Із початком повномасштабного вторгнення Росії українська і міжнародна системи правосуддя стикнулися з нечуваними викликами. Станом на 14 листопада Офіс Генерального прокурора зареєстрував 109168 проваджень про ймовірні воєнні злочини. Проте лише 450 військових РФ отримали підозри, а вироки – 66. Як правильно зібрати свідчення очевидців і жертв? Як їх задокументувати, щоб вони лягли в основу судових розглядів і вироків? Як зробити так, щоб настала справедливість і воєнні злочинці отримали покарання? Про це правозахисники говорили на Bridge Forum у Празі.
«Це немало за цей проміжок часу від початку вторгнення РФ 24 лютого 2022 року», – каже голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик у коментарі Радіо Свобода. Зважаючи на кількість злочинів, які вже, ймовірно, вчинила армія Росії в Україні, а також темп, з яким документарі фіксують нові злочини, свідчить про те, що багато злочинів не будуть розслідувані ще десятки років.
«У цьому контексті важливо, щоб ці злочини не мали строків давності. Щоб коли мої чи ваші діти продовжуватимуть документувати злочини, які виявлятимуть за кілька десятків років, правоохоронці могли заводити кримінальні справи про це»
Правозахисниця каже, що перешкодою тут є Кримінально-процесуальний кодекс України. Згідно з ним, усі злочини військових РФ, які сьогодні реєструють в офісі Генпрокурора, мають строки давності, а тому існує ризик, що ці справи ніколи не будуть розслідувані.
- Як українські неурядові організації вчилися документувати воєнні злочини в умовах повномасштабної війни?
- Як прискорити процес документування і розслідування цих злочинів? Що стоїть на заваді?
- Про це правозахисники говорили в межах Bridge Forum у Празі.
Хто документує злочини Росії?
Представники багатьох міжнародних інституцій, зокрема ОБСЄ, покинули Україну одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії або за кілька днів до цього.
І єдиними, хто на перших порах залишився документувати воєнні злочини, окрім правоохоронців, були українські правозахисні організації. Про це на початку сесії Bridge Forum сказала Світлана Валько, співзасновниця організації Truth Hounds.
Ця організація має кількарічний досвід документування воєнних злочинів, адже робить це із 2014 року.
За словами голови Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігоря Котелянця, Truth Hounds «мають високі стандарти польових місій, і вчать цьому інших учасників Асоціації «Україна. П’ята ранку», яка включає 35 організацій, що об’єдналися після 24 лютого, щоб документувати воєнні злочини РФ».
Під час дискусії на форумі згадували й іншу асоціацію, а саме «Трибунал для Путіна» (Глобальна ініціатива T4P) – об’єднання понад 20 організацій. Обидві асоціації мають власні бази даних, в які вони вносять відомості про імовірні воєнні злочини, однак об’єднати їх в одну доволі складно, якщо взагалі можливо.
«Я не знаю, що робити. Дві бази даних надто різні, щоб об’єднати їх», – каже Тетяна Печончик у коментарі Радіо Свобода.
Попри це, обидві бази даних використовуються для того, щоб будувати справи і передавати їх у міжнародні суди. А для цього документаторам довелося вчитися уніфікувати свої підходи і виконувати її так, щоб зібрані докази могли бути використані у судах.
Наприклад, на панелі відзначали роботуРегіонального центру прав людини, який наприкінці 2022 року надіслав повідомлення до Міжнародного Кримінального суду (МКС) щодо «відповідальності посадових осіб Російської Федерації за геноцид в Україні, зокрема, за насильницьку передачу дітей з однієї групи до іншої».
Зрештою, у березні наступного року МКС видав ордери на арешт російського президента Володимира Путіна та російської дитячої омбудсменки Марії Львової-Бєлової.
Але як документувати злочини, які відбулися на територіях, нині окупованих?
Тетяна Печончик розповідає, що для цього ZMINA використовує два джерела: відкриті дані і свідчення людей, які виїхали з окупації.
Зібрані дані документарі ретельно перевіряють, і вносять у базу даних лише ті, які вдалося зібрати за протоколом Берклі – розробленим школою права університету Берклі керівництва щодо ведення розслідування порушень міжнародного права за допомогою цифрових даних.
Якщо ж йдеться про польові місії правозахисників, які документують воєнні злочини, то не завжди таку роботу вдається повноцінно розгорнути через подекуди супротив місцевої влади, каже Микола Комаровський із Харківської правозахисної групи.
«Без сприяння органів влади часто ми не можемо розгорнути польову роботу... Це має бути ініціатива від самих людей. Не завжди для них очевидно, навіщо співпрацювати, бо вони пережили жахи війни»
Співпраця з МКС
Міжнародний суд фізично здатний розслідувати лише кілька справ, пояснюють правозахисники.
Передовсім, це стосуватиметься злочинів проти людяності, оскільки українське законодавство, наприклад, не містить подібної статті. Також до компетенції МКС відійдуть справи, де обвинуваченими будуть посадові особи РФ, які згідно будь-якого національного законодавства мають імунітет, зокрема і сам Володимир Путін.
«Лише одиниці матимуть розкіш отримати справедливість у Гаазі. Решта будуть шукати справедливості в українській системі, яка нині переобтяжена», – каже Тетяна Печончик, коли її питають про співпрацю із МКС.
Оскільки на другий рік повномасштабної війни кількість задокументованих злочинів вже більша за сто тисяч, то українським правозахисникам необхідно документувати злочини вже зараз, і головне – опитувати постраждалих.
«МКС працює повільно. Деякі жертви можуть померти. Ми маємо зібрати вже зараз їхні свідчення, щоб вони не втратились, і щоб люди не забули деталей», – пояснює Печончик.
Український КПК: допомога чи перешкода?
«Поки ти документуєш один злочин, Росія скоює ще сто нових», – каже, виступаючи на панелі Bridge Forum співзасновниця Truth Hounds Світлана Валько.
Випадки насильницьких зникнень від початку повномасштабного вторгнення драматично зросли.
«Якщо від початку анексії до 2016-2017 року у Криму були зафіксовано лише 43 випадки насильницького зникнення, то вже після вторгнення у Донбас кількість таких випадків там була у сотнях. А після лютого 2022 року таких випадків, зокрема і на новоокупованих теренах рахується у тисячах», – каже у коментарі Радіо Свобода Тетяна Печончик.
Але багато злочинів так і залишаються не задокументованими, кажуть правозахисники.
Часто різні правоохоронні органи мають різну підслідність, а тому непоодинокі ситуації, коли постраждалих допитують, наприклад, як свідків, представники одного відомства у справах лише за чітко визначеними статтями КПК.
Решта можливих злочинів вже ніколи не будуть задокументовані, бо за них відповідають інші правоохоронні органи, які вже не матимуть доступу до постраждалих, кажуть учасники форуму.
Інша проблема – це строки давності, про яку ми вже згадували. Усі воєнні злочини в українському КПК їх мають, а тому не всі справи, навіть задокументовані, завершаться судовими вироками.
Допомогти могло б приведення українського КПК у відповідність із міжнародним гуманітарним правом. Це важливо ще й для комплексності розслідування злочинів проти людяності, які зараз не фігурують в українському законі.
«Дуже важливо, щоб злочини проти людяності принаймні зараз розслідував МКС. Тоді буде можливо довести системність таких злочинів, а також те, що ці випадки координувалися на вищих щаблях, ніж на рівні окремих виконавців», – пояснила у коментарі Радіо Свобода Тетяна Печончик.
Жителі Грози прощаються із загиблими сімʼями: перші поховання після удару, що забрав 53 життя (фотосвідчення)
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
