Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
В очікуванні українського контрнаступу дискусії про можливе політичне вирішення ситуації стають все жвавішими – і щоразу в цих дискусіях виникає Крим, який може бути предметом політичних переговорів і територіального торгу.
Складається враження, що багато хто ще не відійшов від гіпнозу 2014 року, коли російський президент Володимир Путін говорив про «сакральність» Криму, а російське суспільство захлиналося від «кримнашистських» настроїв, але не цікавилося іншими українськими регіонами. Тоді навіть багато західних лідерів, здається, готові були визнати «винятковість» кримського питання, Володимира Путіна закликали не так піти з Криму, як не вторгатися на український материк.
Російські політики та пропагандисти так довго і наполегливо доводили важливість Криму для Росії та нерозривний зв'язок «русского мира» з півостровом, що змусили повірити в цей міф не лише своїх співвітчизників, а й багатьох іноземців.
У ситуації з Кримом, а й у ситуації з Донбасом немає жодної ексклюзивності. Путін просто анексує все, що може окупувати
Життя довело брехливість цих уявлень. Росія не лише розпочала війну на материку, а й визнала «незалежність» так званих «народних республік» Донбасу, а потім і анексувала їхні території. Причому не лише території Донецької та Луганської областей, а й захоплені території Херсонської та Запорізької областей. Таким чином було доведено, що не лише у ситуації з Кримом, а й у ситуації з Донбасом немає жодної ексклюзивності. Путін просто анексує все, що може окупувати.
І тоді постає просте запитання: чому ескалація має виникнути саме на адміністративному кордоні Криму? Чому не в будь-якій іншій області, анексованій Російською Федерацією? Чому ми самі дозволяємо зберігати кримський міф навіть тоді, коли в нього, схоже, вже не вірить сам Путін?
Зберегти російський контроль над Кримом – це не лише посміятися з міжнародного права
Так, поза сумнівом, російський президент хотів би зберегти контроль над Кримом. Але, гадаю, не через якусь сакральність півострова, а тому що Крим – плацдарм для можливого реваншу, нових наступів на півдні України. Тому що Крим – це плацдарм для дестабілізації всього Чорного моря, для погроз на адресу не лише України, а й Грузії та країн НАТО. Тому що контроль над Кримом генерує нові та нові кризи. І зберегти російський контроль над Кримом – це не лише посміятися з міжнародного права та погодитися з «новим світовим порядком» – порядком сили, який пропагують Володимир Путін і Сергій Лавров.
Це так само, як залишити в руках маніяка каністру з бензином і сірники. Не сумнівайтеся, що пожежа обов'язково спалахне знову!
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
