Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Цинізм на експорт


Колаж, що зображує Дмитра Кисельова як персонажа антиутопії Джорджа Оруелла «1984»
Колаж, що зображує Дмитра Кисельова як персонажа антиутопії Джорджа Оруелла «1984»

Спеціально для Крим.Реалії

Росія любить, коли її порівнюють із СРСР. Бути схожою на імперію ‒ одна з її головних ідеологем. Але між бути і здаватися ‒ нездоланна прірва.

Будь-яку розмову про анексію Криму Москва зводить до пошуку аналогій. Говорить про Косово. Згадує Ірак. Тицяє пальцями в Лівію. Весь інструментарій Кремля раз у раз зводиться до того, що «ми такі ж, як і ви». Мовляв, нічим ми від вас не відрізняємося, і якщо вже вам можна ‒ то чому нам не можна? Гарна ілюстрація того, як виглядає імітація імперії.

І ця сама імітаційність виявляється в найнесподіваніших сферах.

Той же Радянський Союз жив із самовідчуттям альтернативи західній цивілізації. Він не просто намагався виглядати сувереном ‒ він намагався ним бути. Це стосувалося не тільки машинобудування і ВПК, космічної програми і спорту. СРСР мав свою власну цивілізаційну пропозицію й активно намагався її просувати.

Ми можемо скільки завгодно сперечатися про якість цієї пропозиції, але вона була. «Дружба народів», «інтернаціоналізм», «планова економіка», «державний розподіл», «безкоштовна освіта» ‒ список можна продовжувати довго, при цьому знаходитимуться як прихильники, так і противники цих ідей. А в якихось не знайдуться і зовсім ‒ складно протестувати проти абстрактної «дружби народів».

А хто зможе окреслити ідеологію сучасної Росії? У чому вона полягає? Якими хештегом супроводжується?

Традиційні цінності? Православ'я? Усі ці фантоми простіше одразу відкинути ‒ вони підходять хіба що для екзальтації Наталії Поклонської. Досить подивитися статистику розлучень, щоб переконатись у помилковості першого. Досить перевірити, як багато людей приймають причастя, щоб виявити фейковість другого. Традиційні цінності стали прикриттям для гомофобії, а РПЦ ‒ способом капіталізації народного обрядовір'я.

До того ж, і одне, і інше ‒ це конструкти для внутрішнього ринку. На експорт це все не продається. І не випадково російська пропаганда зовні постачає зовсім інший продукт, ніж той, що постачав СРСР. Тому що СРСР просував себе як повноцінну альтернативу Заходу ‒ з усією ідеологічною архітектурою на додачу. А Росія такою альтернативою не є, тому вся її пропаганда ‒ це не стільки просування своєї ідеології, скільки руйнування чужої.

Цинізм і деідеологізованість ‒ ось два головних експортних товари сучасної Росії

Цинізм і деідеологізованість ‒ ось два головних експортних товари сучасної Росії. Її закордонні медіа-проекти вирішують завдання з опонування Заходу. Розмивають факти. Підмінюють реальність. Сіють упевненість, що «правди немає ніде» й «усі однакові».

Місяць круглий. Місяць плаский. Місяць зроблений зі швейцарського сиру. Місяць ‒ вигадка масонів. Варіантів пропонуються сотні, й кожен із них витісняє правду на узбіччя. «Білий шум» ‒ той самий, який дезорієнтує й деморалізує. Для того, щоб бути чистішим ‒ митися не обов'язково: досить забруднити сусіда.

СРСР пропонував альтернативу. Росія лише опонує чужій правді. Вона не пропонує контрконцепцію, а вкидає до медіаполя безліч варіантів, покликаних поховати під собою факт. Її завдання ‒ не переконати всіх у своїй правоті, а змусити сумніватись у правоті опонента. Якщо Радянський Союз вів позиційні війни, то Росія робить ставку на диверсії.

Європейські ультраправі й ультраліві прекрасно це розуміють. Їх показна дружба з Москвою ‒ це не стільки солідарність із Кремлем, скільки опонування Брюсселю. І їхні обійми з Росією ‒ лише ситуативний антиістеблішментовий союз, який закінчується після оголошення результатів виборів. Тому що вони не проросійські і не антиросійські політики. Вони антибрюссельські ‒ паспорт якої б країни не лежав у їхніх кишені.

Якщо СРСР прагнув захистити свій статус, то Росія намагається змінити свій статус. А для цього їй потрібна турбулентність

Москва досі намагається брати реванш за поразку в холодній війні. Вона намагається руйнувати стару архітектуру й занурювати світ у хаос. Щоб потім у цьому самому хаосі відвоювати для себе інші стартові позиції. Якщо СРСР прагнув захистити свій статус, то Росія намагається змінити свій статус. А для цього їй потрібна турбулентність.

Правда, в якийсь момент може виявитися, що біси, випущені на волю, зовсім не обов'язково ручні. Що в харчовому ланцюжку «сильних і цинічних» Москві відведена роль кормової бази. Що застава ситих і відносно безтурботних постперебудовних російських десятиліть ‒ та сама стара архітектура відносин, яку Кремль намагається відправити в небуття.

Іноді варто боятися своїх бажань.

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG