Шостий рік Україна в партнерстві з міжнародною спільнотою бореться за свою територіальну цілісність. А що ж у самому Криму, чи є тут ця боротьба? Безумовно, є. І головні її рушії ‒ це кримськотатарський народ та проукраїнські активісти. Саме вони протистоять російській пропаганді та змушують кримчан змінити свою позицію на користь України.
Тим більше що приводів для зміни позиції навіть у тих, хто колись нейтрально або навіть лояльно поставився до «референдуму», російська влада в Криму дає більше ніж достатньо. Придушення свобод, обмеження прав кримчан, репресії й атмосфера страху, знищення малого та середнього бізнесу ‒ все це викликає відторгнення у кримчан нових реалій, які прийшли до Криму з Росією. Це з одного боку, а з іншого ‒ потрібно не забувати, що чим довше триває анексія, тим більше молодих людей входять у доросле життя вже отруєними школою та вишами, наповненими отрутою російської пропаганди та ідеології.
Ці молоді люди не виросли в вільні часи української влади в Криму. Вони не знають, що таке відчувати себе вільним і як це важливо. Ось за ці уми й мають особливо боротися кримські активісти, блогери та правозахисники, відкриваючи для них справжні людські цінності, прищеплюючи їм проукраїнські настрої. Що, власне кажучи, і відбувається. Зокрема й за допомогою такого популярного ресурсу, як Крим.Реалії. Адже не секрет, що багато українських ЗМІ не надають свої майданчики для кримських активістів, і це дуже сумно.
Більше молодих людей входять у доросле життя вже отруєними школою та вишами, наповненими отрутою російської пропаганди та ідеології
Але розгляньмо ситуацію, в якій опинилися самі активісти. На жаль, багато кримських незалежних активістів, як той швець без чобіт. Вони докладають зусиль, щоб кримчани не перетворилися остаточно на зомбованих ватників, але при цьому з боку материкової України найчастіше самі піддаються незаслуженому ставленню. Скільки кримських активістів, які критикують російські реалії в Криму, перебувають у списку сайту «Миротворець»? Відповідь ‒ чимало. Тобто ось так легко ми відмовляємося від цих союзників, просто причепивши до якоїсь фрази або фото. Вважаю, що в боротьбі за Крим, за кримчан це не тактика успіху. Потрібно не відштовхувати від себе, а боротися за кожного, не штовхати в пучину колаборантів, а подавати руку й витягати звідти. Ось тоді буде успіх, тоді швидше та безболісніше Україна поверне свою територіальну цілісність.
Інший момент. Звернула увагу, та й багато моїх знайомих активістів та блогерів дратуються через те, що на всі зустрічі в Київ, на міжнародні майданчики з Криму їдуть практично одні й ті ж активісти та правозахисники. Але це теж не зовсім правильна стратегія. Ви хоч раз запросіть якогось активіста, який нехай не такий помітний, але робить свій вагомий і системний внесок у боротьбу за проукраїнські погляди в Криму, і він повернеться з цієї зустрічі (семінару, тренінгу, конференції), заряджений вже на роки вперед. Залишаючи ж без уваги цих людей, ми поступово втрачаємо їх. І не сьогодні, так завтра вони опиняться на боці колаборантів, когось бальбеківці підтягнуть до себе, хтось сам втратить інтерес, втомившись битися самотужки.
На жаль, ця ситуація є. Думаю, що в Києві варто задуматися над цим, тому що про це не говорять, але це дуже важливо. Сьогодні кожен активіст у Криму ‒ це мирний багнет України в боротьбі з агресором. Не можна, не можна їх втрачати.
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
