Кримський півострів здавна був місцем, привабливим для художників, а з моменту зародження фотографії як мистецтва – і фотографів. Зображення Криму, напевно, відомі кожному – вони стали воістину класичними, якщо не сказати хрестоматійними, – але далеко не кожен знає ім'я їхнього автора – Василя Сокорнова...
Хоча Василь Нікандрович Сокорнов не кримчанин – він народився 27 лютого 1867 року в селі Василівському Шуйського повіту Володимирської губернії, – природу та етнографічні особливості півострова відобразив у своїх фотографіях дуже тонко і майстерно.
Після закінчення Лушніківського училища під Воронежем, а потім навчання в Імператорській Академії мистецтв, наприкінці 80-х років XIX століття Василь був зарахований вільним слухачем на відділення живопису. Юнак влаштувався до фотоательє відомого майстра Пазетті ретушером, і вже дуже скоро він досконало оволодів секретами ремесла. До цього часу епоха піонерів фотографії, які самостійно виготовляли фотопластинки, закінчилась – промислове виробництво сухих фотопластинок дозволило фотографам відволіктись від технічної сторони процесу, відкрило для них нові творчі можливості.
Здоров'я, яке різко похитнулось, і підозра лікарів на туберкульоз завадили молодому художнику займатись улюбленою справою в Санкт-Петербурзі. Лікарі рекомендували йому знайти більш сприятливу для здоров'я місцевість. Гроші на поїздку знайшло Товариство заохочення художників, і незабаром – сталось це в останнє десятиліття XIX століття – фотограф опинився на Південному березі Криму, в Алупці.
Хто хоч раз бував у цих місцях, погодиться – більш благодатну для пейзажиста натуру знайти складно... Алупка тоді була чарівним маленьким містечком, серед пам'яток виділявся хіба що палац князів Воронцових у готичному стилі з прекрасним старовинним парком. А головне, звісно – незвичайної краси море, умиротворена природа Криму і найчистіше цілюще повітря... Не дивно, що здоров'я Сокорнова в Криму помітно покращилось...
Щоправда, його картини і начерки особливого прибутку не приносили. Позичивши невелику суму, Сокорнов придбав фотокамеру з необхідним приладдям, відзняв і видрукував п'ятдесят листівок із кримськими пейзажами. Пропонуючи свої нові роботи господареві магазина, художник не розраховував на швидкий успіх. Даремно – листівки були продані миттєво: всі 50 штук придбав князь Фелікс Юсупов-Сумароков, який опинився тут, власник Кореїза та інших кримських маєтків.
Напевно, можна було б сказати, що це була щаслива випадковість, але художнику замовили ще сотню фотографій, а ввечері наступного дня – ще триста! А це вже була не випадковість – у Росії починався бум на курортні листівки. 1912 року Крим відвідали для лікування та відпочинку не менше мільйона людей – фотографії вивозили з собою «на пам'ять», за допомогою листівок повідомляли про благополучне прибуття на курорт, ділилися враженнями і обмінювались новинами. З часом з'явилась ціла листівкова фотоіндустрія...
Але це сталось трохи пізніше. А до початку XX століття листівок було ще трохи, і незабаром Василь Сокорнов не лише поправив матеріальне становище, але і став відомим – у Криму, Москві, Санкт-Петербурзі і навіть за кордоном.
1900 року фірма Пазетті представила Сокорнова на Всесвітній універсальній виставці в Парижі, де кримське ательє фотографа отримало нагороду. Незабаром визнання прийшло і на батьківщині. Першої нагороди художник був удостоєний в рік святкування двохсотріччя Санкт-Петербурга на міжнародній художньо-фотографічній виставці.
Оглядач журналу «Фотограф-аматор» зазначав: «Серед маси окремих російських експонатів, яких усіх перерахувати не в змозі, ми зупиняємось перед роботою Сокорнова, який дав великі види Алупки і різні нічні ефекти в розмірі, більшому ніж 18х24. Відбитки його зроблені на сірому Брістолі, покритому склом, завдяки чому такі білі кольори і глибокі чорні тіні; серед усіх цих робіт пейзажі чудові».
Для історика-кримознавця особливу цінність має чудовий цикл майстра – «Типи Криму». Вдивляєшся у численні сокорнівські зображення Криму і кримських татар столітньої давності – і самі собою відпадають сьогоднішні штучно-контроверсійні питання «чий Крим?» або «який народ у Криму є корінним?»...
За першим успіхом пішли нові нагороди і відзнаки. 1908 року художника прийняли до лав Російського фотографічного товариства, членство в якому дозволяло вільно фотографувати у всій Росії і давало істотні знижки при придбанні фотоматеріалів.
Незабаром Сокорнов спробував свої сили в новому жанрі: все той самий Юсупов-Сумароков, який першим оцінив талант фотографа, замовив йому фотозйомку маєтку. Фотограф блискуче впорався із цим завданням.
Початок Першої світової війни, революція 1917 року і громадянська війна практично звели прибутки фотоательє нанівець. Долаючи труднощі, воно продовжувало працювати до 1927 року, коли всі приватні фотозаклади були ліквідовані. Колись знаменитий фотограф Василь Сокорнов опинився в скрутному становищі, практично без засобів до існування...
1928 року йому все ж вдалось влаштуватись на роботу до щойно утвореного державного видавництва «Кримвидав». Послідував ще один успіх – художник став творцем його логотипу, що являє собою сонце, яке сходить. Видавництво десятками тисяч перевидавало листівки із сокорнівськими «Видами Криму», що давало фотографу деякі надії на забезпечену старість. Їм не судилося збутись. Термін авторського права на фотознімки, згідно з виданою того ж року постановою Центрального Виконавчого Комітету, скоротили до п'яти років, і то лише для фотознімків, на яких були вказані прізвище та місце проживання автора, рік випуску листівки та інші дані. Після закінчення цього терміну держава за символічний гонорар у примусовому порядку викуповувала права на фотороботи. Таким чином, 1930 року до «Кримвидав» перейшло понад 1300 авторських негативів Сокорнова.
Незважаючи ні на що, художник продовжував наполегливо працювати. 1937 року після багаторічної перерви Сокорнов взяв участь у фотовиставці. Його роботи справили такий фурор, що на деякий час майстер став чи не офіційним фотографом-пейзажистом Криму, який того часу набував статусу всесоюзної оздоровниці.
«А далі була війна»... До нас дійшли датовані 1944 роком знімки солдатів і офіцерів, які проходили курс реабілітації в кримських госпіталях.
Намагаючись зберегти роботи, Сокорнов передав сто своїх найкращих фотографій державі, до Алупкінського палацу-музею. На жаль, після перетворення державного музею на держдачу, всі вони безповоротно зникли. Але фотограф цього вже не побачив. Він помер 1946 року, знайшовши останній притулок на старому алупкінському цвинтарі, де можна дотепер бачити його могилу.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
