Доступність посилання

ТОП новини

Міф одного міста: Херсонес – не Севастополь


Херсонес Таврійський, архівне фото
Херсонес Таврійський, архівне фото

Спеціально для Крим.Реалії

У структурі загального міфу про «КримНаш» найважливішу (в буквальному сенсі слова – фундаментальну) роль відіграють приватні «початкові міфи»: про споконвічність російського Криму, про його вічну приналежність Росії, про російський Севастополь, який відразу ж і Херсонес, і про священний Корсунь, зрештою. Зібрані разом, вони створюють у зовнішнього спостерігача враження, що росіяни в Криму нічого не забирають – вони «повертають своє» – і нікого не завойовують, а лише «захищають свою землю».

Характерне для епохи Романтизму прагнення продовжити історію свого народу якомога далі вглиб століть не зникло в обивательській свідомості й досі. Тим на більш благодатний ґрунт падає насіння російської державної пропаганди, яка шукає в минулому засоби для легітимності сьогодення. І уявлення про «право первородства» росіян у Криму є стрижнем російської пропаганди. Для сучасної Росії дуже важливо переконати світ, що історія Криму належить тільки їй. Розвійте цей міф – і претензії Москви на півострів повиснуть у повітрі.

Теза про повну тотожність Херсонеса – «сакрального Корсуня» – і Севастополя грає роль своєрідної перемички, що з'єднує незапам'ятні часи нібито «исконно русского» Криму з цілком реальними подіями Кримської (Східної) війни. Без цього міфу «розпадається зв'язок часів», і від попередніх міфів про «первинну купіль» і «духовне джерело» немає ніякого сенсу, навіть якби вони раптом виявились істинними.

Ототожнюючи Херсонес із Севастополем, Володимир Путін підвищує загальну «сакральність» Криму

Дійсно, що тут такого: якийсь там князь, до того ж київський, хрестився в якомусь старому місті, того міста давно немає. Не те що славний Севастополь, за який діди і справді воювали! А для вирішення цього завдання всього лише й потрібно, що оголосити обидва міста одним. Тож, ототожнюючи Херсонес із Севастополем, Володимир Путін не тільки підвищує загальну «сакральність» Криму, а й наближує в масовій свідомості сиву давнину «хрещення» Володимира Великого до наших днів.

Цей міф народився з розвитку ідеї Путіна про Херсонес як «первинну купіль» і Крим як «духовне джерело» Росії. На зустрічі з молодими вченими та викладачами історії 5 листопада 2014 року він сказав:

«Адже саме в Криму, в Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім хрестив Русь. Початково первинна купіль хрещення Росії – там. І Херсонес – це ж що? Це Севастополь. Ви уявляєте, який зв'язок між духовним джерелом і державною складовою, маючи на увазі боротьбу за це місце: і за Крим в цілому, і за Севастополь, за Херсонес? По суті, російський народ багато століть бореться за те, щоб твердою ногою ступити до своєї історичної духовної купелі».

Ідея, безумовно, лягла на підготовлений ґрунт. Ідею про Херсонес-Севастополь підхопив, серед інших, Михайло Задорнов, сьогодні більш відомий як фольк-історик, а не сатирик. В інтерв'ю журналу «Юність» у жовтні 2015 року він сказав:

«Кирило... був у патріарха Фотія у Візантії наближеною людиною. Патріарх Візантійський послав його через Крим до міста Херсонеса – це Севастополь сьогоднішній».

Наберіть у пошуковику «Херсонес» і «Севастополь» – і ви натрапите на безліч сайтів, які виводять друге місто безпосередньо з першого
Михайло Задорнов

​ Особливо сильно ця недуга вражає веб-сторінки турфірм і готелів, які прагнуть довести гостям, що Севастополь не поступається містам Анталії не тільки у «сервісі», а й у «старовинності». Однак російську пропаганду туристична цінність Криму, як ми переконалися за останній час, турбує мало. Набагато важливіше для неї – з'єднати разом Херсонес як «духовний виток» і Севастополь як «місто російської слави». І саме тому досить поширене кухонно-обивательське уявлення про тотожність двох міст, стародавнього і сучасного, стало елементом політичного міфу про «КримНаш».

Насправді, немає нічого страшного в обивательському уявленні про збіг стародавніх міст із новими, заснованими на їхньому місці. Проблеми виникають, коли такі уявлення починають використовувати в політичних іграх, щоб довести державну спадкоємність, особливо там, де її немає. Пара «Херсонес-Севастополь» – якраз такий випадок.

Єдиним науковим критерієм наступництва міст вважається безперервність розвитку, яка визначається за безперервністю заселення. У цьому сенсі нинішній Рим є тим самим містом, яке було засноване Ромулом, а Стамбул – грецьким Візантієм, прямим попередником Константинополя. А все тому, що, незважаючи на зміну державної або навіть цивілізаційної приналежності, населення в них ніколи не зникало повністю.

Давньогрецький Херсонес був заснований 529-528 року до н.е., і впродовж античності і раннього середньовіччя був єдиним містом у Криму, яке жодного разу не захоплювали вороги. Але останніми роками 14 століття ординці завдали Херсонесу нищівного удару, від якого він вже не оговтався. Генуезці, а потім турки просто розібрали вцілілі міські будови.

У період Кримського ханства на південному березі нинішньої Севастопольської бухти в значному віддаленні від руїн Херсонеса виникло кримськотатарське село Ахті-Яр (вона ж Ак-Яр, «Білий берег»). Згідно з наказом Катерини II, виданим 1784 року, з метою розвитку Чорноморського флоту треба було влаштувати «...фортецю велику Севастополь, де нині Ахті-Яр і де має бути адміралтейство, верф для 1-го рангу кораблів, порт і військове селище».

Херсонес не може бути попередником Севастополя за жодних обставин, оскільки його руїни 200 років навіть не перебували в межах міста

Теоретично можна вважати Ак-Яр попередником Севастополя, якщо знехтувати різницею у статусі між селом і містом-фортецею. А ось Херсонес не може бути таким попередником за жодних обставин, оскільки його руїни 200 років навіть не перебували в межах міста Севастополя. Мандрівники першої половини 19 століття від'їжджали на 5 верст (більше 5 км) від Севастополя, щоб подивитися на «купи каміння», що залишилися від Херсонеса. Французький вояжер Жан-Франсуа Гамба, який відвідав Севастополь 1826 року, писав:

«Під час свого перебування в Севастополі ми відвідали руїни стародавнього Херсонеса – купу каміння, що безладно лежить, серед яких ми не побачили жодного сліду пам'ятників, які, безсумнівно, прикрашали це місто грецького походження».

Йому вторить польський мандрівник Едмунд Хоєцький, який приїхав до Криму 1845 року: «...великий простір над морем, засипаний купами цегли і каменю. Подекуди стирчать якісь мовчазні кургани, або уламок стіни видніється над землею – і це все, що залишилося від першого на півночі християнського міста».

До речі, Карантинна бухта, яка відокремлює руїни античного Херсонеса від «імперського» Севастополя, теж вказує на прірву між обома містами. Свою назву вона отримала від виконуваної функції – карантинної перевірки екіпажів прибулих кораблів на вірусні захворювання. Очевидно, що таке місце могло перебувати винятково на околиці тодішнього Севастополя. А Херсонес розташовувався ще далі. На картах початку 20 століття міські будівлі Севастополя не стикаються з територією Херсонеса, що вже говорити про 1783 рік! Лише після Другої світової війни нове місто поглинуло руїни античного.

Отже, Херсонес – це одне місто, а Севастополь – зовсім інше. Між древнім Херсонесом і нинішнім Севастополем немає нічого спільного, окрім географічної близькості міських центрів, і виводити одне з іншого – антинауково. Це виглядає так само, як пошук наступництва Сімферополя і палеолітичної стоянки в печері Чокурча в сучасній міській межі.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG