Великий кримчанин Максиміліан Волошин пригадує у своїх щоденниках, як йому довелося просити офіцера денікінської контррозвідки за кримського краєзнавця Маркса, якому загрожував розстріл. Краєзнавцю загрожувала неминуча загибель, контррозвідник був непохитний, і Волошин почав безмовну молитву, але, як він вважає, молитву «вірну»...
«Моляться зазвичай за того, кому загрожує розстріл. І це невірно: молитися треба за того, від кого залежить розстріл і від кого походить наказ про страту. Тому що з двох персонажів – вбивці і жертви – в найбільшій небезпеці (моральній) перебуває саме кат, а зовсім не жертва. Тому завжди треба молитися за катів – і в результаті можна не сумніватися...», – так вважав Волошин і в 18-му році, коли рятував багатьох і багатьох, і в 30-му, коли писав свої спогади.
Його досвід життя і порятунку інших у нелюдських умовах, звичайно, з нашим, з моїм уже точно, не порівняти. Він знав незрівнянно більше. Можливо, тому важко мені молитися за Путіна, Стрєлкова або озвірілого найманця. Мені природніше молитися за наших хлопців, які вдягнули зараз бронежилети. За донецьких матерів, які не знають, чи виживуть їхні діти до кінця звільнення, за старих, у яких немає ліків і, можливо, скоро не буде хліба й води.
Але Волошин вважав, що молитися треба за тих, хто готовий взяти на себе жахливі гріхи і проклясти свою душу. «Завжди треба молитися за катів»... Так? Але далі: «в результаті можна не сумніватися...». Ось як.
Помолимося?
Очевидно, що Волошин молився за катів з цілком прагматичною метою – врятувати жертв. Це технологія, і він її використав. Можливо, ми теж спробуємо?
Але що важливо: наша молитва за Путіна чи Стрєлкова має бути щира. Без найменшої фальші. Ми повинні їх, молячись, жаліти і бажати їхнім душам спасіння. У Волошина виходило.
Іван Ампілогов, російський письменник з Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
