Доступність посилання

ТОП новини

Чи була війна Візантії та Русі за Крим у 1044 році?


Ярослав Мудрий ставить свого сина Володимира (крайній ліворуч) князем у Новгороді. Мініатюра з Радзивилівського літопису, XV ст.
Ярослав Мудрий ставить свого сина Володимира (крайній ліворуч) князем у Новгороді. Мініатюра з Радзивилівського літопису, XV ст.

Спеціально для Крим.Реалії

У тому, що зіткнення між русами та візантійцями на півострові траплялися, ми впевнені, але постійно сперечаємося про точні дати й обставини. Десь на конфлікти вказують письмові джерела, десь археологічні. Іноді – прямо, частіше – опосередковано. Війна 1043-го та наступних років – один із тих випадків, коли припущень набагато більше, ніж фактів.

Спільне придушення заколоту Георгія Цули у 1016 році надзвичайно зміцнило зв'язки Візантії та Русі. У 1018 році руси брали участь в остаточному завоюванні Болгарії. У 1019 році загони русичів захищали від норманів візантійські володіння в Італії. 1030 року охоронці-руси не дали потрапити візантійському імператору в полон у Сирії. У 1036-му та 1040 роках русичі входили до складу імперських військ відповідно у Вірменії та на Сицилії.

Траплялися, щоправда, і неприємні інциденти. Чи то у 1023-му, чи то, що найімовірніше, у 1024 році якийсь Хрисохір (буквально «Золоторукий»), за твердженням Іоанна Скіліци – родич покійного князя Володимира Великого, вирішив найнятися на військову службу до Візантії. Він зібрав загін у 800 осіб і, посадивши їх на кораблі, прибув до Константинополя. Однак на вимогу скласти зброю, щоб отримати аудієнцію в імператора Василя II Болгаробійці, Хрисохір відповів відмовою і повів своїх людей у Мармурове море. Там новоявлений пірат захопив Абідос, а потім вийшов у Егейське море до Лемноса. На цьому острові він вступив у переговори з начальником візантійського флоту, але був обдурений і вбитий разом з рештою русів.

Утім, на міждержавні відносини цей інцидент не вплинув. Торгові відносини не перервалися, візантійські архітектори допомогли князю Ярославу зводити собор Святої Софії у Києві, а «писці численні» перекладали грецькі книги церковнослов'янською мовою. 1034 року з Києва до Константинополя перебрався Гаральд, майбутній норвезький король, з дружиною у 500 осіб – вікінгів та русів – де показав себе і хоробрим воєначальником, і хитрим політиком.

Проте вже на початку 1040-х років відносини двох країн почали псуватися. Князь Ярослав дедалі більше орієнтувався на Захід і навіть шукав нагоди засватати німецькому імператорові Генріху III одну зі своїх дочок. У самій Візантії в грудні 1041 року до влади прийшов імператор Михайло V, при якому Гаральд потрапив до в'язниці. Навесні 1042 року під час народного повстання частина варязьких гвардійців охороняла правителя, а Гаральд, вийшовши на волю, приєднався до повсталих і вбив Михайла.

Навесні 1043 року імперія готувалася до війни

Новий василевс Костянтин IX Мономах не лише розпустив варязький загін, а й відмовив його ватажку в праві повернутися додому. Тоді Гаральд утік до Києва, де одружився з дочкою Ярослава Єлизаветою. Десь у цей час на базарі в Константинополі було вбито знатного купця з Русі, а на Афоні зазнали розгрому пристань і склади монастиря русів.

Чи збирався Ярослав йти війною на Візантію давно, як стверджував Михайло Пселл, чи зважився на неї тільки після отримання цих новин, як вважав Скіліца, – ми вже не дізнаємося. У будь-якому випадку, навесні 1043 року імперія готувалася до війни – накази про оборону берегів були розіслані до причорноморських фем, а зі столиці виселені купці та воїни з Русі.

Похід на Константинополь очолював новгородський князь Володимир, син Ярослава. Наприкінці травня ведений ним флот із щонайменше 400 кораблів (20 тисяч воїнів – київських русів і найнятих у Новгороді варягів) вийшов із Києва і невдовзі став у гирлі Дунаю, де посланці Костянтина IX мали намір залагодити справу миром. Тут проявилися суперечності у війську князя. Кияни прагнули мирного вирішення конфлікту, варяги ж наполягали на продовженні війни, очікуючи, що під стінами Константинополя візантійці будуть щедрішими. У результаті похід продовжився.

Київський флот кинув якір біля входу до Босфору з півдня, поблизу азіатського берега. Вторинні переговори під стінами візантійської столиці у червні також закінчилися безрезультатно, але Костянтин ХІ встиг зібрати достатні сили для боротьби.

У справу вступила зброя. У неділю 10 чи 17 липня 1043 року каменомети і легендарний «грецький вогонь» зупинили флот русів, а буря, що налетіла незабаром, розкидала його. Більшість нападників відступили, 24 візантійські кораблі вирушили за ними в погоню, але були з втратами відбиті. Однак 6 тисяч руських воїнів опинилися на березі й почали відходити суходолом. У районі Варни візантійці оточили русів, воєвода Вишата і 800 людей потрапили в полон.

На цьому достовірні факти закінчуються, і починається область припущень, пов'язаних із Кримом.

У попередню війну Святослава з візантійцями мир було укладено негайно після битви при Доростолі 972 року. Розгром флоту Ігоря під Константинополем у 941 році, навпаки, не призвів до завершення війни – у 943 році князь організував ще один похід на Візантію, але сторони зійшлися на Дунаї та вирішили справу миром. Візантійці заплатили і русичам, і союзним їм печенігам, а 944 року між Константинополем та Києвом було підписано повноцінний договір.

Ситуація походу 1043, здавалося б, не залишає місця для різночитань. Київський флот розгромлений, третина війська знищена, один із воєвод у полоні. Однак при цьому мир був укладений не раніше 1046 року, ба більше, мир цей був надзвичайно вигідний для Русі. Полонені були відпущені, збитки відшкодовані, а головне – дочка василевса Костянтина (Анастасія? Марія?) близько 1046 року вийшла заміж за князя Всеволода Ярославовича. Союз двох держав було відновлено, і вже 1047 року руси допомогли візантійцям придушити заколот Лева Торника.

Ця невідповідність між очевидною поразкою і дуже вигідним договором бентежила істориків. У низці літописів із Новгорода інформація про похід на візантійців повторена двічі зі словом «паки» («знову»). Польський хроніст Мацей Стрийковський писав, що Ярослав послав Володимира «вимагаючи у кесарів грецьких Корсуні в Тавриці».

У 1972 році дослідниця давньоруського мистецтва Віра Брюсова на підставі аналізу всіх існуючих проблем у «класичній» версії висунула гіпотезу про похід в 1044 війська русів на Херсон.

Найважливішим доказом є закладка навесні 1045 року Софійського собору в Новгороді – таких кам'яних на Русі було лише три (ще в Києві та Полоцьку), тож будівництво мало бути приурочене до визначної події (дерев'яна Софія була в Новгороді і раніше). Новгородський церковний переказ у кількох пам'ятниках відобразив версію, що закладено собор саме на честь перемоги над «греками». Але ж 1043 року ніякої перемоги не було й близько.

Собор був прикрашений великою партією візантійських ікон і начиння, яке здавна називалося «корсунською старовиною». І хоча ще в дореволюційній Росії не всі історики були згодні з таким визначенням, зовсім безпідставним його не можна назвати. Різдвяний боковий вівтар Софійського собору, прикрашений мідною, так званою Корсунською брамою, орнаментованою квітучими хрестами – мотив, незнайомий для північної Русі, але характерний для Херсона. Втім, це, зрозуміло, не міська брама – розміром вона в середньовіччі була 3,5 на 2,2 метра, а зараз – у півтора раза менша. Спочатку ворота стояли біля Корсунської паперті храму, потім перемістилися.

Все це не могло бути наслідком походу на Херсон князя Володимира Великого – всі свої трофеї він залишив у Києві, та й зовнішній вигляд «новгородських» старожитностей не збігається з «київськими». Усні оповіді пов'язували появу цих скарбів із походом на Херсон саме новгородців. Сигізмунд Герберштейн, за словами місцевих жителів, повідомляв, що їхні предки 7 років (!) брали в облогу місто і «привезли з собою мідні ворота підкореного міста й один великий дзвін». Павло Алеппський, який відвідав Новгород у 1653-1656 рр., писав: «Розповідають, що імператор цього міста, якому здавна дають титул князя, близько 700 років тому ходив постійно війною на країну сербів і греків; а інші кажуть, що він був хакан, цар татарський, що тримав в облозі Константинополь з незліченним військом; він ходив у Кафу, яку вони називають своєю мовою Карсуна, тобто Херсон як її ім'я по-грецьки, взяв і зруйнував її і вивіз ті двері та інші речі разом із прекрасними іконами грецькими, які цілі й досі».

У «Житії св. Володимира Ярославича» в одному з рукописів XVIII століття містяться малоймовірні, але в будь-якому випадку гідні уваги відомості про кампанію 1044 року. Начебто Всеволод Ярославич приєднався до Володимира, удвох вони спустошили задунайські володіння Візантії, а потім пішли на Корсунь та Феодосію, взявши останню після 15-денної облоги, потім перемогли візантійського полководця і знову вирушили на Балкани. Тут слід зазначити, що в XI столітті ніякої Феодосії не було: античне місто вже не існувало, а середньовічне – ще не виникло, зате текст пояснює роль Всеволода.

Взяття Херсона – подія настільки непересічна, що в літописах чи хроніках хоча б однієї з країн (Візантії чи Русі) вона точно була б відображена. Оскільки таке невідоме сучасникам та пізнішим компіляторам, та й у «Житії» говориться, тим більше помилково, про Феодосію, можна бути практично впевненим – 1044 року Херсон руси не захоплювали.

З іншого боку, просто неможливо ігнорувати цілу сукупність протилежних свідчень: дивна прогалина між завершенням бойових дій та укладанням договору; вигідний мир і династичний шлюб після, начебто, повної поразки Русі; будівництво другого на Русі кам'яного собору Софії та оздоблення його явно візантійською і, можливо, херсонською старовиною; нарешті, прямі відомості Алеппського та опосередковані – новгородських літописів та переказів.

Навесні 1045 року закінчилася остання в історії війна Русі з Візантією

Усе це підводить мене до думки, що навесні 1044 року Володимир та Всеволод Ярославичі справді здійснили похід у Крим і навіть підійшли до Херсона, але міста не захоплювали. Вивезені з півострова «корсунські стародавності» – це двері та скарби з якогось розграбованого новгородцями заміського храму чи собору якогось меншого візантійського міста у Криму, взятого штурмом.

Ймовірно, пам'ятаючи про долю Херсона у 988/9 році, василевс не ризикнув випробовувати долю і, ймовірно, навесні 1045 року прислав до Києва послів із пропозицією миру та союзу. Так закінчилася остання в історії війна Русі з Візантією.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG