Доступність посилання

ТОП новини

Крим: формально «республіка», по суті область


Прапори Криму і Росії на будівлі кримського уряду, 14 березня 2014 року (ілюстративне фото)
Прапори Криму і Росії на будівлі кримського уряду, 14 березня 2014 року (ілюстративне фото)

Спеціально для Крим.Реалії

У матеріалі «Анексований Крим та псевдофедералізм у Росії» йшлося про те, що російський федералізм, по суті, таким не є. Росія управляється не як типова федеративна держава, а за допомогою восьми повноважних представників президента у федеральних округах, що є жорсткою вертикаллю влади, яка фактично усунула демократичні методи правління, зазвичай властиві федеративним державам. Автор зробив висновок, що через ці особливості державного управління анексований Крим, незважаючи на гучне звання «республіки», насправді є аналогом області. Сьогодні цю тезу проаналізуємо детальніше.

Як відомо, Кримське ханство було монархією, але влада хана обмежувалася малим і великим диванами, які відігравали в управлінні країною значну роль. Васальна залежність від Османської імперії, якою супроводжувалася частина історії Кримського ханства, практично не впливала на вирішення внутрішніх питань, і ханство, особливо в період після розпаду Золотої Орди, було вищою формою самостійності, яку коли-небудь мав Крим.

Але Росія після Кучук-Кайнарджийського договору домоглася повної відмови Османської імперії від впливу на Крим. У 1783 році, порушивши Кучук-Кайнарджийський договір, Катерина II своїм маніфестом приєднала Крим, Кубань та всю Таманську сторону до земель Росії. Таким чином, Росія здійснила перший етап «Грецького проєкту» і вийшла «до теплих морів», припускаючи, що попереду оволодіння протоками Босфор і Дарданелли та вихід у Середземне море. Другий етап, щоправда, затягнувся до нинішнього часу, але й сьогодні Росія не приховує, що прагне посилити свій вплив на середземноморський регіон, мати там свої бази і, якщо з'явиться така можливість, стати вирішальним фактором впливу на середземноморську політику.

Від необмеженої монархії до...

Перехід Криму від обмеженої монархії, яким було ханство, до складу необмеженої російської монархії супроводжувався різким скороченням прав громадян. Влада прагнула створити систему управління, аналогічну російській. Нова адміністрація, розпочавши генеральне межування земель, не враховувала традиційні форми соціального життя кримських татар: зламала їхню систему землекористування, володіння та спадкування, насаджувала російські бюрократичні форми судочинства, обмежувала релігійні почуття мусульман. Тому для місцевого населення, яке втратило усі права, цей період був безправним. Через безправ'я тільки у 1860-1863 роках із Криму виїхали понад 150 тисяч осіб. До середини XIX століття населення Криму становило приблизно 300 тисяч осіб. У результаті спорожніли значні території степового Криму.

У 1784 році у Таврійській області була заснована казенна палата, у 1787 ‒ система магістратів і судів. У цих органах працювали переважно російські чиновники. У 1797 році була створена Новоросійська губернія, до складу якої увійшов Крим, а у 1803 році утворена Таврійська губернія. Звісно, обсяг прав цих утворень був незначним, він був меншим за права нинішньої області. Кожна з них керувалася губернатором як маленька імперія, і його влада була обмежена тільки волею царя.

З кінця XVIII та упродовж усього XIX століття система адміністративно-територіального поділу Криму кілька разів змінювалася. Спочатку Таврійська губернія ділилася на сім повітів. У 1820 році Тмутараканський повіт відійшов до області Війська Чорноморського. У 1838 році був утворений Ялтинський повіт, у 1843 ‒ Бердянський. До початку ХХ століття у Таврійську губернію входили Кримський півострів (Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський, Ялтинський повіти) та частина степової України (Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти). Але ці територіальні утворення ніяк не співвідносилися з об'ємом прав населення на їхні території.

...до формальної республіки

Після Лютневої революції 1917 року кримські татари організувалися в партію Міллі Фірка, яка висунула програму створення на півострові першої в історії республіки. Але у грудні 1917 року в Севастополі владу захопили більшовики. За місяць вони заволоділи основною частиною півострова, і 19 березня 1918 року у Криму була проголошена Радянська соціалістична республіка Таврида. У квітні 1918 року українські війська під командуванням полковника Болбочана зайняли Євпаторію та Сімферополь, за ними увійшли німецькі частини. До квітня 1919 року Крим був під владою спочатку уряду Сулеймана Сулькевича, потім Соломона Крима.

У квітні-червні 1919 року відбулася перша спроба створення Кримської Радянської Соціалістичної Республіки в складі РРФСР, але з 1 липня 1919 року Кримом заволоділи білі під командуванням Антона Денікіна, а потім Петра Врангеля. До речі, саме під час правління останнього у Криму був створений Таврійський університет, що можна було б віднести до розширення прав населення, якби взагалі в цей період громадянської війни можна було б говорити про якісь права, про автономію або конституцію. 12 листопада 1920 року Червона армія прорвала оборону на Перекопі і тепер уже надовго увірвалася до Криму. У результаті встановлення Червоного терору загинули, за різними повідомленнями, від 80 до 120 тисяч осіб.

18 жовтня 1921 року Ленін підписав декрет про утворення Кримської АРСР на базі Джанкойського, Євпаторійського, Керченського, Севастопольського, Сімферопольського, Феодосійського та Ялтинського округів. Історія відвела їй роль першого утворення республіканського типу.

Від національної ‒ до безнаціональної

Я порівнював конституцію Кримської АРСР 1921 року, її ж конституцію 1937 року, конституцію української автономії та нинішню російську конституцію Криму 2014 року. Це приклад того, як у складі Росії «республіка» ставала все більше знеособленою, це історія перетворення республіки, нехай і формально, національної, на безнаціональну область.

Двадцяті роки були часом політики «коренізації», тому її основний закон ‒ це конституція національної республіки. У першому складі КримЦВК з 50 членів 18 були кримськими татарами (36%), РНК ‒ з 15 членів 4 (26,6%). Кримськотатарська та російська мови були державними. Національні елементи використовувалися в державній символіці. Формувався корпус національних кадрів, національна преса та мистецтво, освіта. А в основу адміністративного поділу автономії був покладений національний принцип, у 1923 році були утворені 15 національних районів.

Але будь-який документ, договір, закон, зокрема й конституція, у Росії не мають жодного значення. Прогресивний на вигляд основний закон Кримської автономії не зміг захистити народ від розправи. До кінця 1920-х років, починаючи зі справи Велі Ібраїмова, який був розстріляний у 1928 році, були розгорнуті репресії проти членів Міллі Фірка. У 1936-1938 роках була послідовно знищена практично вся кримськотатарська національна інтелігенція.

Безправ'я титульної нації кримської автономії підтверджує і післявоєнний період в історії Криму. Абсолютно беззаконно у травні-червні 1944 року з території автономної республіки були виселені кримські татари (183 тисячі осіб), німці, вірмени, греки, болгари. СРСР грубо порушив Конституцію Кримської АРСР 1937 року, в якій стверджувалося, що саме ця земля та інше майно на ній належить тому населенню, яке на ній проживає.

Автономія, створена, як мало бути, для їхнього захисту, виявилася сама беззахисною. І в 1945 році була ліквідована й сама Кримська автономія, а на її місці створена Кримська область. У результаті війни, окупації та депортації населення Криму зменшилося втричі: з 1,2 мільйона осіб у 1939 році до 379 тисяч у жовтні 1944 року. Безліч сіл, населених кримськими татарами, цілі райони на ПБК і в горах, заради прав яких і створювалася ця автономія, залишилися без населення.

Так не діставайся ж ти нікому...

Російські громадські організації на початку 90-х років активно відстоювали створення в Криму автономії в формі республіки. Відповідь проста ‒ вони створювали автономію для себе. І хоч вона відтворювалася ніби на базі кримськотатарської національної Кримської АРСР зразка 1921 року, за що проголосували на референдумі, замість неї була створена нічим не передбачена Республіка Крим. Її конституція була написана так, що вона захищала інтереси росіян у Криму. Договірні відносини з Україною в конституції 1992 року, зарахування податків до бюджету, захист російської мови, і без того домінантної в усіх сферах життя, домінування російської освіти. Проте це була автономія, бо вона захищала права кримчан, і материкова Україна не зазіхала на них, за винятком тих випадків, коли Юрій Мєшков та Сергій Цеков грубо порушували законодавство України.

Коли ж у 2014 році писали російську конституцію Криму, діяли за принципом: «якщо не нам, так не діставайся ти нікому». Тому навіть слова «автономна» в нинішній конституції Криму вже немає. Тепер немає в Криму автономії ні для кого, у першу чергу немає її для тих, кому вона потрібна найбільше, для кримських татар.

Тому, якщо в Криму судять і оголошують мусульман терористами, не маючи на руках жодних доказів, якщо переслідують за релігійною ознакою християн «Свідків Єгови», якщо переслідують журналістів за публікацію думок і свободу слова, то ніякі посилання на конституцію суд не визнає, у них якщо і є щось про права, так судді розуміють, що слово «свобода» ‒ це така ж формальність, як і слово «республіка».

Я переглянув конституції доброго десятка російських «республік», включаючи Степове укладення Калмикії, а також статути десятка російських областей, і виявив, що більшість із них написані ніби з одного зразка. Характерно, що в конституціях багатьох «республік» є положення про національні особливості, культуру, історію народів, але в конституції Криму немає згадок ні про складну історію півострова, ні про корінні народи. І якщо є, наприклад, згадка про національні мови, то вона не тільки не виконується, але ще й торпедується місцевими законоположеннями, наприклад, про необов'язкове вивчення кримськотатарської та української мов. Тому слово «республіка» у кримській конституції є, але чия це республіка, яка вона і кого захищає, у чому особливість цього регіону ‒ навмисне не вказано.

Водночас саме така відсутність національних ознак і положень характерна для статутів російських областей. Наприклад, я спеціально вивчав статути Архангельської, Астраханської, Липецької, Тверської, Тульської і багатьох інших областей Росії. У них йдеться про права та обов'язки їхнього населення загалом, без національних відмінностей. Точно так написана і нинішня російська конституція Криму. Тому ми й говоримо, що називається він «республіка», але сьогодні немає в Криму нічого ні від автономії, ні від республіки. Так міг бути написаний статут Кримської області при її створенні у 1945 році. І Росія нарешті досягла поставленої мети: вся влада центру, а регіонам, особливо непокірним, ‒ статути областей. Нехай і зі словом «республіка». Росія зробила історичне коло від монархії імперської до монархії президентської, де конституції регіональних утворень є формальними і на управління не впливають.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG