Доступність посилання

ТОП новини

Повстання в Росії та СРСР


Олег Панфілов
Олег Панфілов

Один з найбільш стійких радянських міфів – СРСР був раєм для «братніх народів». Міф спокійно існував і підтримувався пропагандою, за якою ховалася найжахливіша частина історії імперії. Книги та фільми радянського часу переконували людей у тому, що численні вороги заважали будувати соціалізм і комунізм, не пояснюючи, що, по-перше, ворогами була значна частина населення, по-друге, приховували, що бунти, повстання і протести були всі 74 роки існування СРСР. Але якщо зазирнути вглиб історії, то традиції чинити спротив владі з'явилися набагато раніше. З того часу, коли Московське князівство раптом вирішило стати державою, постійно захоплюючи все нові й нові землі. Населення захоплених територій пручалося, не бажаючи підкорятися новим правилам.

З розпадом СРСР стало відомо багато фактів. Наприклад, в радянській історіографії щодо Грузії була створена абсолютно безконфліктна картина – після підписання Георгіївського трактату в 1783 році цар Іраклі II відкрив двері для Російської імперії. Насправді, в трактаті зовсім немає нічого про добровільне входження Грузії до складу Російської імперії, в ньому говорилося лише про політичне заступництво. У 1801 році російський цар Павло I підписує Маніфест про приєднання царства Картлі-Кахеті, посилаючись на прохання до того часу померлого царя Гіоргі XII і не звертаючи уваги на спадкоємців престолу, які протестували проти захоплення Грузії. Через 10 років до імперії було приєднане й Імеретинське царство.

У російській Вікіпедії скромно згадується тільки одне повстання грузинів проти російських окупантів в 1905-1907 роках. Насправді, спротив почався практично відразу після анексії. Перше повстання почалося в Кізікі ще в 1802 році і в ньому взяли участь кілька тисяч грузинів. Через два роки повстання охопило гірські райони Картлі, при придушенні загинули кілька тисяч осіб, заарештовані понад 300. У 1812 році – кахетинське повстання, в тому ж році шість тисяч грузинів воювали з окупаційними військами біля села Шилда і в Шатілі. У 1819 році – повстання в Імереті й Раче, в 1820 році – кутаїське повстання. До 1918 року, поки Грузія не оголосила незалежність, було більше 25 бунтів, повстань, протестів і зіткнень.

Демократична республіка Грузія існувала з 1918 до 1921 року. Незалежність Грузії була визнана Радянською Росією 7 травня 1920, а через десять місяців країна була захоплена Червоною армією. Але й тоді грузини не залишили в спокої тепер вже радянську владу: в 1924 році в усій Грузії почалося повстання, жорстоко придушене більшовиками. Хвилювання і протести проти радянської влади супроводжували всю історію Грузинської РСР. В 30-і роки почалися масові репресії, на початку 40-х років – арешти і масові страти активістів національного руху, в 1949 році – масові репресії проти студентів і викладачів Тбіліського університету, в 1951 році – депортація в Сибір 20 тисяч «неблагонадійних». У 1956 році мітинги пройшли всією Грузією. І так було до 1989 року, коли 9 квітня радянська армія жорстоко розігнала мирну акцію в Тбілісі.

Грузія – лише частина історії Російської, а потім Радянської імперій, в яких окуповане населення чинило спротив. Для цього були серйозні причини: з початку 19 століття царська адміністрація планомірно знищувала грузинську культуру – була введена заборона на освіту грузинською мовою, заборонене використання мови в богослужінні, знищена автокефалія Грузинської православної церкви, заштукатурені грузинські церковні фрески і замінені на інші – в «російській традиції», перебудовані частина храмів і монастирських комплексів.

Принаймні, з 17 століття в різних частинах зростаючої Російської імперії періодично спалахували бунти і повстання – повстання Івана Болотникова, Селянська війна Степана Разіна, Пугачовський бунт, козацьке повстання Кіндрата Булавіна, польське повстання, хвилювання в окупованій Центральній Азії. В 1861, 1877, 1878, 1907 і 1917 роках прокотилися повстання на Північному Кавказі, насамперед, у Чечні та Дагестані. В 1858-59 роках в п'ятнадцяти губерніях Поволжя і Центральної Росії пройшли антиалкогольні повстання, 780 призвідників були заарештовані і заслані на каторгу. У 1902 році повстання охопило Харківську та Полтавську губернії. З середини 17-го і до початку 19 століття окупації пручалися чукчі, вони вели справжню війну з російськими військами.

Досі історики не можуть скласти точну статистику бунтів, заворушень і повстань у часи Російської імперії, але навіть за уривчастими відомостями можна говорити про сотні випадків

На жаль, досі історики не можуть скласти точну статистику бунтів, заворушень і повстань у часи Російської імперії, але навіть за уривчастими відомостями можна говорити про сотні випадків. Крім відомих, була величезна кількість місцевих і сільських бунтів, причиною яких були земельні реформи і чиновницьке свавілля. На околицях імперії бунти і повстання тривали аж до зречення царем престолу. Найзначніше було в 1916 році – на більшій частині території сучасного Киргизстану, Узбекистану і Таджикистану. При придушенні загинули кількасот тисяч людей.

В історіографії СРСР згадувалися повстання часів Російської імперії, але практично нічого не говорилося про радянський час. Це була заборонена тема. Насправді, повстань було не менше, ніж за царя-батюшки, і придушувалися вони більш жорстоко – зброя була більш досконала, країна була за «залізною завісою». Спокій оберігала цензура.

Ще в часи перебудови стала з'являтися перша інформація про розстріл новочеркаського повстання в червні 1962 року. Все почалося зі страйку на Новочеркаському електровозобудівному заводі, до робітників сталеливарного цеху приєдналися городяни. Люди на мітингу вимагали підвищення зарплати, у відповідь влада прислала армію – озброєних солдатів і танки. Після того, як протестувальники попрямували до будівлі міськвиконкому, у них почали стріляти. Загинули 24 людини, тіла яких влада таємно вивезла і поховала в чужих могилах. Були поранені 87 осіб, заарештовані 240.

Роком раніше заворушення сталися в Краснодарі, в тому ж 1961 році заворушення були в Александрові і в Муромі Володимирської області. У 1959 році під час придушення в казахстанському Теміртау були вбиті 11 осіб, 70 осіб було заарештовані, з них п'ять засуджені до розстрілу. У 1975 році морський офіцер підняв повстання на протичовновому кораблі «Сторожевой», придушене за допомогою військових бомбардувальників. Ініціатор повстання капітан 3-го рангу Валерій Саблін був засуджений до розстрілу.

Загалом з 1954 року в СРСР сталося понад 70 повстань і масових мітингів. Кількість загиблих обчислюється сотнями, поранених – тисячами, кілька тисяч були притягнуті до кримінальної відповідальності, зокрема й засуджені до вищої міри покарання – розстрілу

Найбільше повстань було в перші роки радянської влади. Противилися більшовикам жителі Далекого Сходу і Сибіру. В 1924-25 роках було Тунгусське повстання тунгусів та якутів. В 1931-34 роках відбулося Казимське повстання хантів та ненців, тоді ж – Уровське повстання в Забайкальському краї. Амурські козаки і селяни бунтували в 1924 році. У Криму в 1929-30 роках було Алакатське повстання. Загалом з 1954 року в СРСР сталося понад 70 повстань і масових мітингів. Кількість загиблих обчислюється сотнями, поранених – тисячами, кілька тисяч були притягнуті до кримінальної відповідальності, зокрема й засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Географія заворушень – практично весь Радянський Союз.

Укладачі переліку, однак, уточнюють, що він неповний. Тільки зараз, в останні роки дослідники намагаються відновити хронологію і подробиці подій. Чеченський історик Маірбек Вачагаєв, наприклад, має матеріали про повстання на Північному Кавказі в 1919, 1920, 1921, 1924, 1930, 1937, 1942, 1973 роках. У сучасній Росії більшість архівів закриті, нинішня влада як і раніше побоюється розголосу документів та інформації.

Французький письменник і мандрівник Маркіз Астольф де Кюстін на запрошення імператора Миколи I відвідав Росію і через чотири роки видав у Парижі книжку «Росія в 1839 році». Невідомо, з якої причини імператор запрошував француза, але книга виявилася першою гідною критикою Росії. Образно Астольф де Кюстін назвав Миколу I «тюремником однієї третини земної кулі», і саме французькому публіцисту належить визначення «Росія – в’язниця для народів». Знаменно, що перший повний переклад російською мовою книги Астольфа де Кюстіна вийшов тільки в 1996 році. Її, швидше за все в оригіналі, читав Ленін, який в 1914 році у своїй статті «До питання про національну політику» повторив фразу про «в’язниця для народів»...

Як і всякий популіст, Ленін любив критикувати своїх попередників, але, прийшовши до влади, зумів повторити злочини у багато разів жахливіше. Лицемірний вождь писав про свободу, рівноправність і закони, але став ініціатором створення величезного концтабору, всередині якого переслідували, принижували, вбивали і все це видавали за «народне щастя». Нарешті, в 1983 році президент Рональд Рейган дав ще одну оцінку ситуації в СРСР, назвавши його «імперією зла».

Невідомий радянський пропагандист придумав два чудових і дуже точних визначення – «капіталістичний світ» і «соціалістичний табір». Мабуть, під «табором» малося на увазі щось згуртоване, а вийшло правильно – табір, колонія, в'язниця

І на завершення – досить різке резюме викладеному, автором якого був російський поет Федір Тютчев: «Російська історія до Петра Великого суцільна панахида, а після Петра Великого – одна кримінальна справа». Сторіччям пізніше невідомий радянський пропагандист придумав два чудових і дуже точних визначення – «капіталістичний світ» і «соціалістичний табір». Мабуть, під «табором» малося на увазі щось згуртоване, а вийшло правильно – табір, колонія, в'язниця.

Визначити «якість» російських і радянських бунтів і повстань просто: в Російській імперії люди виходили на вулиці і площі, протестуючи проти економічних і соціальних проблем. Вони не вимагали політичних свобод, за винятком повстання декабристів 1825 році та Лютневої революції 1917 року. На околицях імперії бунти і повстання були спрямовані проти окупації і політики царської адміністрації. У перші роки радянської влади населення чинило спротив більшовикам і колективізації. Починаючи з 50-х років, в національних республіках з'явилися перші визвольні рухи, які закликали до незалежності.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG