- Британський часопис The New European намагається визначити, що собою нині являє Росія і режим Володимира Путіна.
- Іспанське видання El Pais пише про вплив конфлікту з Росією на розвиток літератури українською мовою в Україні.
- Нідерландська газета De Volkskrant пише про завод-виробник українських ігристих вин у Бахмуті, який розташований лише за 10 кілометрів від передової на сході України.
Британське видання The New European публікує статтю «Навчений шпигунству: всередині життя Володимира Путіна». Автор матеріалу – відомий британський журналіст Ґавін Еслер у світлі того, що російський президент Володимир Путін «схвалив» плани залишити його на чолі Росії аж до 2036 року, намагається подати стислий портрет того, що собою являє сам Путін, а також очолювана ним Російська Федерація. Спочатку Еслер наводить висловлювання відомого британського експрем’єра Вінстона Черчилля щодо Росії, який колись сказав, що не може спрогнозувати дії Москви, бо у Росії все оповито загадками і таємницями. Все це, як пише Еслер, цілком пасує до визначення Росії ХХІ сторіччя. У зв’язку з цим автор статті також цитує експрезидента України Петра Порошенка, який зазначив, що Путін бажає відродити Російську імперію. Ґавін Еслер також посилається на фахівця з питань Росії Марка Ґалеотті, який написав книгу «Нам треба говорити про Путіна». Ґалеотті вказує, що образ російського президента як «своєрідного Джеймса Бонда з минулим, відважного розвідника» геть не відповідає дійсності. Насправді, як каже Ґалеотті, Путін був простим клерком в управлінні радянського КДБ і писав звіти, які невідомо, чи бодай хтось колись читав. Головним талантом Путіна, як вважає Ґалеотті, який «розквітнув» вже після розвалу СРСР, «було співпрацювати з корумпованими постатями і «прикривати» їм спину».
The New European далі згадує Андерса Ослунда, шведського економіста і оглядача з питань колишнього Радянського Союзу, який розглядає Володимира Путіна як «кримінального злочинця з трильйоном доларів». Водночас Ослунд додає, що величезні статки Путіна використовуються і багатьма особами у його найближчому оточенні. Путіна також визначають як «голову «кліки бандитів». Британське видання зазначає, що країни західного альянсу поступово «прокидаються», зважаючи на загрозу, яку становить Путін та його режим, у політичному і військовому плані. У зв’язку з цим часопис наводить висловлювання нинішнього британського прем’єра Бориса Джонсона, який ще на посаді міністра закордонних справ Сполученого Королівства казав, що Росія нині постає «злоякісною і руйнівною силою». Проте, як пише автор статті Ґавін Еслер, уряди країн Заходу мусять робити значно більше, бо Путін не збирається нікуди йти найближчим часом. Автор також посилається на неназваного фахівця з питань оборони і розвідки, який каже, що факт того, що Захід не перебуває у стані війни з Росією, аж ніяк не означає, що Росія не перебуває у стані війни із Заходом. Насамкінець Ґавін Еслер наводить слова журналістки, історика і фахівця з питань Росії Енн Еплбаум, яка зазначає, що «Росія – ревізіоністська держава», яка хоче змінити правила і якій не подобається ліберальний світовий порядок.
«Навчений шпигунству: всередині життя Володимира Путіна»
Іспанський часопис El Pais друкує статтю «Війна дає поштовх українській літературі». У підзаголовку зазначається, що збройний конфлікт з Росією посилив позиції української мови і дав поштовх літературній творчості саме цією мовою. Авторка статті Пілар Бонет пише, що президент Росії Володимир Путін, цілком не бажаючи того, став великим популяризатором літератури українською мовою, починаючи з 2014 року. Саме цей рік, як наголошує Бонет, став визначальним у плані міжнародних відносин на європейському континенті, так само як і змінив читацькі звички у самій Україні. Іспанська журналістка наводить слова фахівця-філолога Інни Булкіної, яка каже, що через анексію Криму і підтримку Кремлем бойовиків на Донбасі саме українська культура отримала додатковий шанс для розвитку. Бонет пише, що війна на сході України також вплинула на дилему, перед якою стояли українські читачі та письменники. З посиланням на керівницю аналітичного відділу Інституту української книги Ірину Батуревич, іспанський часопис зазначає, що 33% українських читачів при купівлі книги робили вибір на користь мови, якою та книга була написана. 12% читачів не зважали на мову написання книги. Тоді як 28% читачів обирали книги, написані російською мовою, і 24% українських читачів воліли купувати книги українською мовою. При цьому поміж тих 24% велику частку становила молодь.
El Pais порівнює ці дані з показниками продажу книжкової продукції в Україні 2013 року. Тоді, як пише мадридське видання, 53% української читацької авдиторії воліли купувати книжки російською мовою і лише 26% купували книжки українською мовою, тоді як 21% українських читачів воліли мати книгу мовою, якою вона була написана в оригіналі, або взагалі не зважали на мову, якою книга була надрукована. Пілар Бонет знов посилається на мовознавця Інну Булкіну, яка жартома каже, що Володимиру Путіну подекуди можна навіть подякувати за те, що він зробив для літератури українською мовою. За словами Булкіної, ті з українських читачів, хто раніше читав російською, зараз почали читати українською. Також, як каже мовознавець, нині в Україні дедалі складніше купувати книжки, надруковані у Росії, тому що ці книжки треба замовляти, крім того, книжкова продукція з Росії має проходити митний догляд, а також перевірку на наявність антиукраїнської пропаганди.
«Війна дає поштовх українській літературі»
Нідерландське видання De Volkskrant містить матеріал «На лінії фронту в Україні мільйони пляшок вина знаходяться під землею». Часопис повідомляє, що у прифронтовому місті Бахмут, що на сході України, 13 мільйонів пляшок ігристого вина зберігаються на глибині 72 метри під землею. Навіть коли місто зазнає обстрілів, місцеві винороби і надалі виконують свою роботу. Проте, як пише нідерландський щоденник, війна таки змінила смак місцевого вина. Навіть на тій глибині, де виробляється вино у Бахмуті, щодня чути вибухи мінометних обстрілів. Газета пояснює, що місто Бахмут є крайнім населеним пунктом на контрольованій українським урядом території перед лінією фронту збройного конфлікту, який точиться на сході України. Лише за 10 кілометрів від винзаводу, як зазначає нідерландське видання, українські солдати протистоять підтримуваним Росією бойовикам. Часопис нагадує, що кількість жертв цього конфлікту вже перевищила 13 тисяч.
De Volkskrant наводить слова співробітника експортного відділу винзаводу у Бахмуті Богдана Мальованого, який каже, що виробляти вино стало складніше за нинішньої ситуації. Втім, як додає видання, мало що змінилося у процесі виробництва ігристого вина у Бахмуті. Все і надалі відбувається відповідно до класичних технологій і методів виробництва ігристого вина у Франції. Суто жіноча бригада робітниць винзаводу кожні 15 днів старанно і ретельно перевертають пляшки з вином на численних полицях приміщень підприємства. Водночас Богдан Мальований висловлює жаль з приводу того, що на завод вже не надходить виноград з Криму, анексованого Росією. Мальований навіть не знає, що відбувається з виноградниками на півострові. Відтак винзавод переорієнтувався на виноград з Херсонщини та Одещини. Видання вказує, що з мапи експорту бахмутського винзаводу видно, що, як і решта України, тут все налаштовано на Європу. Йдеться передовсім про експорт до країн Європейського союзу. Нідерландська газета додає, що найбільший ринок експорту, яким була Росія, яка імпортувала 7 мільйонів пляшок бахмутського ігристого вина, повністю зник через війну і заборону на експорт до Росії. Винзавод також позбувся своєї відомої раніше назви «Артемівський завод шампанських вин». У зв’язку з декомунізацією стару радянську назву міста Бахмут – Артемівськ – було змінено. Хоча, як визнає Богдан Мальований, у намаганні зберегти стару і звичну назву заводу керівництво навіть хоче використати ідею «прив’язування» назви заводу не до приплічника більшовицького вождя Леніна – Артема, а до відомого українського композитора Петра Гулака-Артемовського.
«Ми вже туди їдемо»
