримські татари не складали етнічної більшості.

Сергій Громенко

Сергій Громенко

Іванець: Кримська народна республіка взагалі не була утворена, на відміну від Української народної республіки. Логіка дій кримськотатарського руху була така: провести кримськотатарські установчі збори, проголосити власну національну автономію із кримськотатарським національним урядом на чолі і проголосити потребу утворення Кримської національної республіки. У лютому 1918 року планувалося провести Кримські установчі збори, які й мали визначити політичний устрій Криму.

Слухач: Складається враження, що протягом історії українці з татарами лише воювали, ще починаючи з кінця XV століття. Чи є якесь об’єктивне дослідження, в якому все-таки висвітлюються різні аспекти цього питання?

Стосунки українців та кримських татар були такими ж, як і між всіма іншими сусідніми народами – в різні періоди вони були різними. Сьогодні ми є єдиною політичною нацією

Іванець: Такі дослідження існують, стосунки українців і кримських татар були такими ж, як і між всіма іншими сусідніми народами – в різні періоди вони були різними. Сьогодні ми є єдиною політичною нацією.

– А чому в історії українсько-кримськотатарських відносин відомі здебільшого конфлікті моменти?

Громенко: Це виключно наслідки російської імперської, потім радянської, а потім знову ж таки російської федеральної пропаганди. Цій пропаганді треба було звести кримських татар до рівня «ніщо», щоб виправдати колонізацію Криму. В результаті цього з’явилася так звана «чорна легенда» – про те, що Кримське ханство було розбійницьким гніздом, що кримські татари – народ-паразит. Усе це протягом останніх двохсот років настільки міцно відклалось у головах тих, хто пише підручники, що ми досі всі ці стереотипи не перебороли. Тут не залишається нічого іншого, крім як виправляти підручники й писати більше популярних статей.

XS
SM
MD
LG