Доступність посилання

ТОП новини

Неконструктивні заяви. Про ватників і патріотів


Події, що відбуваються в Україні протягом останніх півроку, навчили відстежувати певні панічні, песимістичні настрої, що вкидаються в суспільство, в тому числі за допомогою соціальних мереж, де підхоплюються і розносяться далі. Більшість з них проходить під девізом «Зливають!» (Майдан, Крим, схід, АТО, військових ...).

Як людину, яка живе в Криму, мене більше хвилює те, що стосується саме півострова. І в останні дні стало зрозуміло, що тенденція «Навіщо нам Крим, він сам так захотів» змінилася на «Навіщо нам Крим з татарами?». Таке собі споживацьке ставлення – «мовляв, яка нам від них користь»? Чи то через близькість перемог і звільнень, чи то в банальній спробі поділити шкуру ще невбитого ведмедя через крісло в Міністерстві у справах Криму при Кабміні України...

Політик-депутат Ляшко (який, приїхавши до Криму наприкінці лютого (на відміну від майбутнього президента Порошенка, який пройшовся пішки центром Сімферополя), не наважився висунути й носа з будівлі аеропорту) і політолог-експерт Соскін вимагають пред'явити їм кримськотатарські батальйони.

Їм підтакує диванно-фейсбучна сотня, тоді як люди з передової типу Семена Семенченка не ставлять таких ідіотських запитань, краще володіючи ситуацією і взагалі знаючи, про що можна говорити вголос.

Комусь не подобається, що більше уваги в пресі привертається саме до кримських татар, а не до інших громадян України в Криму. Ну вибачте, ми вже однією своєю національністю, відкрито заявленою позицією за кількості близько 15% опинилися в найбільшій групі ризику. Та й інші не прагнуть «світитися» на камеру – чи багато сміливців, схожих на Лізу Богуцьку?

Думка корінного народу – мабуть, найбільший козир України в боротьбі за повернення Криму цивілізованим правовим шляхом

Крім того, думка корінного народу – мабуть, найбільший козир України в боротьбі за повернення Криму цивілізованим правовим шляхом. Кілька місяців у всіх, незалежно від національності, надія була тільки на Мустафу Джемілєва, який не купився на обіцянки Москви, об'їздив увесь світ і оббив усілякі пороги, намагаючись привернути увагу до окупації.

Дехто взагалі пригадав невиконаний під час Курултаю в березні гімн України, не помічаючи того, що будівля Меджлісу – єдина в Криму, практично в центрі Сімферополя, над якою досі майорить український прапор.

А ще починають докоряти отриманими російським паспортами. Хлопці, чи знаєте ви про те, що на початку всієї цієї «заворушки» тодішнє керівництво України, що тимчасово виконувало свої обов'язки, відкрито зізнавалося керівництву Меджлісу: «Допомогти нічим не можемо, тому й не судитимемо – виживайте, як вийде». Тому й «Закон про окуповані території» допускав як вимушені заходи отримання «аусвайса».

Окупація показала, для кого вся Україна – рідний дім, а кому саме «Крим – понад усе». Якщо українець може собі дозволити демонстративно написати відмову від російського громадянства і, в разі чого, виїхати на материк (наскільки я зрозуміла за останні місяці із спілкування зі знайомими вимушеними переселенцями з Криму, більша частина з них уже не збирається повертатися на півострів за будь-якого подальшого перебігу подій), то для кримських татар такий варіант не прийнятний.

Один добровільно-вимушений вихід із Криму після анексії 1783 вже дорого коштував і нашому народу, і самому півострову, скоротивши чисельність тих, хто залишився на Батьківщині, в десятки разів і полегшивши їх депортацію в 1944-му.

Тому з отримання по роботі якогось там папірця, іменованого «паспортом», який потім благополучно можна закинути дома і забути, живучи з українським, мало хто робить трагедію. Свідомими громадянами Росії від цього не стають. Більшість взагалі пішли середнім шляхом – відмови не писали, але й паспорти не беруть.

А що до небажання когось жити з «ватниками» – так ми, знову ж таки, не з ними живемо, а на своїй землі. Не звикати, коли ми поверталися в Крим наприкінці 80-х, вони нас також зустріли.

Так що у нас в цьому плані є певний імунітет, та й великої кількості родичів достатньо для того, щоб спілкуватися в своєму середовищі, звівши контакти з рештою кримського «російського світу» до мінімуму. І більше задушевних розмов за чаєм з цими людьми вже не буде.

Ми, громадяни України різних національностей, які залишилися в Криму, намагаємося морально підтримувати один одного

До речі, біженці – особи, які через надзвичайні обставин залишили країну свого постійного проживання. Та й взагалі, бігти в прямому сенсі, на відміну від охопленого бойовими діями сходу України, звідси не довелося такій великій кількості людей. Багато мали час і можливість спокійно зібрати речі. Тому термін «біженці» щодо нинішніх переселенців з Криму вживати некоректно.

Розмови з серії «навіщо татарам квоти в кримському парламенті і чому їх потрібно обов'язково називати кримськими» якось заводилися на місцевому євромайдановському форумі в перші дні перемоги Майдану.

Потім вони змінилися на «татари, піднімайтеся, чому ви такі нерішучі?». Люди, які голосніше за всіх це кричали, залишили Крим так само, як українська армія, без жодного пострілу. І тривалий час не показували носа навіть на «Фейсбуці».

Водночас ми, громадяни України різних національностей, які залишилися в Криму, намагаємося морально підтримувати один одного.

Схоже, вільне повітря материкової України комусь надає сміливості для розборок на тему «хто більше патріот»

Можливо, від того, що краще розуміємо нинішні тутешні реалії. Для мене патріоти – це ті українці, які йшли поруч з нами пішки від залізничного вокзалу в Сімферополі в інший кінець міста – мікрорайон Ак-Мечеть на мітинг 18 травня, який вперше за пострадянський період заборонили проводити в центрі. А потім я їх же зустріла на Дні кримськотатарського прапора в мікрорайоні Фонтани 26 червня.

І вони в обох випадках прийшли зовсім не заради того, щоб почути гімн України або побачити український прапор.

Нам було достатньо в такий момент просто бути поруч з однодумцями.

Схоже, вільне повітря материкової України комусь надає сміливості для розборок на тему «хто більше патріот». Тільки єдності країні це не додасть!

Ельзара Бешуйлі, кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG