Путін замісь «гречки». Як Медведчук може використати кума на виборах

Політик та кум Володимира Путіна Віктор Медведчук виступив із декількома заявами на каналі «112 Україна». Чи можна вважати, що він пропонує проросійський вектор руху країни?

Про це журналістка російської служби Радіо Свобода Олена Риковцева поговорила з російськиим політиком Олександром Гнездиловим, журналістом російської «Новой газеты» Павлом Канигіним та українською медіаексперткою Наталією Лігачовою.

–​ Чи може в Україні перемогти проросійський політик, проросійськи орієнтований? Спровокував нас на ці питання Віктор Медведчук, який є кумом Путіна.

​Олександр Гнездилов: Я б відповів на це запитання в двох планах, в стратегічному і тактичному. У стратегічному плані найбільша проблема полягає в тому, що проросійському політику в Україні в останні 25 років було з'явитися дуже важко. Тому що Росія весь час робила ставку на взаємодію з тими чи іншими олігархічними групами, ми можемо згадати Януковича, ми можемо подивитися на того ж самого Медведчука, а не з більш лояльною до Росії частиною українського суспільства. В кінцевому рахунку всі ці олігархічні групи працювали на себе, працювали на свої «золоті батони», а справжнім голосом російськомовного населення України або населення сходу України, просто тієї частини населення України, яка хотіла б дружити з Росією, вони по-справжньому не були. Ті гуманітарні, культурні, економічні та інші зв'язки не підтримувалися належним чином. Я згадаю свої навіть не студентські, а абітурієнтські роки, коли я вступав до ГІТІСу на режисерський факультет, там була дуже талановита дівчина-абітурієнтка з Одеси. Її хотіли взяти, але в неї не було грошей, щоб платити за освіту, а безкоштовно навчатися в російському виші вона не могла. У Казахстану, наприклад, із Росією є угода про таке навчання, а українські політики в той період, навіть Янукович, якого чомусь традиційно називають проросійським, такої угоди не підписували. Тому в реальності ті інтереси російськомовного населення України, які об'єктивно існували, цими самими олігархічними групами насправді не підтримувалися протягом усіх останніх років.

– Оскільки головною темою нашої розмови є Віктор Медведчук, тому що велику заклопотаність в українському суспільстві викликала його гучна поява в ефірі 112-го каналу, і перша чутка, яка пройшла, що він просто купив цей канал для того, щоб проводити на ньому свою політику. Потім трохи заспокоїли колеги, сказавши, що він орендував цей канал до виборів, вливши в нього якісь інвестиції, щоб отримати трибуну для своїх виступів перед президентськими виборами. Наталя, чи справді ми повинні чекати якихось змін у політиці 112-го каналу?

​Наталія Лігачова: Ці зміни вже відбулися, вони відбуваються буквально на наших очах. Є різні думки щодо того, чи куплений канал, називаються навіть конкретні суми, але редакційна політика різко змінилася з кінця весни цього року. Ми зараз буквально кожного дня бачимо безліч цитат Медведчука. Можна порівняти, що за весь 2017 рік Віктора Медведчука на 112-му каналі згадували 20 разів, а за період двох місяців цього року 26 разів. Це програмне інтерв'ю, яке дуже багатьох вразило, дуже активно обговорюють, цьому сприяв скандал, що нібито з фільму про відомого українського поета, відомого дисидента Василя Стуса була вирізана сцена з художнім зображенням ролі Медведчука в процесі над ним за радянських часів.

Також підлила масла у вогонь участь у популярному шоу на іншому каналі «1+1» дружини Віктора Медведчука Оксани Марченко. Цей канал завжди вважається досить проукраїнським, він активно висвітлював події на Майдані, підтримуючи відкрито активістів. Участь саме на цьому каналі дружини кума Путіна збудило теж дуже багатьох в Україні.

​– Не те щоб ворожнеча, але принаймні колосальна образа і здивування існують. Спочатку треба, щоб один народ пробачив інший за все, що було зроблено з його мовчазної або немовчазної згоди. Давайте подивимося, що це за людина Медведчук, чому саме він опинився на мінських переговорах, чому саме він брав участь у справі визволення з російського полону Надії Савченко, зустрічаючись із Володимиром Путіним. Подивимося його коротку історію. Ваші враження від розмов із Віктором Медведчуком?

​Павло Канигін: Я подивився інтерв'ю, воно мені здалося досить діловим. У тій частині, де він розповідає про одну зі своїх основних тем, у яких він зараз зайнятий, – це обмін полоненими між Росією і Україною, прозвучало кілька важливих заяв. Я не хочу оцінювати політичну частину й політичні сигнали, які дехто намагається трактувати: дав інтерв'ю, викупив канал або щось ще зробив...

Зокрема, за заявами про обмін полоненими кілька важливих речей, які треба проаналізувати всім, хто цікавиться долею Олега Сенцова або росіян, полонених українською владою, які утримуються в Україні. Медведчук сказав, мені здається, сенсаційну річ, на яку необхідно звернути увагу. Він сказав, що не займаються вже якийсь час долею Олега Сенцова, якщо я правильно розумію його заяву, зупинилися кілька місяців тому переговори щодо звільнення. Назвавши як причину численні політичні заяви, які роблять українські діячі й політики, в тому числі й уповноважені з процесу переговорного. Це сигнал досить тривожний, бо ми всі знаємо, що Медведчук є людиною, яка має дуже великий вплив на Кремль, можливість висловити якусь позицію, щось сказати, щось порадити, щось попросити. Він людина, вхожа у високі кабінети, напевно, до найголовнішого російського політика – до Володимира Путіна.

​Олександр Гнездилов: Як працює пан Медведчук, ми знаємо кілька десятиліть. Історія, яку Наталя Лігачова згадувала, дуже важлива, коли ще за радянських часів він був адвокатом за призначенням Василя Стуса, відомого українського поета й дисидента, якого судили за його політичну позицію. Фактично він виступав на процесі разом зі стороною обвинувачення, а часом і жорсткіше боку звинувачення щодо свого так званого підзахисного. В принципі ми це бачимо і в цьому випадку. Тому тут роль Медведчука і його підходу абсолютно зрозуміла.

– Він не усунувся, він ставить умови: нехай пише прохання про помилування, тоді можна буде з цим працювати. А взагалі, каже він наприкінці свого виступу, що він приїде, прилетить.

​Павло Канигін: Я думаю, що, звичайно, прилетить, всі ми віримо, що прилетить. Що б не говорили його противники, Медведчук реально звільняє людей. Зрозуміло, що він це робить не тільки з гуманітарних цілей. Проте, його участь у справі Сенцова дуже важлива. Якщо зараз припустити, що Медведчук якимось чином усунеться з цього процесу, я просто не знаю, хто ще зможе вести ці переговори. Зрозуміло, що Медведчук більше влаштовує Москву, ніж Київ. У Києві сьогоднішню владу він дуже сильно дратує тим, що вхожий у кабінети високі, що висловлює проросійські погляди. Проте, людина звільняє людей, тим самим забезпечує собі підтримку свого реноме. Я вважаю, що треба його якось утримати в цьому процесі, змусити його максимальних зусиль докласти для звільнення українських полонених. Мені здається, тиск на самого Медведчука потрібно чинити. Якщо він говорить, що не можна тиснути на Путіна, напевно, треба тиснути на самого Медведчука. Він перебуває в Києві, його потрібно просити, його потрібно змушувати, від нього потрібно вимагати, робити все, щоб громадянин України Медведчук звільняв громадян України Сенцова, Кольченка, Клиха й інших.

– Автономія обох невизнаних республік, прямий діалог не тільки з Росією, але і з ватажками – тоді, він вважає, конфлікт може бути вичерпаний. Як в Україні ставляться до цих його тез щодо Сенцова, щодо Донбасу? Чи цінують люди таку миротворчу діяльність?

​Наталія Лігачова: Я не можу говорити про всіх людей, але у величезної частини суспільства це викликає велику стурбованість, бо фактично Медведчук транслює меседжі Путіна. Путін же ніколи не говорив, що вони хочуть так само, як Крим, окупувати Донбас, йому потрібно, щоб це була автономія, де Росія буде не де-юре, а де-факто контролювати всю ситуацію. Щодо Сенцова, я вважаю, дуже цинічна заява прозвучала з вуст Медведчука: а чому б не подати прохання? Взагалі-то Олег Сенцов – це самостійна особистість, він може і повинен мати свою позицію. Ми знаємо, що позиція Олега Сенцова полягає в тому, що він домагається звільнення всіх політв'язнів українських з російських в'язниць. Олег Сенцов поставив своє життя за те, щоб звільнити всіх, він не хоче просити за себе. І коли український нібито політик, а я не вважаю насправді його українським політиком, а саме м'яке, що я можу сказати, – це проросійський політик, він завжди таким був, він завжди проводив саме інтереси Кремля, саме Путіна, ми це прекрасно розуміємо. Мені доводилося стикатися з його політтехнологами ще в 2000-х роках, я це все прекрасно знаю. Треба ще сказати, що Віктор Медведчук є батьком темників в Україні, коли на початку 2000-х років в Україну була завезена технологія Марата Гельмана, яка використовувалася на російському «Первом канале». В Україні цю технологію проводили політтехнологи російські, все це було під керівництвом адміністрації президента, яку очолював тоді Медведчук. Саме тому журналісти з дуже великою нелюбов'ю ставляться до Віктора Медведчука, тому що вони відчули на собі, що значить ця людина для української політики.

– Він весь час підкреслює свою близькість до Володимира Путіна, чомусь зовсім безстрашно підкреслює. Він абсолютно спокійно епатує українське суспільство тим, що веде з Володимиром Путіним не тільки переговори, але й обговорює, кому в Україні бути президентом. Чому він так тролить своїх виборців і аудиторію?

​Олександр Гнездилов: Я гадаю, що йому реакція публічна в цьому сенсі байдужа. Він же ніколи не був популярним політиком, навіть як був свого часу більш-менш популярним Янукович. Медведчук на початку 2000-х намагався створити власну партію, очолював її – це була Соціал-демократична партія України. Вона брала участь у виборах, але максимальне її було досягнення, коли вона трохи переходила бар'єр, входила до Верховної Ради, по-моєму, з 6%.

Тому якраз основний ресурс, який у нього є, – це не популярність, навіть не будь-які фінансові ресурси. Його головний ресурс – те, що це дійсно єдиний український політик, хто в силу кумівства з Путіним має до нього доступ, він цей ресурс і пред'являє, як гримуча змія пред'являє за допомогою брязкальця хвіст, кажучи, що вона небезпечна. Особливо зараз, тому що якщо ми говоритимемо про електоральні шанси нібито проросійських, але насправді пропутінських, прокремлівських політиків в Україні, то потрібно згадати, що в попередній виборний цикл між умовним сходом і умовним заходом була досить хитка рівновага. А зараз після аншлюсу Криму і після фактичного відторгнення від України частини Донецької і Луганської областей, цей баланс порушений. Кілька мільйонів виборців, які швидше за все голосували б за Партію регіонів і її спадкоємців – Опозиційний блок або новий проект Медведчука, не зможуть цього зробити. Тому прокремлівські сили в Україні майже позбавлені будь-якого шансу в доступному для огляду майбутньому отримати більшість. Цей удар по російським позиціям в Україні – це саме результат політики Володимира Путіна.