Згідно зі статистикою білоруського «Белстату», експорт кам’яного вугілля з Білорусі в сусідню Україну виріс за рік у 980 разів, антрациту – у 340 разів. Білоруська служба Радіо Свобода спробувала розібратися, як таке можливо, якщо в Білорусі немає родовищ цих корисних копалин.
Неймовірне зростання експорту
Білорусь не має своїх родовищ кам’яного вугілля і антрациту, тільки бурого вугілля (загальний обсяг – близько 150 мільйонів тонн). Проте минулого року почала активно експортувати ці копалини. Принаймні, згідно з даними офіційної статистики.
Як повідомляє «Белстат» (PDF), експорт (продаж) кам’яного вугілля з Білорусі 2018 року склав 853,9 тисячі тонн (2017-го – 164,9 тисячі тонн) на суму 74,9 мільйона доларів. Із них:
- в Україну пішло 588,5 тисячі тонн (проти 0,6 тисячі тонн 2017 року) на 50,3 мільйона доларів (63 тисячі доларів 2017-го),
- у країни Євросоюзу – 265,4 тисячі тонн (2017-го – 163,4 тисячі тонн),
- у тому числі в Польщу – 261,9 тисячі тонн (2017-го – 163,3 тисячі тонн).
Імпорт кам’яного вугілля в Білорусь склав 2018 року 1648,5 тисяч тонн, у тому числі:
- із Казахстану – 374,9 тисячі тонн,
- із Росії – 1273,5 тисячі тонн,
- із України – 69,9 тонни.
Антрациту з Білорусі експортували 2018 року 107,3 тисячі тонн на суму 9,3 мільйона доларів (2017 року експорт становив лише 0,3 тисячі тонн).
- Із цієї кількості 102,2 тисячі тонн на 8,8 мільйона доларів було поставлено в Україну (у 2017 році – 0,3 тисячі тонн).
Імпорт антрациту в Білорусь, за даними «Белстату», склав 2018-го 173 тисячі тонн.
- Із Росії з того – 172,8 тисячі тонн.
- Із України поставок, згідно зі статистикою, не було.
Україна має потребу в першу чергу в антрациті
Антрацит відрізняється від кам’яного вугілля підвищеним вмістом вуглецю, це добре паливо з підвищеною тепловіддачею. У доменних печах і для котелень використовують саме антрацит.
Україна має потребу в першу чергу в антрациті, який видобувають на територіях, захоплених угрупованнями «ЛНР» і «ДНР». Українські енергокомпанії почали переводити блоки ТЕС, які раніше працювали на антрациті, на газові марки вугілля. Але його видобуток не встигає за зростанням споживання газового вугілля, тому виник дефіцит і цього різновиду палива.
Держоргани Білорусі вугіллям «не займаються»
У Міністерстві антимонопольного регулювання і торгівлі Білорусі кореспондентові Радіо Свобода сказали, що вугіллям не займаються.
Так само відповіли й у Міністерстві енергетики Білорусі.
«Ми з вугіллям не працюємо. Наскільки я знаю, мізерну кількість ввозить залізниця, якісь обсяги вугілля ввозять облвиконкоми через опалювальні об’єднання «Облопалення». Але це знову ж таки не Міністерство енергетики. У нашого міністерства вугільних станцій немає і немає потужностей, що працюють на вугіллі», – сказав Радіо Свобода заступник начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності і міжнародного співробітництва Міненерго Білорусі В’ячеслав Сас.
Слід «ЛНР»-«ДНР»
У серпні 2018 року в білоруських ЗМІ висловлювалися підозри, що в Європу через Білорусь потрапляє вугілля від донбаських сепаратистів в обхід офіційних органів України. Основним споживачем цього вугілля називали Польщу. Також висловлювалися припущення, що Білорусь виступає транзитною країною для цієї сировини.
2017 року представники угруповання «ЛНР» заявляли, що з білоруською стороною ведуться переговори про постачання вугілля. Але тодішній віце-прем’єр Білорусі Володимир Семашко заперечив цю інформацію і заявив журналістам, що переговорів із «ЛНР» про закупівлю вугілля уряд Білорусі не веде.
Представник однієї компанії з енергетичного сектору в розмові з кореспондентом Радіо Свобода висловив версію, що поставками вугілля займаються комерційні структури. Нібито в Україну везуть вугілля переважно українські компанії, а в Європу – російські. Вони мають статус резидентів Білорусі, але білоруського капіталу в них немає.
За словами цього бізнесмена, можливо, вугілля з Донбасу і потрапляє до Польщі.
«Але якщо хтось возить, то за документами вугілля російське. А яке воно де-факто – донецьке чи російське, – я не знаю», – сказало джерело.
В українській статистиці білоруського вугілля немає
За інформацією Державної служби статистики України, 2018 року українські компанії купували кам’яне вугілля у країнах Євросоюзу, Африки і американського континенту, а також тільки у трьох країнах СНД – Казахстані, Молдові і Росії.
Антрацитове вугілля, що використовується в теплоенергетиці, поставляли з Росії, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Південної Африки. Причому найбільший обсяг і кам’яного, і антрацитового вугілля минулого року ввозився саме з Росії – відповідно 15,009 мільйона тонн на 1,8 мільярда доларів і 3,624 мільйона тонн на 387,3 мільйона доларів.
Чому в статистиці не відображені поставки вугілля з Білорусі, в Державній службі статистики України відмовилися коментувати і рекомендували звернутися до них із офіційним запитом «у зв’язку з таким важливим питанням».
Згідно із законодавством, державний орган має на відповідь п’ять робочих днів.
Директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України Валентин Землянський вважає, що вугільні поставки з Білорусі в Україну 2017 року дійсно могли не потрапити в офіційну статистику з причини незначного обсягу – лише 600 тонн.
«Але якщо поставки досягли 600 тисяч тонн, то вони обов’язково повинні були бути відображені в статистиці. Адже це майже п’ята частина від загального обсягу потреб українських компаній», – зазначив експерт.
За його словами, мова радше йде про те, що білоруська компанія в такому разі могла виступити реекспортером вугілля, закупленого в Росії.
Хто купував вугілля в Білорусі
В Україні є два найбільші споживачі вугілля. Це приватна компанія «ДТЕК», що належить олігархові Рінату Ахметову, і поки ще державна компанія «Центренерго» (минулого року її планували приватизувати, але конкурс скасували, бо після виключення білоруської компанії «Нафтобітумний завод» залишився тільки один претендент). Обидві ці компанії – найбільші з тих, що займаються генерацією електроенергії і тепла.
У компанії «ДТЕК» Радіо Свобода сказали, що не робили поставок вугілля з Білорусі і не мають ніяких білоруських компаній-контрагентів.
«Хочу звернути увагу, що вугілля є різних видів – те, що використовується в металургії, і те, що використовується в енергетиці. Наскільки мені відомо, ми не імпортували вугілля з Білорусі», – сказав Радіо Свобода керівник департаменту з корпоративних комунікацій «ДТЕК» Максим Асауляк.
У «Центренерго» на запит Радіо Свобода на момент виходу публікації не відповіли. У першій половині 2019 року компанію повинні приватизувати – це закріплено у схваленому минулого року у грудні меморандумі з Міжнародним валютним фондом.
Сліди ведуть до оточення Порошенка?
За даними українських ЗМІ, «Центренерго» зараз контролюється Ігорем Кононенком – багаторічним діловим партнером президента Петра Порошенка. 2016 року компанія опинилася в центрі скандалу, коли з’ясувалося, що вона через російського контрагента купувала вугілля на тимчасово окупованих територіях Донецької області під маркою вугілля з Південної Африки.
Українські експерти не виключають, що саме після цього скандалу компанія змушена була переформатувати схеми поставки вугілля з Донецької і Луганської областей – пустивши його через білоруську компанію. Таким самим шляхом вугілля в Білорусі могли купувати і дрібні теплоелектроцентралі.
Можливо, новий механізм певним чином планувалося пов’язати і з приватизацією «Центренерго». Після виключення з конкурсу білоруської компанії «Нафтобітумний завод», що належить білоруським бізнесменам Олександрові Шакутіну і Миколі Вороб’ю, залишався тільки один учасник – компанія «Укрдонінвест». Її власник, виходець із Донбасу Віталій Кропачов, уже за президентства Петра Порошенка викупив «вугільні» активи сина Віктора Януковича – Олександра.
Як свідчать результати розслідування українського проекту Радіо Свобода «Схеми», Віталій Кропачов неодноразово зустрічався з Ігорем Кононенком, якого українські ЗМІ називають куратором усього енергетичного сектору України.
Примітно, що приватизація компанії повинна була відбутися в період, коли в 10 областях України було запроваджено воєнний стан. Тоді Сергій Лещенко, колишній журналіст інтернет-видання «Українська правда», а нині депутат Верховної Ради (причому потрапив він до парламенту за списком «Блоку Петра Порошенка»), звинуватив президента України в намірі викупити державне підприємство на підставних осіб.
