Як пластуни боролися за Україну колись і як це роблять зараз

Антоніна Андрійчук

Пласт відзначає своє 111-річчя. Слово «пласт» є відповідником англійського scout (розвідник). Воно походить від назви козаків-розвідників, які називались пластунами. Це національна скаутська організація, але від інших світових скаутських організацій Пласт вирізняє патріотичний елемент у виховній програмі організації. Пласт започаткували 1911 року після заснування скаутського руху Робертом Бейден-Пауелом у 1907 році.

12 квітня 1912 року у Львові пластуни склали першу Пластову присягу – урочисту обіцянку дотримуватися пластового закону і головних обов’язків організації, після якої людина стає її дійсним членом. Основоположниками Пласту були Олександр Тисовський, Іван Чмола та син Івана Франка Петро. Історія українського скаутського руху відображає його тяглість боротьби за незалежну Україну. Навіть в еміграції цей рух допомагав інформувати західний світ про Україну.

Як під час Першої та Другої світових воєн, так і зараз, під час російсько-української війни, до захисту України приєдналися багато пластунів. Із 2014 року під час бойових дій з них загинули 32. Загалом з початком повномасштабного вторгнення Росії понад 530 пластунів долучились до Сил оборони. До 111-річчя Пласту Радіо Свобода розповідає історію скаутського руху в Україні та його роль у патріотичному розвитку суспільства.

Становлення Пласту

Офіційно відлік початку діяльності Пласту ведуть з 12 квітня 1912 року. Тоді у Львові провели перший з’їзд представників пластових гуртків і перший мандрівний табір. Засновниками організації були педагог Олександр Тисовський, майбутній полковник Січових Стрільців Іван Чмола та син Івана Франка Петро. Вже через два роки Пласт поширився на всі великі міста Галичини.

Початок XX століття відзначався піднесенням молодіжних організацій. Серед них – і Пласт. За перші три роки організація набула слави військової та патріотичної. А з початком Першої світової війни пластуни почали долучатися до лав українських січових стрільців: члени деяких старших куренів (наприклад, в Перемишлі) записувалися туди гуртом. Майже одразу після заснування Пласт обрав напрямок патріотичного виховання молоді, чим відрізнявся від інших скаутських організації у світі.

У 1918 році Пласт поширив свою діяльність на центр та схід України. До лав Січових Стрільців деякі курені записувалися гуртом. Історик Орест Субтельний зазначає, що пластунів у той час українське суспільство визнавало як найкраще підготовлених до військових операцій, зокрема до розвідувальних. Так, пластун Михайло Мінчак був тоді відомий як найвправніший керівник розвідувальних груп.

Тоді один з основоположників Пласту Іван Чмола разом з низкою інших пластунів-стрільців потрапили в російський полон. Але після розвалу Царської імперії вони не повернулися на захід України, а створили у столиці Київських Січових Стрільців, які стали опорою для уряду Української Народної Республіки.

«Час боротьби, репресій і заборон»

1930-і роки позначились на історії Пласту репресіями та новими викликами, зауважують дослідники. На думку історика Ореста Субтельного, з погляду польського уряду, український скаутинг, що наголошував на українському патріотизмі, вважався руйнівним, таким, що суперечив фундаментальним засадам Польщі, і тому сприймався урядом великою мірою як загроза.

Пластуни були воїнами підрозділу Січових Стрільців Наддніпрянської Армії УНР, Української Галицької армії і Української повстанської армії. Серед пластунів є такі знані борці за незалежність України як Василь Кук, Дмитро Грицай, Іван Климів, Микола Арсенич, Олекса Гасин, Роман Шухевич і його брат Юрій, Степан Бандера.

Протягом десятиліття польський уряд переслідував Пласт на Галичині та Волині. Зрештою, він заборонив діяльність організації на Волині у 1927 році, а на Галичині – у 1930-му. Становище організації у цей час відрізнялося на Закарпатті. Там скаути, з одного боку, отримували державну підтримку, а з іншого – чеська адміністрація намагалась стирати національні відмінності між скаутами різних спільнот, які на той час мешкали в регіоні.

Та українські пластуни опиралися спробам денаціоналізації і 1929 році заснували власну, українську Крайову пластову старшину, яка діяла з великою мірою автономності. Розвиток Закарпатського Пласту був призупинений у 1939-му, коли угорська влада заборонила діяльність організації.

Певний час Організація українських націоналістів прагнула включити Пласт у свою структуру. Та після переговорів вирішили діяти окремо. Так, Роман Шухевич залишився в ОУН, а його рідний брат Юрко – у Пласті. Пластуном свого часу був і Степан Бандера, який складав присягу із доповненим Олександром Тисовським віршем.

За радянських часів про відродження Пласту навіть не йшлося. Адже панівний режим вороже ставився до подібних організацій, кажуть дослідники, називав їх «буржуазними». Навіть за колишню участь у пластовій організації учасникам загрожували переслідування і смерть.

Активних скаутів заарештовували, засилали на Сибір, страчували. Так, у своїх спогадах пластунка Ольга Зарицька пише, що більшовицький НКВС стратив таких пластунів: Іван Крисько, братів Миколу й Михайла Врублівських, Петра Драґан та його братів Миколу й Василя, Степан Королюк. А в лісах, з її спогадів, вбили таких пластунів: Роман і Дмитро Зарицькі, Орест Ільків, Теодора Муїл та Василя Королюка.

Пласт в еміграції

Друга світова війна і репресивна політика Радянського Союзу змусили частину пластунів полишити Україну. В еміграції Пласт став стикатися з викликом представлення на міжнародному рівні. Разом із цим українські пластуни намагались запобігти впливу асиміляції.

Попри усі виклики вимушеної еміграції, перші п’ять років супроводжувалися сплеском культурної, організаційної та політичної активності. Пластуни почали активно проводити заходи для відновлення діяльності. У різних країнах за кордоном, як-от у Німеччині, США та Чехословаччині. Незважаючи на зміни, які супроводжували Пласт у ті часи, залишався наголос на дотриманні української національної ідентичності.

1948 року у Німеччині провели перший пластовий конгрес. Темою зборів пластунів була «Мандрівка до Великої Мети», яка, за їхнім задумом, мала б привести Пласт до нових країв, а згодом повернути на батьківщину.

Швидке відродження Пласту поза рідною країною стало досягненням для організації. Ініціатива згори та з низових прошарків переміщених українців дозволила стрімко утворити організацію, майже ідентичну тій, що була в 1920-х роках на території України.

Відродження і боротьба у незалежній Україні

Вкінці XX століття тиск радянської влади на організації з націоналістичним спрямуванням дещо послабився. Тоді у різних місцевостях почали з’являтися пластові групи. Станом на 1990 рік вони були у Львові, Луцьку, Києві та Донецьку. Найширше свою діяльність Пласт розвинув на Галичині, зокрема у Львові.

6 травня 1990 року у Києві на день покровителя скаутів святого Юрія склали одну з перших пластових присяг. Навіть у незалежній Україні пластуни не припинили своєї збройної боротьби. У 2013 році чимало з них долучились до Революції гідності. Серед них: Богдан Сольчаник, Віктор Гурняк, Владислав Зубенко, Олександр Храпченко, Роман Гурик.

За роки української незалежності Пласт розрісся і до повномасштабної війни був поширений в усіх областях України, окрім Криму. Станом на 2021 рік пластунами були 11292 дорослих і дітей. А станом на кінець 2022 року 93% виховних частин Пласту відновили роботу з моменту повномасштабного вторгнення, коли виховну роботу довелося подекуди тимчасово призупинити.

Як свого часу пластуни активно ставали до лав Січових Стрільців, так і з початком російсько-української війни – до Збройних сил України. Понад 530 пластунів і пластунок – зараз у лавах українського війська. Від 2014 року у російсько-українській війні загинули 32 пластуни. Розповідаємо про кількох загиблих воїнів, які загинули після повномасштабного вторгнення Росії.

27-річний Артемій Димид з позивним «Курка» загинув 18 червня 2022 року під мінометним обстрілом у селі Широкине, що на околицях Донецька. Артем з юнацтва пластував у станиці Львів. Брав участь у Революції гідності, потім одразу поїхав захищати Україну в АТО.

35-річний Віталій Дерех загинув 28 травня 2022 року у бою у Бахмутському районі. Пластував у тернопільській станиці, працював журналістом. 2013 року їздив у редакційну експедицію у Південну Африку. Під час Революції гідності рятував людей на Інститутській 20 лютого.

Навесні 2014 року вступив добровольцем в батальйон «Айдар», де воював до липня 2015-го. Його відзначили Орденом за мужність ІІІ ступеня і Пластовим Бронзовим хрестом за геройський чин – Віталій врятував життя побратима.

Наприкінці лютого 2022 року брав активну участь у боях під Києвом, опісля на Луганщині. Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу.

27-річний Дмитро Пащук із позивним «Француз». До Пласту вступив у рідному селі Хлівчани, а пластову присягу склав навесні 2011 року біля меморіалу Українських Січових Стрільців на горі Маківка, що у Львівській області.

З початком повномасштабного вторгнення зголосився до Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Загинув на Херсонщині під час виконання бойового завдання у неділю, 12 березня, внаслідок прямого поранення дроном-камікадзе.

33-річний Назарій Лугарєв з Івано-Франківська загинув під час бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу поблизу міста Гуляйполе Запорізької області. Від пластуна у юності він виріс до виховника, а потім і до голови Пласту в Івано-Франківську з 2018 року і до загибелі.

Назарій навчався політології. З 2013 року після строкової служби служив за контрактом і брав участь в бойових діях, був ветераном АТО. З початку повномасштабного вторгнення знову став на захист країни і брав участь у боях в Запорізькій області як головний сержант 1-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти 78-го окремого батальйону 102-ої окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського.

38-річний Тарас-Тимофій Гаврилишин загинув на початку листопада 2022 року, захищаючи Херсонщину. Тарас долучився до Пласту в 1997 році у Львові, активно пластував та не припиняв працювати з юнацтвом до останніх днів.

Організовував морські пластові походи Чорним морем у Стамбул та вишкільні походи річкою Дніпро. За багаторічне поширення ідеології українського мореплавства його нагородили медаллю 100-річчя прапора ВМС ЗС України. У перші дні повномасштабного вторгнення зголосився добровольцем до лав Збройних сил України, де служив у 45-й окремій артилерійській бригаді Збройних сил України.

Інші пластуни, які загинули під час російсько-української війни:

• Марк Паславський «Франко» (1959 – 2014)
• Віктор Гурняк «Олігарх» (1987 – 2014)
• Євген Подолянчук «Скаут» (1991 – 2014)
• Микола Гордійчук «Гризун» (1986 – 2015)
• Андрій Білик «Бук» (1984 – 2015)
• Роман Досяк «Дуся» (1970 – 2019)
• Роман Дубінський «Дуб» (2002 – 2022)
• Ростислав Бальзан «Ростик» (1999 – 2022)
• Тарас Лаврів «Тарас» (1989 – 2022)
• Володимир Крулів «Довбуш» (1979 – 2022)
• Богдан Кривицький «Богдан» (1995 – 2022)
• Олексій Тарасьєв «Чахлик» (1981 – 2022)
• Андрій Ганкевич «Хенк» (1976 – 2022)
• Руслан Белюженко «Єгер» (1972 – 2022)
• Максим Вороб’єнко «Довгий» (2002 – 2022)
• Олег Єфіменко «Орест» (1976 – 2022)
• Андрій Кожем’як «Чуб» (2001 – 2022)
• Володимир Васьковський (1983 – 2022)
• Барилюк Андрій «Ангел» (1981 – 2023)
• Василь Капустинський (1998 – 2023)
• Андрій Гуль «Штерн» (1998 – 2023)
• Павло Петрущак «Арей» (1996 – 2023)
• Юрій Маєвський (1986 – 2023)
• Назарій Циган (2000 – 2023)
• Ігор Тимчишин (1991 – дата загибелі точно невідома)
• Петро Ткачівський «БРП» (1971 – 2023)
• Максим Безнос (1984 – 2023)

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.