Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Синдром Кіси Вороб'янінова


Денис Вороненков та Марія Максакова
Денис Вороненков та Марія Максакова

Спеціально для Крим.Реалії

Історія депутатів Держдуми, які втекли до України, примітна лише тим, що вони стали першими. А насправді саме так виглядає політичне майбутнє Росії.

Випадок із сімейною депутатською парою ‒ це оповідь про те, як у сучасній Росії виглядатиме історія Кіси Вороб'янінова

Два депутати Держдуми ‒ Марія Максакова і Денис Вороненков, які до того ж чоловік і дружина, втекли до Києва. Вороненков навіть отримав у грудні 2016-го року українське громадянство, що закономірно викликало бурхливе обурення в Україні. Адже отримати паспорт вже багато місяців не можуть ті люди, які зробили для незалежності України куди більше, ніж два депутати, які голосували за анексію Криму. Але, коли дивишся на реакцію на те, що відбувається, починаєш думати, що паспорт ‒ не така вже й велика плата за право спостерігати подібний паноптикум. Тому що випадок із сімейною депутатською парою ‒ це оповідь про те, як у сучасній Росії виглядатиме історія Кіси Вороб'янінова.

Вороненков може скільки завгодно розповідати в інтерв'ю про свою латентну опозиційність. Про те, як він героїчно опирався дурості режиму. Про те, як не голосував за анексію, а його карткою для волевиявлення скористався хтось інший. Досить підняти його твіти трирічної давнини, щоб переконатися ‒ він нічим не відрізнявся від решти складу Держдуми в той момент, коли публічний реваншизм був запорукою безбідного існування.

Зрадники завжди знайдуть собі виправдання ‒ незалежно від того, зраджують вони сусідню країну, голосуючи за анексію її території, чи свою власну

І точно так само не має значення, з яких причин він втік до України. Були це бізнес-труднощі, чи перейшов дорогу тому, кому не варто було, або вважав, що роль дисидента оплачується краще, ніж роль гвинтика в системі. Зрештою, зрадники завжди знайдуть собі виправдання ‒ незалежно від того, зраджують вони сусідню країну, голосуючи за анексію її території, чи свою власну.

Кіса Вороб'янінов теж не був ні революціонером, ні стовпом режиму. Він лише жив так, як йому хотілося, не помічаючи змін навколо себе. Просто в якийсь момент ці зміни пройшлися по ньому ‒ і ось він уже прокидається в повітовому місті N., зберігши з колишнього аристократичного життя звичку вітатися з собою французькою або німецькою.

Поки корабель пливе ‒ вони почуваються новою аристократією. Коли йде на дно ‒ намагаються втекти першими

Депутати Держдуми ‒ це лише звичайнісінькі хамелеони, сіра маса, Акакії Акакійовичі в мундирах. Просто чийсь мундир має на увазі функцію блазня ‒ і тоді народжуються Мілонов або Поклонська. А чийсь ‒ роль кнопкодава, що виконує у сесійній залі функцію масовки. Поки корабель пливе ‒ вони почуваються новою аристократією. Коли йде на дно ‒ намагаються втекти першими.

Корабель російської державності поки що відкачує воду з трюмів ‒ і тому Максакова і Вороненков виглядають, як виключення з правил. Але якщо ви думаєте, що російські державні мужі готові захищати систему, яка їх породила ‒ ви глибоко помиляєтеся. Тому що точно так само завтра на їхньому місці може опинитися будь-який інший російський функціонер, який стане розповідати про свою невтомну боротьбу з «антинародним режимом». І точно так само хвалитиметься тим, що не голосував за «приєднання Криму». Хоча, зрозуміло, що голосував.

Це все ‒ люди без переконань. Вони транслюють лише те, що дозволяє зберігати в цей конкретний момент зону комфорту

Тому що це все ‒ люди без переконань. Вони транслюють лише те, що дозволяє зберігати в цей конкретний момент зону комфорту. Якщо завтра у Росії синонімом успішності стане імідж дисидента ‒ вони без вагань його приміряють. І в цьому сенсі Вороненков мало чим відрізняється від Суркова, Володіна або Медведєва. Вони всі паразитують на тому, що в цей конкретний момент у РФ вважається мейнстримом. І якщо завтра настануть нові дев'яності ‒ ми виявимо у вчорашніх функціонерах полум'яних викривачів і зривачів масок. Зрештою, чверть століття тому ми це все вже спостерігали.

І та ж Марія Максакова, у якої в запасі весь цей час було громадянство Німеччини, яке, по ідеї, закривало їй доступ в нижню палату російського парламенту ‒ це теж не девіація, а норма. Точно такі ж рятувальні круги є у значної частини російського істеблішменту. У когось ‒ активи. У когось ‒ паспорт. У когось ‒ влаштовані на заході діти. А доступом до всіх цих благ цивілізації служитимуть зізнання в той момент, коли вся система піде в рознос. Тому що нікому не хочеться згадувати, як звучить фраза «подайте колишньому депутату Державної Думи». Хоча, напевно, комусь все ж таки доведеться.

А тому, цілком можливо, що саме Вороненков і Максакова, які сьогодні, з точки зору Москви, виглядають відщепенцями, в якийсь момент стануть засновниками нової норми. Людьми, які встигли втекти з Росії в той момент, коли це ще не було мейнстримом.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG