В Одесі першими в Україні розробили та отримавши необхідні сертифікати – налагодили серійне виробництво кисневих концентраторів. Потреба в цих апаратах під час пандемії СOVІD-19 залишається високою, адже кисневі концентратори дозволяють справлятися із ускладненням коронавірусної хвороби – гіпоксією. Іноді концентратори використовуються самі по собі, в деяких випадках – для подання кисню через апарат штучної вентиляції легенів. Радіо Свобода зібрало все, що відомо на сьогодні про одеську розробку, й загалом про кисневі концентратори, які використовуються не тільки у стаціонарах, а й хворими удома.
Пристрій «Breath-20» є розробкою науково-виробничої компанії «Телекарт-Прилад» з Одеси. Працювати над нею конструктори підприємства розпочали ще з весни. Спочатку готувалась експортна версія, тому й назву їм дали англійською (Breath в перекладі означає «дихання» – ред.). Проте, коли кількість хворих на СOVІD-19 почала стрімко зростати й в Україні, «Телекарт-Прилад» отримав пакет вітчизняних сертифікатів (зокрема від МОЗ ), де вказано назву «Бріз-20».
Підприємство «Телекарт-Прилад» працює вже понад 25 років, маючи в складі конструкторське бюро, приладобудівний завод, випробувальний і сервісний центри. Останніми роками найбільш потужні проєкти підприємство реалізує в оборонній сфері.
Скажімо, на заводі виробляють і модернізують командні та командно-штабні машини (КШМ), рухомі пункти управління з різноманітним функціоналом в інтересах Міністерства внутрішніх справ України та Збройних Сил. Зокрема, це КШМ для протикорабельного ракетного комплексу РК-360МЦ «Нептун».
Як повідомив Радіо Свобода виконавчий директор «Телекарт-Прилад» Ігор Шило, на сьогодні виробничі потужності дозволяють забезпечити випуск близько 300 одиниць концентраторів «Breath-20» щомісяця, якщо працювати в звичайному, штатному, режимі, і до 600 одиниць при роботі в дві зміни.
Киснева залежність масштабом на всю країну
При тому, що пандемія COVID-19 триває від весни, проблему з киснем – причому в масштабі всієї України, незалежно то місто-«мільйонник» чи райцентр – визнали не одразу.
«Пацієнти стали важчати й помирати. Стали думати – як рятувати? Було вирішено використовувати концентратори: коли централізованого підведення кисню немає, вони стають виходом, перетворюючи за допомогою молекулярної фільтрації повітря з приміщення на необхідний хворому кисень», – прокоментував Радіо Свобода професор Олег Тарабрін, завідувач кафедрою анестезіології та інтенсивної терапії Одеського національного медичного університету.
Колись упродовж 15 років Олег Тарабрін очолював відділення реанімації одеської лікарні водників. Цей медзаклад під назвою «Одеський обласний клінічний медичний центр» від початку пандемії визнали одним з опорних для хворих на COVID-19.
«Там лише 6 реанімаційних ліжок з підводом кисню, – каже він. – А 300 ліжок – без нього. У великих клініках ще й необхідно підключати, скажімо, 6 апаратів ШВЛ до одного концентратора».
Професор Тарабрін нарікає, що свого часу до рекомендацій практикуючих лікарів-анестезіологів, фахівців з інтенсивної терапії щодо правильного вибору опорних лікарень для «ковіду», чиновники від медицини не дослухались. А іще закликає не розраховувати на швидку перемогу над коронавірусом.
«Все тільки розпочинається. Американські колеги діляться інформацією про випадки комбінації COVІD-19 і грипу», каже він.
Відверта розповідь про реальний стан речей у звичайній районній лікарні на Одещині та регулярні роз’яснювальні дописи у Facebook – іноді м’яко-іронічні, іноді саркастичні – зробили відомим 27-річного анестезіолога з Роздільнянської ЦРБ Івана Черненка.
Матеріал «Тут живе COVID-19. Один день лікарні в «жовтій» зоні: записки лікаря» видання «Українська правда» опублікувало у жовтні. За того часу парк концентраторів у лікарні дещо поповнився – їх подарували:
Черненко, який щодня має справу із «ковід-пацієнтами», також вважає: труднощі попереду.
«Якщо раніше у відділенні було приблизно 30-40% ковідних пацієнтів, інші – з негативними ПЛР, то нині «позитивність» пацієнтів сягає приблизно 60-70%. І це змушує задуматися, що нас чекають важкі часи», пише він.
Які бувають кисневі концентратори, скільки коштують і де в Україні їх купували найбільше
За даними на листопад на онлайн-платформі громадського контролю державних закупівель Dozorro, від січня 2020 року через електронну систему ProZorro медичні заклади України загалом придбали 9 тисяч кисневих концентраторів на 503 млн грн.
Третя за кількістю куплених апаратів – Одеська область, яка в останні місяці майже щодня впевнено тримає друге-третє місце в країні за кількістю нових підтверджених випадків COVID-19.
Як свідчить аналітика Dozorro, найдорожчими з придбаних медзакладами кисневих концентраторів були пристрої «Centrox» моделі AS074-2 (виробник американська компанія «AirSep Corporation») – у Prozorro вони коштували 700-888 тис. грн.
Проте левову частку серед закупівель медичних закладів України складають кисневі концентратори торгової марки «Biomed» моделі JAY-10. Максимальна потужність такого пристрою – 10 літрів кисню на хвилину, базова вартість, що заявлена на сайті підприємства, – близько 41 тис. грн.
Є такі й у парку концентраторів благодійного фонду «Корпорація монстрів», який очолює Катерина Ножевнікова.
«Робочими конячками за притомною ціною» називає одеська волонтерка концентратори «Biomed».
Катерина додає, що нині збирає відгуки лікарів, які почали працювати з розробкою одеського підприємства «Телекарт-Прилад». «Це було би круто. Власне виробництво на місці, не потрібно витрачати час на очікування й розмитнення», – каже вона.
Взагалі на вартість концентратора впливають декілька чинників: продуктивність його роботи (кількість виробленого за одну хвилину кисню), насиченість потоку повітря киснем (в середньому вона коливається між 85% і 95%), тип живлення (стаціонарний або портативний), додатковий функціонал. Також має значення країна-виробник – одні з найдорожчих виробляють в Сполучених Штатах Америки.
Про оснащення комунальних лікарень Одеси концентраторами саме американського виробництва звітує влада міста. Йдеться про придбані за кошт міського бюджету понад 200 апаратів бренду New Life Intensity.
Вартість кисневого концентратора «Breath-20» виробництва одеського підприємства «Телекарт-Прилад» – 75 тис. грн. Пристрій здатний працювати в двох режимах – з продуктивністю в 10 і 20 літрів кисню за одну хвилину, і таким чином може бути використаний як у медичних стаціонарах або машинах-реанімобілях, так і пацієнтами в домашніх умовах. Концентрація кисню на виході заявлена виробником від 87 до 93,5%.
На підприємстві повідомили, що перші двадцять апаратів вже відвантажено для потреб військової медицини. У січні концентратори буде передано для дослідної експлуатації в опорні лікарні Одеси.
Кисневою підтримкою людей поза лікарнями займаються здебільшого волонтери
У Києві закупівлею концентраторів і передачею їх пацієнтам на умовах безкоштовної оренди займається благодійний фонд «Свої» Лесі Литвинової, у Львові – «Крила Надії», в Одесі – «Корпорація монстрів» Катерини Ножевникової. У розпорядженні «монстрів» на сьогодні – 380 машин: півтори сотні із них передані до лікарень Одеси й області, 230-ть концентраторів допомагають дихати тим, хто чекає місця в лікарні і тим, кого виписують з низькою сатурацією й кисневою залежністю; пацієнтам, котрі залишаються вдома прикуті до ліжок через важкі хронічні захворювання тощо. Такі категорії, вважає Катерина Ножевнікова, взагалі «випали» з поля зору держави.
«Ще 70 машин вже оплачені завдяки благодійним внескам на наш спецрахунок «Дихай» – чекаємо на них. Двадцять концентраторів забронювали, але поки не сплатили. Станом на сьогодні напруження трохи знизилося. Проте якщо збільшуватиметься кількість хворих – а їх більшає – доведеться закуповувати ще», – сказала волонтерка в розмові з Радіо Свобода.
Умови тимчасової (безкоштовної!) оренди концентраторів у волонтерських організацій однакові: підтвердження від лікаря, паспорт.
У листопаді, відповідаючи на запитання «Укрінформу» «коли для вас почалася справжня епідемія», Леся Литвинова визнала: «З місяць, напевно, так щоб зовсім активно. А передчуття, на що це все перетвориться, з'явилося ще минулої зими».
Засновник мережі магазинів медичних товарів і обладнання Олексій Давиденко вважає: за умов, коли розраховувати на державу українцям особливо не доводиться, виходом могла би стати закупівля одного-двох концентраторів окремими компаніями.
«Концентратор, куплений в обмінний фонд фірми зі 100 співробітників, може в будь-який час допомогти членам ста сімей. А такий же точно концентратор, який придбала приватна особа, в кращому випадку врятує кілька членів однієї сім'ї. Звідси і ажіотаж, і дефіцит, і гостра нестача тим, кому вони потрібні саме зараз», – пише Давиденко.
При цьому всі, хто усвідомлює реальний стан речей, одностайні в тому, що якщо техніку купити можливо, то з медичним персоналом так не вийде.
Нестача медперсоналу незабаром може стати новим викликом, який доведеться долати Україні за часів пандемії.
