«Етап – Чонгар, потім Крим». Історії з полону. Хто може натиснути на Путіна, щоб розблокувати обмін полоненими

Чому Росія блокує процес обміну полоненими? У чому в Росії звинувачують як українських військових, так і цивільних заручників, і для чого це робиться? Що поверне Росію до переговорів про обмін полоненими, дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

• Росія з літа заблокувала обмін полоненими з Україною. Однак перемовини щодо відновлення процесу тривають. Про це днями телеканалу «Настоящее время» розповів представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко. Українська сторона готова до обміну, проте все залежить від Росії, сказав Яценко. Але Росію, за його словами, не цікавить доля своїх полонених, тому Кремль затягує обмін та створює різні перешкоди.
• За даними української влади, станом на 17 листопада 2023 року відомо, що у російському полоні перебувають 4337 українців. З них – 3 574 військових та 763 цивільних. Це ті люди, перебування у російському полоні яких, удалося встановити.

Полонені з «Азовсталі»

Росія використовує показові незаконні суди над українськими військовополоненими і цивільними заручниками, наголошують експерти, для підтвердження наративів, які виправдовують напад і війну проти України, а також для морального пригнічення українського суспільства.

Нещодавно створений окупантами суд угруповання «ДНР» виніс вироки трьом бійцям «Азову», які захищали Маріуполь після повномасштабного вторгнення. Ідеться про старшого сержанта Геннадія Харченка, молодшого сержанта Олексія Жерновського та старшого солдата Ігоря Кіма.

Їм інкримінували начебто скоєння злочинів проти цивільного населення. Відтак, Харченку призначили покарання терміном у 25 років позбавлення волі, Кіму та Жерновському – 24 роки, всім – із відбуванням у виправній колонії суворого режиму.

«Новини Приазовʼя» поспілкувалися з однокурсницею Геннадія Харченка Оксаною Гурською. Вона розповіла, що Геннадій пішов добровольцем на фронт ще 2014 року, а 2017-го долучився до лав «Азову». На момент повномасштабного вторгнення військовий служив у Маріуполі. Разом з іншими бійцями він опинився на «Азовсталі».

«Коли хімічна атака була на них і ніяких засобів захисту не було, він писав, що «хай нас отруюють тільки хай додадуть до того газу щось снодійне, щоб ми заснули й все».

Тобто це було дуже важко, хоча він тримався. 16 травня (2022 року – ред.) він написам повідомлення мамі, щоб вона мені передала, що все буде добре, що 3-4 місяці буде без зв’язку, але повернеться. Ми так трошки не розуміли що це, але наступного дня побачили й зрозуміли що він вийшов у полон.

З’явилися перші фотографії, де він знаходиться в автобусі. Потім я дізналася від хлопців, яких обміняли, що їх конвоювали осетини й вони настільки боялися «азовців», що вони заборонили дивитися їм в очі або торкатися їх. Вони казали: «Вам допомагав Шайтан. Це неможливо в таких умовах чинити такий спротив і вбити стільки наших», – розповіла жінка.

«Тримали по 10 годин під сонцем»

Після «Азовсталі» Геннадій Харченко опинився в колонії, що у Оленівці на окупованій території Донбасу.

Він був саме в тому бараці, де в ніч проти 29 липня 2022 року стався вибух.

Співрозмовниця каже, що там настільки були страшні умови, що Геннадій схуднув одразу на 30 кг.

«Йому на день народження подарували декілька недоїдків хліба, які хлопці просто не доїли, скинулися йому у шапку. Він настільки був щасливий, що він може в цей день поїсти більше хліба, що аж сльози виступали на очах. Їх постійно змушували у невеликих цих двориках стояти під спекою, без води, просто 8-10 год вони стояли. А у вільний час, коли він траплявся, він хлопцям викладав англійську мову. Без зошитів, без ручок, без підручників, просто, щоб дах не з’їхав. Це просто як такий гурток був. І хлопці настільки раділи та тягнулися до нього, що він міг їх відволікти та їхній розум чимось зайняти», – поділилася Оксана Гурська.

Після вибуху в колонії Оленівці, за словами подруги «азовця», полонених українців забрали на допит, і тільки після цього поранених завантажили у «Камази» та повезли у шпиталь в Донецьк.

«Катування у підвалах»

Крім Оленівки, також відомо, що Геннадій Харченко перебував у місцях несвободи у Горлівці та російському Таганрозі, розповідає подруга.

Під час допитів, які бачила жінка, українцю дорікали книгою, написану ним до повномасштабного вторгнення – «Щоденник артилериста». Книга розповідає про війну очима історика.

«Книжка, оця книжка, яку він написав, вони йому ставлять в провину. Кажуть йому, що він «фашист», «нацик», що він «виховав покоління таких же нациків». В нього є татуювання на руці, він буквально за рік до війни зробив його – це руни. І вони вчепилися до тих рун, що кожна з них означає, що чорне сонце – це наче «символ фашизму, нацизму», про блаватку (волошку – ред.) почали запитували. Але ж він історик, тому він парирував будь-яке їхнє запитання. І в кінці цього відео вони кажуть: «Раз ти «азовець», ви ж воїни, як ви могли допустити вихід у полон, ви повинні були загинути зі зброєю».

Потім він був у Горлівці, їх тримали у ямі – це підвал. Його катували найбільше за те, що старий і знав Радянський Союз, але чомусь не захоплювався ним», – згадує жінка.

Гурська додала, що Геннадій Харченко є у списках полонених української сторони, втім Росія наразі затягує процес перемовин щодо обміну.

«Топили, заморожували, душили»

У РФ проводять показові незаконні суди й над цивільними заручниками, яких заарештували на окупованих територіях.

Так, у липні цього року у військовому суді Ростов-на-Дону оголосили вироки жителям Херсонщини – Юрію Доманчуку і Віталію Скакуну. Їх засудили до понад двадцяти років позбавлення волі. Звинуватили у тому, що 12 грудня минулого року вони начебто скоїли замах на призначеного Росією так званого заступника губернатора окупованої частини Херсонської області Віталія Булюка. Він тоді отримав поранення середньої тяжкості, а його водій загинув.

За даними правозахисної організації Zmina, головуючий суддя у цій справі Роман Пліско вже неодноразово виносив подібні вироки кільком кримськотатарським політв’язням.

Дружина Віталія Скакуна Крістіна Генріх розповіла «Новинам Приазов’я», що, коли стався замах на Булюка, її чоловік перебував у Скадовську у гостях у товариша. Їх обох затримали наступного дня, 13 грудня, і почали «вибивати» зізнання, каже жінка.

«Перший місяць це були суцільні катування. Там було все: його і палили, і душили, і топили, і заморожували, і били струмом, і ламали кувалдою. Тобто там було дуже багато застосовано сили проти нього. І він писав мені в листі, що навіть були моменти, коли він дуже сподівався, що це буде останній удар, бо він вже не міг. Але вони зупинялися, відкачували його декілька раз. Це тривало місяць. Був грудень, зима, а він десь тиждень ночував у вольєрі для собак на вулиці. Його годували раз на декілька днів сирою гречкою і води пляшку якусь подали», – переказує умови тримання херсонця його дружина.

«Били в кожному СІЗО»

За словами Генріх, під час перебування чоловіка кілька місяців у Чонгарі, раз на тиждень його перед усіма били в коридорі закладу, де він утримувався.

«Потім, коли почався етап, також в кожне СІЗО, куди його привозили, щоразу його забивали. Він навіть казав, що, мабуть, в його справі є якась особа мітка. Етап – Чонгар, потім Крим – Сімферополь, потім Краснодар, Ростов. В кожному СІЗО його били», – каже співрозмовниця.

Спочатку не було жодної підтвердженої інформації, де перебуває Віталій Скакун, розповідає дружина. Зараз він є у списках на обмін як цивільний. Утримують чоловіка у Новочеркаську, Ростовської області Росії.

Перша інстанція засудила чоловіка 6 липня на 24 роки, з них 4 роки тюрми і 20 років суворого режиму. Після апеляції – скосили 2 місяці.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Понад 9 років у неволі

Деякі заручники перебувають у російському полоні ще з 2014 року. Серед них – Валентин Вигівський, киянин, випускник Національного університету «Київський політехнічний інститут». У вересні 2014 року він поїхав до Криму на виставку авіації та зник. Лише за місяць родичам повідомили про те, що Валентина заарештували російські спецслужби.

Наприкінці 2015 року його засудили за начебто шпигунство на 11 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Валентин відбуває покарання місті Кірово-Чепецьк, що у Кіровській області Росії.

Його батько, Петро Вигівський, розповів «Новинам Приазов’я», що через свою відверту проукраїнську позицію і відмову виконувати будь-яку роботу на користь економіки Росії чоловік весь час перебуває у штрафному ізоляторі.

Після повномасштабного вторгнення Росії і розриву дипломатичних стосунків умови перебування у колонії ще більше ускладнилися.

«Зараз не працює пошта, велика проблема з листуванням. Доводиться знаходити різні схеми для того, щоб лист відправить і потім отримати лист від нього. Наступний момент – не можна перерахувати гроші на той особовий рахунок, який є у в’язнів для того, щоб купить там якісь товари в магазині. А це дуже важливо, тому що на тюремній баланді, принаймні в тій колонії, де знаходиться син, без покупок в магазині прожити там тяжкувато.

Раніше ми знаємо, що туди консул періодично приїжджав. Тому якісь репресії застосовують проти в’язнів вони не могли. Зараз ми цього не знаємо, тому що консульського контролю вже немає. Це не тільки з моїм сином, це з усіма українськими в’язнями», – зазначив він.

Питанням обміну сина Петро Вигівський займається вже понад 9 років. Зараз, за його словами, ситуація суттєво ускладнилася. Не працюють ні механізми екстрадиції, ні обміну, ні переведення в Україну для відбуття покарання за конвенцією, яка була підписана між Україною та РФ.

«Військовополонені й цивільні заручники, які попали до ув’язнення до подій 2022 року, вони взагалі навіть зараз не розглядаються», – додав чоловік.

«Росія не хоче повертати своїх»

Адвокат Микола Полозов вважає, що Росія заблокувала процес обміну полоненими військовими, оскільки не зацікавлена у поверненні рядового складу.

«Кремлю абсолютно не потрібні російські солдати, які перебувають в українському полоні. Якщо ми говоримо про бажання Кремля звільняти якихось своїх військовослужбовців, то йдеться про військовослужбовців із високою кваліфікацією, яких важко замінити, насамперед пілотів. Їх довго вчити й швидко такі кадрові втрати не відшкодувати. Або йдеться про умовних «кадировців», тобто тих, за кого просять.

Значна частина російських військовополонених, мобілізованих, регулярних військ або добровольців, інакше кажучи, найманців з різних ПВК, це все витратний матеріал. Загинули вони, чи вони в полоні, Кремль це не хвилює. І немає з боку російського населення, якогось консолідованого запиту на повернення цих людей», – зауважив він.

«Політичне питання»

Адвокат зазначив, що утримування цивільних заручників – це воєнний злочин. Питання їхнього звільнення – виключно політичне.

«Навіть до моменту широкомасштабного вторгнення питання українських політв'язнів, перш за все, з території окупованого Криму, яких не менше 200 було на той момент, досі не вирішувалося. І, в принципі, обмін останній, який стосувався саме українських політв'язнів, відбувався понад чотири роки тому, у 2019 році, коли повернули українських військових моряків і Олега Сенцова та низку інших українських політв'язнів», – нагадав Полозов.

За його словами, наразі кількість захоплених цивільних українців на окупованих територіях кратно зросла. Їхній статус, чи то вони обвинувачені, чи вже засуджені, за великим рахунком не впливає на можливості їхнього повернення додому, вважає адвокат: «Основне питання полягає в тому, що на це немає політичної волі Кремля».

Що може відновити обміни?

Відновлення обмінів між РФ та Україною можливе лише, якщо на російську владу вдасться натиснути, вважає Полозов.

«Це дуже складне питання, тому що ухвалення рішення про відновлення процедур обміну – це ж насамперед рішення, яке приймається на політичному рівні. І в умовах, коли Росія фактично ізольована від зовнішнього світу, коли відсутні реальні важелі тиску на російську владу, ну за великим рахунком, хто вмовлятиме Путіна на це? Хто це може зробити? Хто має такий ресурс для того, щоб змусити російську владу знову повернутися в переговорний процес?» – наголошує адвокат.

Якщо говорити про якісь дієві важелі, які можна використовувати на даному етапі, це можуть бути якісь гуманітарні ініціативи, які можуть виходити або від міжнародних організацій, таких як, наприклад, Міжнародний комітет Червоного Хреста, каже Полозов.

«Або це якісь релігійні організації, Папа Римський, наприклад, що ось із Патріархом Кирилом має зустрічатися. Я сподіваюся, що на цій зустрічі обговорюватиметься питання, зокрема відновлення обміну», – додав адвокат.

• Україна вже сформувала «змішані медкомісії» для обміну полоненими, повідомив Офіс обмудсмена України за результатами зустрічі представників влади із родинами оборонців острова Зміїний.
• У відомстві також акцентували увагу на тому, що, «на жаль, діяльність українських органів і відомств у питанні повернення захисників додому наштовхується на російське небажання здійснювати повернення навіть своїх громадян».
• 27 листопада у Координаційному штабі відбулася зустріч з представниками родин зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Йшлося про механізми пошуку тіл полеглих Захисників на безпечних локаціях, евакуацію та подальшу ідентифікацію, шляхи оповіщення родичів у випадках збігу ДНК-маркерів.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.