Спеціально для Крим.Реалії
Кремль завдав Офісу президента України хворобливий і принизливий удар саме в той момент, коли президент України Володимир Зеленський та партія «Слуга народу» серйозно загрузли у своїх «мирних ініціативах». Дискусії з приводу можливості продавати в Крим воду та вести спільне патрулювання на Донбасі переконали росіян, що влада в Києві здригнулася й потрібно тиснути далі.
Після обрання Володимира Зеленського президентом серед деяких експертів була поширена думка, що Кремль не піде на загострення з боку Донбасу і вже тим більше ‒ з боку анексованого Криму. Прихильники такої версії вважали, що російському лідерові Володимиру Путіну нібито не було сенсу грати мускулами й тиснути на тлі «миротворчих» гасел нової української влади та відвертого колабораціонізму частини європейських еліт.
Москва завдала Києву болісний і принизливий удар саме в той момент, коли Офіс президента України серйозно загруз у власних «мирних ініціативах»
Нещодавні події показали неспроможність такої тези. Силовий тиск і політичний шантаж залишаються основними кремлівськими інструментами впливу на владу України та її західних союзників. Днями Москва пішла на чергове загострення на лінії розмежування на Донбасі. Вранці 18 лютого бойовики атакували позиції ВСУ поблизу населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське та Хутір Вільний. Контрольовані Росією формування застосували озброєння, заборонені Мінськими угодами. Представники українського командування повідомили про загибель одного військового. Ще троє були поранені та двоє отримали контузію.
Президент Зеленський назвав дії росіян «провокацією», спрямованою на зрив мирного процесу. «Це не просто цинічна провокація, метою якої є натиснути на Дебальцевську рану, яка ніколи не заживе повністю. Це ‒ спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але незворотними кроками», ‒ написав Володимир Зеленський в Facebook.
Здавалося б, Кремль за кілька днів до нападу прагнув до ослаблення санкцій та імітував якийсь «конструктив» при врегулюванні ситуації на Донбасі. Замість того, щоб і надалі вести таку лінію, росіяни спровокували бойові дії такого масштабу, якого вже давно не було на лінії зіткнення.
Прихильники тези про те, що Володимиру Путіну вигідніше займати вичікувальну позицію, не враховували особливостей ухвалення рішень у Кремлі. Якби Адміністрація російського президента керувалася лише раціональними міркуваннями, то анексії Криму та «народних республік» на Донбасі не було б. Анексія півострова та вторгнення на Донбас у 2014 році відбулися, з одного боку, через те, що Кремль повністю провалив політику в українському напрямку.
Агресивне затягування України до Митного союзу в період 2010-2013 років на тлі небажання Газпрому переглядати кабальний газовий контракт 2009 року всерйоз дратувало верхівку Партії регіонів і соратників тодішнього президента Віктора Януковича. Щоб затримати рух Києва в бік НАТО та ЄС, росіянам довелося піти на демонстративне порушення норм міжнародного права. З іншого боку, окупація півострова, нехай і ситуативно, вирішувала проблему стрімкого згасання рейтингу Володимира Путіна.
З цього випливає простий, але вкрай важливий висновок, що допомагає відносно достовірно спрогнозувати поведінку Москви на найближчу та середньотривалу перспективу. Володимир Путін і його оточення в питаннях війни (реальної ‒ проти України і політичної ‒ проти США та ЄС) роблять не те, що «вигідне», а то, що дасть їм більше можливостей для тактичного маневру у внутрішній і зовнішній політиці. У довготривалій перспективі занадто «дорогі» політичні та військові операції можуть спричинити стратегічну поразку, але тут і зараз російська влада отримує перевагу.
Загострення на Донбасі сталося саме тому, що Володимиру Путіну вигідно саме зараз девальвувати всі «мирні ініціативи» української влади. Зокрема й пропозицію Володимира Зеленського про «спільні патрулі». Москва завдала Києву болісний і принизливий удар саме в той момент, коли Офіс президента України серйозно загруз у власних «мирних ініціативах».
Адміністрацію російського президента цікавлять, головним чином, дві найважливіші поступки. Перш за все, вода для Криму. Потім росіяни вимагатимуть скасування торгової блокади та запуск потягів на півострів, але тут і зараз їх турбує дамба на території Херсонської області, яка перегороджує потік води з Дніпра. Судячи з «дивної» активності народних депутатів від «Слуги народу» і суперечливих заяв фракційного лідера Давида Арахамії про готовність «обміняти» воду для півострова на виведення російських військ з Донбасу, оточення Володимира Зеленського реально розглядало варіант зняття блокади. Лише серйозний галас у ЗМІ та шквал громадського обурення змусив публічно відмовитися від такої ідеї.
За однією з версій, Кремль вимагав почати переговори щодо подачі води на півострів як одну з попередніх умов проведення саміту «нормандської четвірки» в Парижі. Тоді спільними зусиллями Заходу такі вимоги вдалося нівелювати. Судячи з активності та суперечливих заяв влади щодо води, така версія має право на існування.
Анексований Крим, який перетворили на величезну військову базу, був і залишається інструментом для демонтажу української державності
Набір кремлівських інструментів не вичерпується лише наступом з боку окупованих районів Донбасу. Тиск з боку Азовського моря, захоплення заручників у Криму та затримання чергових «терористів» також укладаються в логіку нинішньої агресії. Ніщо не заважає ФСБ інсценувати на півострові терористичний акт, звинувативши Київ у відряджанні до Криму диверсантів. Потім російські військові та МЗС зварганять фальшивку про «табори підготовки» на території Херсонської області, саме у них Москва вирішить вдарити. Ніяких «таборів терористів» там немає. Справжньою метою стане руйнування дамби з подальшим ультиматумом Києву.Москва почала готувати ґрунт для такого варіанту ще три роки тому, коли депутат Держдуми Росії з Криму Руслан Бальбек звинуватив Київ у тому, що на території Херсонщини діють «центри ІДІЛ».
Подібні сценарії не можуть бути «фантастикою» з очевидної причини: анексований Крим, який перетворили на величезну військову базу, був і залишається інструментом для демонтажу української державності. Другим інструментом є «конституційна реформа» в Україні під кремлівську диктовку.
Москві необхідно прописати «особливий статус» для ОРДЛО в Конституції України, щоб почати поступовий процес перебудови України на крихку конфедерацію з усіма атрибутами картонної державності. Один з таких атрибутів, на якому де-факто наполягає Москва, це «спільний парламент» України та «республік», в якому представники ОРДЛО матимуть право вето на зовнішню політику країни та особливі відносини з Кремлем. Воду в Крим також можна буде пустити за рішенням такого «законодавчого органу».
Водопостачання Криму
Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді через Північно-Кримський канал, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Після анексії Криму Росією в 2014 році поставки води на півострів припинили.
Запаси води в Криму поповнюють з водосховищ природного стоку і підземних джерел. За заявами екологів, регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунту на півострові.
У 2020 році ситуація з водопостачанням в Криму стала критичною. Невелика кількість опадів і малосніжна зима призвели до посухи, стверджують кримські вчені.
З кінця серпня графіки подачі води були запроваджені в Сімферополі, а також у Сімферопольському і Бахчисарайському районах. Пізніше це торкнулося Білогірська і Білогірського району та частково Алушти.
Підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов не виключив, що Росія може визнати надзвичайною ситуацію з водопостачанням Криму. Він також стверджував, що 2020 рік став найбільш посушливим за 150 років спостережень.
Влада Росії виділила мільярди рублів на будівництво нових водогонів, водозаборів і на буріння свердловин.
Моніторингова місія ООН в Україні наполягає, що, згідно з міжнародним правом, Росія несе повну відповідальність за забезпечення населення Криму водою.
Офіційний Київ стверджує, що постачання води на півострів через Північно-Кримський канал відновиться тільки після деокупації Криму.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
