Зміна курсу стала очевидною 21 лютого цього року, в День рідної мови. Цього дня громадські активісти, більшість з яких брали участь в опрацюванні нового мовного закону, організували Форум громадянської спільноти «Мова об'єднує», на який були запрошені урядовці, зокрема Уповноважена із захисту державної мови Тетяна Монахова і міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський. Обоє цей захід проігнорували.
Влада вирішила провести паралельно круглий стіл «Мова об’єднує, розмаїття збагачує: роль і місце державної мови та інших мов в Україні». У вступному слові Тетяна Монахова вдалася до багаторазово випробуваної риторики про 130 національних меншин в Україні, які мають право на свою рідну мову і це право юридично захищене, про гармонійне співіснування державної мови і мов національних меншин, про законослухняність і толерантність. Для підтвердження своїх тез вона процитувала статтю 10 Конституції України, інтонаційно підкресливши, що основний закон гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України.
Зайве казати, що Уповноважена із захисту державної мови не зронила жодного слова про невиконання мовного закону як низкою державних службовців, так і розповсюджувачами реклами. А норма про те, що вся реклама має виконуватись українською мовою, стала чинною 16 січня цього року.
Якщо б така риторика прозвучала з уст колишніх соціалістів і комуністів, як у 90-х роках XX століття і в першому десятилітті нового тисячоліття, або з уст колишніх членів Партії регіонів чи «Опозиційного блоку», не було б нічого дивного. Але Тетяна Монахова за посадою – Уповноважена із захисту державної мови. В її функціональні обов’язки входить захист саме державної мови. В мене не залишилося сумніву, що на противагу цій посаді нова влада обов’язково створить посаду уповноваженого із захисту мов національних меншин. Але це буде потім і, мабуть, інша людина. А поки що Тетяна Монахова не приступила до виконання своїх обов’язків. І невідомо, коли приступить.
Днями вона поскаржилася, що не вдається почати роботу, бо не реєструють Секретаріат, без якого вона не може повноцінно працювати. Виявляється, причина в мовному законі, в який «треба вносити зміни», інакше в Конституційного суду України будуть підстави для визнання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» неконституційним. Мені здається, що згадка про Конституційний суд була невипадковою. Зараз на його розгляді перебуває конституційне подання депутатів проросійського «Опозиційного блоку» з вимогою визнати цей закон таким, що не відповідає Конституції.
Показовою є рубрика, яку завела на своїй сторінці Тетяна Монахова, під назвою «Люди пишуть». Люди пишуть усіляке – наприклад, про те, що залучати до виконання закону про мову волонтерські групи і громадських активістів «категорично не можна»: «Залучення таких активістів на офіційному рівні лише розв’яже їм руки… І побільшає публічних скандалів і закликів «просто давати в пику» за російську мову».
Може, Уповноважена і не хотіла, але розміщуючи подібні перли, вона солідаризується з такою оцінкою волонтерських груп і громадських активістів.
Другий «реваншист», Володимир Бородянський, перебуває поки що в невизначеному статусі, бо в новому уряді Зеленського його немає, а прем’єр-міністр Денис Шмигаль у назві «рідного» для Бородянського міністерства культури, молоді й спорту вживає лише перші два слова. Не так давно про нову реорганізацію і поділ цього «полінефункціонального» міністерства говорив президент України.
Все ж, на мою думку, цінний для Володимира Зеленського та його найближчого оточення кадр, який також, як і Дмитро Дубілет, не завершив усіх своїх задумів, залишиться в уряді. Бо треба ще добре пошукати людину, яка вміє відповідати на запитання журналістів не відповідаючи або коли хоче. Достатньо подивитися хоча б ефір «Володимир Бородянський / Мокрик По Живому», в якому міністр демонструє свою повну неповагу до журналіста і його професії. Та й непросто знайти того, хто зможе довести до кінця токсичну роботу із супроводу законопроєкту про дезінформацію, яким влада планує трохи приборкати невгомонних журналістів-розслідувачів.
Не обійшлося, очевидно, без міністра і в кадрових змінах у Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Її член Сергій Костинський після своєї публічної незгоди із запуском державного телеканалу для окупованих територій «Дом», який лобіював Володимир Бородянський, став колишнім членом Нацради. Президент Зеленський припинив достроково його повноваження, а також повноваження Уляни Фещук, яка займала схожу позицію.
Ще один несподіваний «реваншист» сидить у Верховній Раді. Він очолює парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики і входить в орбіту власника телеканалу «1+1», де раніше працював. Уперше Олександр Ткаченко заявив публічно, що мовний закон заклав багато ризиків, зокрема, штрафи за використання мови у сфері послуг. Щоб знайти компромісний підхід, який би об’єднав країну, він ініціює на базі комітету національний круглий стіл: «Суспільство давно вже чекає відвертої, але спокійної розмови з цього питання. Якщо робити зміни, то лише комплексно, не вибірково. Тому ми в цьому законі про медіа практично не торкалися мови».
У Верховній Раді активізувалися й відомі «реваншисти». «Слуга народу» Максим Бужанський й опоблоківець, Олег Волошин хочуть повернути російську мову в роботу парламенту і в освітні заклади.
А тим часом Володимир Зеленський майже місяць не підписує ухвалений закон «Про повну загальну середню освіту», який на парламентському сайті називається законопроєктом, хоча Конституція України на процедуру підписання або вето дає президентові термін до 15 днів. Значить, щось каламутно-«реваншистське» на Банковій, Грушевського і Франка таки задумали.
Невипадковим виявилося й опитування, відповідно до якого 73% українців виступають за російську мову в системі освіти. Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто такий результат виправдовував тим, що замовник, неназвана політична сила, «невдало сформулював питання».
Можна лише здогадатися, що таке опитування замовила сила Медведчука-Рабиновича. Пригадую, в розпал мовних кампаній першої половини 2000-х років ця сама інституція виконала подібне опитування на замовлення, як з’ясувалося, того самого Медведчука. І Володимир Паніотто тоді ж в інтерв’ю, яке я в нього взяв, говорив те саме – питання формулював замовник.
Тож заява колишнього міністра освіти і науки Ганни Новосад: «Ми закриваємо політичні дискусії щодо мовного питання для шкіл з мовою навчання нацменшин» може залишитися тільки заявою.
Тарас Марусик, журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
