Експорт білоруської нафтохімії через Крим: чи готовий Мінськ до ризиків нафтобази Феодосії?

У березні російська влада анексованого Криму в черговий раз з моменту повномасштабного вторгнення в Україну анонсувала запуск поїздів маршрутом Сімферополь-Мінськ. Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив, що залізнична гілка з Ростова-на-Дону до Криму, яка будується вздовж північного узбережжя Азовського моря та нібито стане альтернативним Кримському мосту шляхом до півостров, почне працювати до кінця 2024 року. У зв'язку з цим призначений Москвою так званий представник Криму при президенті РФ Георгій Мурадов заявив про готовність на півострові приймати білоруську продукцію нафтопереробки для подальших її поставок на зовнішні ринки через нафтобазу Феодосії.

Чому в Москві виявляють інтерес до нафтопереробної промисловості Білорусі, та чи можна реалізувати заявлені Георгієм Мурадовим плани? Чи підуть у Мінську на використання нафтобази Феодосії в прифронтовому Криму? Чи буде використана для цього нова рокадна залізнична гілка, що будується на азовському узбережжі? У цих питаннях Крим.Реалії спробували розібратися разом з експертами.

НПЗ Білорусі: міжнародні санкції та залежність від Росії

Відповідно до інформації з білоруських відкритих джерел, в країні є, але незначні, запаси нафти – в рази менші, ніж необхідно місцевим підприємствам нафтопереробки. У рік добувають близько 1,7 млн тонн сирої нафти, і цифра поступово знижується. У розробці перебуває 61 родовище, найбільші вже практично вичерпали себе. Але за обсягом нафтопереробки країна стоїть на рівні з Угорщиною, Австрією та Хорватією, за рік обробляють близько 17,8 млн тонн, більша частина з яких – дизельне паливо. Основна проблема галузі – дефіцит вуглеводневої сировини. Це питання вирішують за рахунок імпорту. Здебільшого сиру нафту для Білорусі закуповують у Росії. Нафтопереробний комплекс Білорусі було створено на межі 60-70-х років минулого століття. Всі підприємства в ньому об'єднані в державний концерн з нафти та хімії «Белнафтохім», що має розгалужену мережу нафтобаз та автозаправних станцій. Провідні нафтопереробні заводи (НПЗ) – Мозирський і «Нафтан» (Новополоцький). Георгій Мурадов згадував продукцію «Нафтана», розташованого в промисловій зоні міста Новополоцьк.

2006 року США запровадили санкції щодо дев'яти білоруських компаній, у тому числі «Нафтана», за «підрив демократичного процесу». У жовтні 2015 року санкції було частково знято. У 2021 році після примусової посадки в Мінську авіарейсу з Європи щодо зазначеної компанії знову запровадили санкції. У грудні 2018 року Управління з контролю над іноземними активами Міністерства фінансів США зобов'язало американський холдинг Zoltek виплатити 7,77 млн доларів за закупівлю сировини у підсанкційного «Нафтана».

У червні 2022 року цей НПЗ було включено до списку санкцій усіх країн Євросоюзу. Підстави накладення санкцій: «білоруське ВАТ «Нафтан» є основним джерелом доходів та іноземної валюти для режиму Лукашенка, тому підприємство підтримує невизнаного президента країни; співробітники НПЗ, які брали участь у страйках та мирних протестах після фальсифікації президентських виборів у Білорусі в серпні 2020 року, були залякані та звільнені керівництвом компанії; «Нафтан» несе відповідальність за репресії проти громадянського суспільства в Білорусі та підтримує режим Лукашенка». Водночас «Нафтан» потрапив під санкції Канади, його включили до «переліку соратників режиму Лукашенка» за «сприяння вторгненню президента Путіна у вільну й суверенну країну». Компанія перебуває під санкціями України та Швейцарії.

Феодосійська нафтобаза – вже законна ціль для ЗСУ

Феодосійська нафтобаза є найбільшим у Криму терміналом, призначеним для прийому та навантаження рідких нафтопродуктів. На півострові є два такі термінали, другий розташований у Севастополі. Феодосійський торговельний порт, де розташований термінал, розміщений у західній частині незаливної Феодосійської затоки на південно-східному узбережжі Криму. Порт відкритий для заходу суден цілий рік і може переробляти вантажі широкого різновиду. В порту є мережа залізничних колій, пов'язаних зі станцією Айвазовська в межах міста Феодосії.

Як розповів журналісту Крим.Реалії президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» (Київ) Михайло Гончар, з 1996 року нафтобаза була переорієнтована на перевалку сирої нафти та зрідженого вуглеводневого газу з Казахстану. «Протягом багатьох років йшли переговори про продаж терміналу з нафтобазою «ТенгізШеврОйлу» – американсько-казахстанському спільному підприємству, яке видобуває нафту на родовищі Тенгіз і було основним користувачем перевалки Феодосії. Приватні казахстанські інвестори навіть вклали гроші в перевалку, хоча «місцеві ділки» їх попереджали, що, мовляв, цей актив не для вас», – додав експерт.

Але після анексії Криму Росією в 2014 році термінал Феодосії в закритому Україною порту Феодосії був «націоналізований» підконтрольною Москві кримською владою, потім його передали в приватні руки.

Розташування бази Феодосії, включеної до санкційних списків США та Євросоюзу, дозволяє здійснювати постачання палива для російських військ в анексованому Криму і залізницею – в окуповані частини Запорізької та Херсонської областей України. Такі особливості, на думку експертів, роблять нафтобазу Феодосії однією з найважливіших цілей на півострові для Збройних сил України (ЗСУ): знищення об'єкта погіршить і скоротить постачання паливом російських військ, підірве маневреність і боєздатність. У зв'язку з цим нафтобаза «Морський нафтовий термінал» у Феодосії неодноразово зазнавала атак, остання з них сталася 3 березня

Чорноморський маршрут сьогодні не є актуальним для Мінська – експерти

Коментуючи на прохання Крим.Реалії плани, озвучені Георгієм Мурадовим, Михайло Гончар зазначив, що з технічної точки зору заявлений план можна реалізувати, проте існує низка практичних факторів, які спростовують схему.

«Гіпотетично: яка різниця, звідки відвантажувати продукцію! Але! Це входить у протиріччя з тим, що Росія пропонувала раніше та реалізувала для Білорусі. Кілька років тому в плані посилення зв'язків у рамках Союзної держави, зміцнення економічної співпраці Москви та Мінська Білорусь була «схилена» Москвою до відмови від транзиту своїх нафтопродуктів через порти країн Балтії та переорієнтації на балтійські порти Росії. Що, власне, і було зроблено. Звичайно, для Білорусі це було не дуже вигідно, оскільки з портами країн Балтії «плече» було коротшим, а також була вже усталена схема з напрацьованою інфраструктурою. А Росії було необхідно завантажувати свої портові можливості, які на той час таки були розширені. І врешті-решт «Бацька» (президент Білорусі Олександр Лукашенко – КР), який просив грошей та збереження обсягів постачання пільгової нафти з Росії, погодився на варіант Кремля. Тому те, що скаже Росія, те й робитиме Білорусь. Скажуть: йти на Крим – вони підуть на півострів, бо «пан хоче». Хоча такий варіант з економічної точки зору є абсолютно невигідним для Мінська», – наголосив Михайло Гончар.

Експерт уточнив, що в разі розгляду як кінцевих точок експорту білоруських нафтопродуктів Сирії, Лівану та інших країн Близького Сходу, маршрут через Крим містить більше ризиків.

«Відповідні нафтобази на півострові перебувають під вогневим контролем з боку ЗСУ. Думаю, що великого бажання білоруська сторона щодо цього не матиме. Те, чого хотів би Георгій Мурадов, – таких «хотілок» він має багато. Але це й не означає, що Олександр Лукашенко робитиме так, як він захоче, доки не скажуть щось із Кремля. Крім того, може працювати якась «свопова схема» (СВОП – англ. swap, торгово-фінансова операція з обміну товарами чи активами – КР): в Росію передаватимуться нафтопродукти з Білорусі, а еквівалентну кількість російських відправлять споживачам за кордон – на експорт як білоруські. «Схема Мурадова» може бути, швидше, політико-пропагандистською, щоб продемонструвати єдність у рамках Союзної держави. Вона може відволікати увагу від іншої схеми, яка прикриває постачання пального для російської армії по новій рокаді, що будується на азовському березі», – додатково вказав Михайло Гончар.

У свою чергу, кандидат історичних наук, директор Програми російських та білоруських студій Громадської організації «Рада зовнішньої політики «Українська призма» (Київ) Ярослав Чорногор, оцінюючи перспективи, також висловив сумніви щодо «привабливості» чорноморського напрямку для Мінська. Як він вважає, що більше буде успіхів у ЗСУ, тим складніше росіянам і білорусам буде реалізовувати спільні інтеграційні проєкти, і навіть так званий «сухопутний коридор до Кримк» залежатиме від військових можливостей України.

«Сьогодні важко говорити, наскільки для Мінська стане актуальним чорноморський напрямок, оскільки балтійський напрямок ніхто не перекриває. Чорне море може стати актуальним, якщо раптом щось трапиться і на Балтиці, де, можливо, ЗСУ «доб'ють» до російського терміналу, з якого відпускають ці нафтопродукти. Вважаю, що станом на сьогодні новий чорноморський напрямок просто неактуальний для офіційного Мінська», – заявив він.

Експерт розповів, що з балтійських портів РФ переважно йдуть на експорт продукти російської нафтопереробки. Україна була основним покупцем білоруської продукції до повномасштабного російського вторгнення. Ембарго-обмеження щодо офіційних Мінська і Москви змусили Росію закуповувати і білоруські продукти.

«Чи робиться маркування та відділення саме білоруського палива після його надходження до загальної маси нафтопродуктів на території РФ – залишається питанням. Мені здається, що після того, як така продукція залишає Білорусь, вона стає російською і саме такою транспортується до того чи іншого місця. Думаю, що після того, як Україна показала можливість обстрілу відповідних об'єктів, у тому числі НПЗ у Росії, частка білоруських продуктів у загальному обсязі російської нафтопереробки зростатиме, хоч і без можливості визначити її точну кількість. І, природно, що Мінськ і Москва намагатимуться це використати», – повідомив він.

І в політиці Мінськ повністю залежить від Москви

«З політичної точки зору, будь-які заходи, які матимуть хоча б вигляд якоїсь інтеграції, їх вітатиме російське керівництво, на чому білоруське може зіграти. Сучасний стан справ показує, що білоруський вектор економіки повністю підконтрольний російському. Реалізація та перевалка у російських портах збільшилися за обсягами, але залишилася проблема у продуктах її переробки. І те, що в Росії намагаються перерозподілити потоки та якимось чином виправдати свої ресурси в Криму і максимально завантажити їх, вважаю, що це, звичайно, має місце. У Кремлі хотіли б, щоб Крим був максимально задіяний. А «інтеграція» і Білорусі, і Криму в енергетичних, транспортних та інших комунікаціях, за задумом Москви, просто б прив'язала «нові частини федерації» до її «широкого простору», – зазначив Ярослав Чорногор.

У танкерах потай зброю не повезуть, для цього є суховантажі

Спеціальна та військова техніка надходила з Білорусі до севастопольського ТОВ «Біл Крим» – «офіційний дилер» заводу «МАЗ» (Мінськ, Республіка Білорусь) у Криму та Севастополі. Можливість такого експорту демонстрували режиму Башара Асада в підсанкційній Сирійській Арабській Республіці в 2019 році. Російські призначенці на півострові неодноразово заявляли раніше, що працюють над спільними з Мінськом маршрутами доставки вантажів і товарів до Криму та на південь, а також готові створити спільну судноплавну компанію.

«Суховантажні судна можуть використовуватися для прихованого переміщення зброї та військової техніки – це загальновідома інформація. Класична операція – операція «Анадир» у 1962 році, коли з радянського порту Жовтневий у Миколаєві переміщали ракети та особовий склад на Кубу. Це було зроблено цивільними суднами – суховантажними, де зверху на палубі демонстративно стояла сільськогосподарська техніка, а у трюмах перевозили зброю. Щодо танкерів, то їх конструкція принципово інша», – розповів Михайло Гончар.

Він зазначив, що суховантажам можна ходити з чорноморських портів у Середземне море навіть із вантажем зброї та техніки. А ось назад «сирійським експресом» Кремль «тягнув» донедавна снаряди із Сирії, використовуючи суховантажні судна «Спарта II», «Спарта IV» та «Пижма». І це те, на що неодноразово звертала увагу українська сторона в контексті деяких положень Конвенції Монтре, але турецька сторона мала своє трактування.

«Туреччина на це заплющувала очі. Лише нещодавно було ухвалено рішення про заборону таких рейсів. Припускаю, що Ердогану (президенту Турецької Республіки – КР) не сподобалося, що Путін (президент Росії – КР) ігнорує його пропозиції щодо посередництва та відновлення «зернового коридору», а особливо – не дає додаткових знижок на газ, нафту і нафтопродукти», – підсумував Михайло Гончар.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.