У «Конституції Росії» згадали про Україну

Учнів молодших класів російських шкіл, можливо, найближчим часом долучатимуть до Конституції Росії. Для цього розумні дорослі вирішили дати такий урок у віршованій формі. Проект розроблений за участі експертів Ради Федерації, Асоціації юристів Росії та Фонду освітніх проектів «Стратегія майбутнього». У професійних юристів і поетів така ініціатива викликала чималий подив.

«Конституція Росії у віршах і картинках для дітей» адресована дітям 8-14 років, сказав виданню «Известия» один із розробників цієї книжки, віцепрезидент фонду «Стратегія майбутнього» Антон Семикін. Він також додав, що акцент був зроблений «на базових цінностях російської держави і суспільства, на базових правах і свободах, які описані в першій та другій частинах Конституції».

Ймовірно, авторам допомоги здалося, що вони представили дітям головний документ країни, цікаво використовуючи образи звіряток – сови, тхора, лисиці, зозулі…

Незважаючи на те, що російська конституція була ухвалена задовго до 2014 року, не змогли автори обійти й тему, яка стала останнім часом головною на федеральних російських телеканалах – тему України:

Теперь война на Украине,

Где русских тоже много есть,

А им язык их запретили

И разожгли войну и месть.

​«Дітей не обдуриш»

Оцінки фахівців щодо дитячої конституції варіюються від зневажливого сарказму до бридливого обурення

– Це неподобство, дурість і вульгарність, – говорить професор кафедри конституційного та адміністративного права факультету права НДУ «Вища школа економіки» Олена Лук'янова.

– Це спроба затягти молоде покоління?

– Мені здається, це така технологія. Все-таки конституція – це такий документ, який читати треба і вникати. А якщо у віршах завчив, то начебто і читати не треба. Там абсолютна підміна смислів, букв, значень, цінностей у цих віршах.

Крім того, всі вірші дуже погані, за якістю поезії це нижче від найнижчої межі. Ну а за змістом – це відверта дурість, яка не має взагалі нічого спільного з Конституцією.

– А для чого це зроблено?

– Я вважаю, що це такий пропагандистський маневр – завчили у віршах, а потім буде важко сенс прочитати, тому що сенс зовсім інший. Звичайно, огидна історія. Але мені здається, вже ніяких дітей не обдуриш. Просто конституція стала модною серед молоді, модною книжкою в Росії. Тому ми проводимо воркшоп «Конституція – це модно». Конституція – це й справді модно. У нас у Вищій школі економіки їх багато вже пройшло, вони дуже популярні – у нас зали не вміщають усіх охочих.

Нові горизонти поезії та пропаганди

Російський поет публіцист і есеїст Лев Рубінштейн, прочитавши текст Конституції для молодших школярів, спочатку вирішив, що це фейк. Серйозно сприймати цей «шедевр», на його думку, неможливо. Навіть у радянські часи ідеологічного тиску психіка школярів не зазанавала такої нерозумної обробки, зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода поет.

– Що це хтось міг скласти, я вірю, але що хтось міг це всерйоз сприйняти, – це вже новий етап у нашому житті. Знаєте, коли я це побачив десь, у Facebook мені це переслали і запитали: «Як тобі?» – я, чесно кажучи, був у деякому «захваті»: завжди цікаво спостерігати за порушенням горизонту, куди ще, за яку межу можна зайти. Найсміливіші фантазії часів моєї молодості стають реальністю.

– Це вірші графоманські?

– Ні, що ви – будь-яка графоманія в порівнянні з ними Данте Аліг’єрі. Я не жартую. Такі вірші пишуть, коли хлопчик закохається в дівчинку в третьому класі, але не пізніше, якщо старші, так вже не буває. Я не знаю, хто це писав, що там у них в мізках, кому цю справу доручили. Приблизно в такого роду віршах люди не дуже грамотні один одному, наприклад, пишуть привітання з ювілеєм, так, як у цій же стилістиці, де ніщо ні з чим не римується. Якщо це для дітей, я просто не знаю, на яких зразках збираються це нове покоління виховувати. Мені в дитинстві читали казки Пушкіна, а конституцію СРСР ніхто на вірші не перекладав.

– У СРСР пропагандистська машина все-таки залучала до такої роботи людей, які хоч трохи володіли ремеслом.

– Так, але ці зразки, вони за жанром і за змістом дуже схожі на знаменитий михалковський вірш: «Я поведу тебя в музей, – сказала мне сестра...», в якому передбачалося ідейно-виховне значення. Зрозуміло, що ці вірші, прямо скажемо, так собі, і їх автор був ще тією гадиною, але писати вірші він умів, що й казати.

– Але тоді при всій ідеологічній сублімації, здається, такого не було.

– У радянські часи, я думаю, теж було багато охочих опікувати дітей такими ось шедеврами, але тоді існували якісь художні ради. У них сиділи люди, які мали вищу освіту, і вони, звичайно не допускали нічого вільного і розумного, але такого вони теж не допускали. Зараз це пішло шкереберть. Для мене, людини вербальної і філологічної, це пряма образа, навіть на тлі поліцейського беззаконня, яке сьогодні відбувається.

Цікаво, що читання оригінального тексту російської конституції останнім часом у Росії стало небезпечним. Крім того, старші школярі, які, відповідно до основного закону країни, захищають своє право на мирні мітинги та демонстрації, й отримують за це удари кийками від поліції, більш дохідливо і швидко роз’яснять статті Конституції своїм молодшим братам і сестрам.