Спеціально для Крим.Реалії
Цього року російська влада неодноразово підтверджувала, що готує захоплений Крим винятково до війни. Отримавши на час анексований півострів та окремі райони Донбасу, Кремль втратив решту України. Якщо проросійські сили програють спочатку президентські, а потім і парламентські вибори в Україні, в Москви залишаться тільки силові методи впливу на нашу країну. Відкрита агресія проти України залишається єдиним сенсом існування «російського» Криму.
Перед «референдумом» 2014 року російська влада та пропагандисти переконували кримчан, що Москва нібито рятує їх від війни. Частина жителів українського регіону, повіривши словам кремлівських «данайців», мовчазно погодилася з анексією, розраховуючи на горезвісні російські зарплати та пенсії. У «потяг дружби» або агресивних «українських нацистів» тоді вірила лише невелика група місцевих українофобів. У реальності Москва нікого в Криму не рятувала. Навпаки, російська влада, зміцнюючи та розширюючи армійське угруповання на півострові, робить усе можливе, щоб кримчани жили в умовах росту військової загрози. 2018 року російська влада неодноразово підтверджувала, що готує півострів до війни проти України та її західних союзників. Іншого призначення в «російського» Криму немає.
Причини, що штовхають Москву на такі дії, полягають у природі російського політичного режиму та самої анексії, яка в підсумку виявилася стратегічним прорахунком російського керівництва. Кремлівські пропагандисти можуть як завгодно наполягати, що в березні 2014 року країна «встала з колін», але реальність істотно відрізняється від телевізійної картинки. Президент Володимир Путін і його найближче оточення, ухвалюючи рішення про «приєднання» чужої території, абсолютно не враховували економічні, міжнародно-правові, геополітичні та навіть логістичні наслідки такого рішення. Заради миттєвого підвищення рейтингів кремлівське керівництво кинулося в «кримський капкан». 2018 року відбулися події, про які уважні західні та українські аналітики попереджали російську публіку.
Перше. Відсутність структурних перетворень в економіці, низка зовнішньополітичних провалів, недолуга політика «імпортозаміщення», підвищення цін на бензин і антисоціальна «пенсійна реформа» обнулили ефект «Кримнаша». Рейтинг російського президента посунув вниз. Для Володимира Путіна війна стала основним інструментом утримання влади. Інший інструмент ‒ агресивна пропаганда, спроби продати кримчанам і жителям сусідньої Росії вдавану політичну та економічну «стабільність».
Якщо 2014 року анексія Криму була першим «залпом» у політичній війні Кремля проти колективного заходу, то наприкінці 2018 року військова ескалація в районі Керченської протоки була необхідна Москві, перш за все, для внутрішнього використання. Російські військові постійно звітують про проведення на півострові навчань і кількість перекинутої в регіон техніки. Одночасно з цим населення переконують у тому, що армія, силові структури та Російська православна церква нібито є найбільш популярними соціальними інститутами в країні.
Москва за чотири роки так і не змогла вирішити одне з найбільш «болючих» кримських питань: забезпечення півострова водою
По-друге, Москва за чотири роки так і не змогла вирішити одне з найбільш «болючих» кримських питань: забезпечення півострова (перш за все, в центральних і північних степових районах) питною та технічною водою. Через брак технічної води жителі Армянська пережили екологічну катастрофу. Влада спочатку приховувала масштаби лиха, а потім, коли брехати вже було безглуздо, запровадила надзвичайний стан. Москва усунулася від проблем місцевих жителів. Представник російського президента з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту Сергій Іванов запропонував покарати винуватців катастрофи, виписавши їм штраф.
У майбутньому 2019 році проблема тільки посилиться. У Москви два варіанти: чекати зміни влади в Україні, розраховуючи на місцеву «п'яту колону», яка відкрито говорить про скасування водної блокади; або змусити Київ силою подати воду в пересохлий Крим. Без дніпровської води й транспортного сполучення з материковими регіонами України півострів нежиттєздатний.
Третій аспект ‒ російська влада, незважаючи на гучні обіцянки 2014 року, так і не змогла забезпечити обіцяний добробут. Крим перетворився на звичайну сіру провінцію, позбавлену «особливого статусу». У регіоні активно насаджується російська «працююча бідність». На пристойні зарплати можуть розраховувати в основному силовики, військові, чиновники та прибулі з російського материка фахівці. Чиновники ігнорують гострі соціальні проблеми або покривають їх товстим шаром казенної пропаганди, відволікаючи кримчан історіями про українських «терористів» і «диверсантів».
У році, що минає, стало очевидно, що Кремль, незважаючи на величезні зусилля та витрачені кошти (зокрема, грошові), так і не зміг нав'язати США та ЄС якийсь «кримський консенсус»: Захід і Київ займаються проблемою Донбасу, а окупований Крим виводиться за дужки переговорного процесу. Нічого подібного не сталося. Протягом 2014-2015 років Москва розраховувала на офіційне визнання півострова російським. Уже через рік Кремль сподівався, що Захід негласно погодився з результатами референдуму. 2018 року росіянам уже було досить, якби американці перестали вказувати Москві на захоплення українського Криму, але цього не сталося. Навпаки, Вашингтон кілька разів боляче вдарив по захопленому півострову, вказуючи росіянам, що питання Криму не може бути «закрите» в односторонньому порядку. Шанси, що Москва зможе за спиною в українців укласти з американцями та європейцями угоду щодо Криму, стрімко наближаються до нуля.
Як показали нещодавні події поблизу Керченської протоки, росіяни можуть вдарити з Криму в будь-який момент
І останній аспект ‒ Москва, утримуючи анексований Крим і окремі регіони Донбасу, програє решту України. Закріплення в Конституції України курсу на ЄС і НАТО, а також створення автокефальної Православної церкви України є черговим етапом позбавлення від московської колоніальної залежності. Очевидно, що Кремль планує дочекатися підсумків президентських і парламентських виборів у нашій країні. Якщо пост президента збережеться за Петром Порошенком або главою держави стане інший невигідний для Кремля кандидат, і проросійські сили не отримають відчутного представництва в парламенті нового скликання, то варіантів у Москви залишиться небагато. Відкрита військова агресія ‒ основний із них. Як показали нещодавні події поблизу Керченської протоки, росіяни можуть вдарити з Криму в будь-який момент.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
